5.3. Чи можна навчитися любити

Скільки років кохаю,

а закохуюсь в тебе щодня

Ліна Костенко

У всі часи люди закохувалися, продовжували свій рід. Кожне нове по­­­коління має освоювати одвічну науку побудови інтимних взаємин. У світо­­­вому бестселері 60-х років, книзі видатного американського психолога Еріха Фромма “Ми­­­стецтво любити” є такі слова: “Деякі вважають, що любов має з'явитися в результаті спонтанного, емоційного спалаху, раптового, непереборного почуття…Любов до когоcь – це не просто сильне почуття, це рішучість, це розумний вибір, це відповідальність, це вчинок”. Чи кожний здатний на такий вчинок заради блага коханої людини? Замислимося над силою кохання сильної духом жінки:

“Ми з чоловіком прожили сім щасливих років у коханні. Підростав і син, якому виповнилося уже шість. І раптом щось змінилось у наших стосунках і я серцем відчула, що з'явилася інша жінка. Чоловік став мовчазним, усе хотів мені щось розповісти, та завжди затинався на півслові. Так тривало майже рік. Нестерпно було бачити, як він мучається, роздвоюється. А ще ставав мовчазнішим наш синочок, який поводився, мов дорослий. І я зважилася… Чесно сказала йому, що все знаю та розумію, що треба вирішити, як жити раз і назавжди, і що, хоч один з нас має бути щасливим. Чоловік вислухав усе те мовчки, попросив вибачити його і пішов до неї…

З того часу минуло вже п'ять років. Мій колишній чоловік живе з тією жінкою, у них підростає донька. Мій син часто буває у них і вони приймають його, як рідного. Якось при зустрічі мій колишній чоловік подивився мені у вічі і сказав, що ніколи не думав, що я виявлюся такою мужньою жінкою. А я – звичайнісінька, просто я дуже люблю його, єдиного мого коханого чоловіка…”

Замислимося на мить, чи кожний з нас здатний на таку безкорисливу любов до самозречення заради коханої людини? Чи не нагадує більшість з нас – і чоловіки, і жінки – Нарциса, героя однойменної новели Фелікса Кривіна: “Одна із закоханих у Нарциса жінок переконувала його: “Так, справді, любити… це справа клопітна. Проте вдвох завжди легше: ти любитимеш мене, а я тебе. – Зачекай, зачекай, –- сказав Нарцис – ти мене, а я? – А ти мене. – Ти мене – це я вже чув. А Я кого? – Ти – мене. Нарцис почав митикувати. Він робив порухи губами, щось вираховуючи на пальцях, так, що на його чолі виступив піт. – Знаєш, що?Навіщо так ускладнювати життя. Ти мене, а я тебе?…Нехай кожен любить сам себе – так простіше”.

Чи не про те саме самозречення, самовіддачу як про здатність кохати по-справжньому, пише Віктор Франкл: “…персоніфікація сексуальності, яка становить зовнішній шар особистості, провокується фізичними якостями партнера. Наступним етапом розвитку інтимних взаємин є збудження психологічної емоційності. І, нарешті, через фізичне і психічне досягається проникнення до самої серцевини іншої істоти, спрямування на сутність іншої людини.

Отже, любов – це не тільки психічний стан, зумовлений вибірковим ставленням до людини, не тільки стенічні емоції, викликані ефектом її присутності, не тільки еротичний потяг, пробуджений її фізичною привабливістю, любов – це те, що людина робить задля коханої людини. Бо любити, означає діяти, взаємодіяти, допомагати. Саме така спрямованість перевіряє любов на істинність. Саме такий характер любові стимулює закоханих до вияву кращих рис особистості, до нарощення їх у собі. Пам’ятаєте, як у листі письменника М.Пришвіна до коханої “Та людина, яку ти любиш в мені, не така, як я. Але ти тільки люби … і я постараюся бути кращим…”

Отож, і в народній мудрості, і у висновках вчених формула любові однакова: любов= почуття + діяльність задля коханої людини + самовдосконалення.

Любов не просто сума статевого потягу та інших граней почуттів, а продукт діяльності людини як суспільної істоти. Характер інтимних переживань породжується людиною як суспільною істотою. Відомий дослідник психології переживання В. Василюк підкреслює, що почуття є не що інше, як особлива діяльність з удосконалення людиною себе у світі, і світу у собі.

Любов має дієвий характер, вона передбачає набір у людині таких якостей, які дають їй змогу виявити своє почуття і реалізувати в іншому. Тому в коханні здатність віддавати, дарувати себе іншому та світові одночасно означає набувати, придбати. Здатність виявляти зацікавленість, відповідальність, турботу, повагу – результат досвіду переживання любові. Любов, підкреслював відомий американський психолог Еріх Фромм, це активна зацікавленість життям і розвитком того, кого ми любимо. Тому любов і праця – невіддільні поняття. Ми любимо того, заради кого працюємо і працюємо для того, кого любимо.

“Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.

Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити.”

(Ліна Костенко)

Досить поширена думка, що любов – це егоїзм двох, мовляв, нам так добре удвох, що ніхто в світі нам більше не потрібний. Як часто можна зустріти пари, які, за словами Еріка Еріксона, закохані одне в одного і не відчувають любові ні до кого більше. Чи є їхнє почуття справжньою любов’ю? “Ні, – зазначає вчений, – це скоріше егоїзм двох, це самотність удвох”. Отже, їхнє почуття – лише ілюзія любові? Справді, любов завжди вибіркова, ми серед багатьох вибираємо одного чи одну. Проте в цій людині ми любимо все людство, все живе. Адже душа людини віддзеркалює те, що оточує нас у житті, весь досвід людства. То ж люблячи одного, любимо в ньому весь світ.

Без тебе світ – це тьмавий морок,

Без тебе не біжить вода.

Без тебе кожен камінь – ворог,

Подушка каменем тверда.

Без тебе сонце – повне ночі,

Без тебе ночі – без кінця,

Для тебе ж ночі я доточую,

Для тебе – місяця-вінця.

Без тебе небо – повне криги,

Стоять в душі самі льоди.