3.6. Розмова “про це” як засіб гармонізації інтимнних стосунків коханців

Практика показує, що обговорення коханцями власних інтимних взаємин може значно поглибити їхню близькість і допомогти розв’язати чимало сексуальних проблем. Психологи підкреслюють, що пари, які не можуть обговорювати свої взаємини, мають мало шансів на порозуміння, на спільність бажань та інтересів, у тому числі й сексуальних.

Чому людям так важко спілкуватися на теми сексуальності? Причина цього, по-перше, криється в особливостях статевої соціалізації в дитячі роки. Адже з дитинства звикаєш до того, що запитувати про функціонування статевих органів, а тим більше називати їх непристойно, що поведінку, спрямовану на задоволення сексуальних потреб, вважають аморальною. Отож, коли людина виростає і стає дорослою, вона переважно знайома зі словами, що означають або вуличні назви геніталій, які мають негативний відтінок агресії і є табуйованими для публічного спілкування, або оперує відірваними від життя медичними термінами.

Висловлення сексуального бажання словами “Я хочу кохатися з тобою” сприймається дещо відчужено, офіційно. Водночас сказати партнерові: “Давай потрахаємося” неможливо, оскільки звучить вульгарно. У рамках європейської культури природньо почуватися незручно, коли публічно заходить мова про інтимні стосунки. Проте незручність зникає, коли людина з дитячих років звикла застосовувати відповідний словниковий запас під час обговорення питань людської сексуальності, в пізнанні власного організму, у процесі статевої просвіти. Згадаймо, як непросто буває дітям, які не знають унормованих назв статевих органів, розповідати лікареві, наприклад, про зміни в їхньому тілі під час статевого дозрівання.

Як показує практика, не легше буває і вже дорослим людям, які потрапляють на прийом до сексолога. Маючи особистісні проблеми сексуального характеру, такі чоловіки та жінки не володіють навіть мінімальним словниковим запасом, який би дав змогу їм висловитися. Ось фрагмент такої бесіди.

Лікар. Які проблеми привели вас до нашого центру?

Пацієнт. У мене чоловічі проблеми.

Лікар. Які саме?

Пацієнт. У мене нічого не виходить.

Лікар. З чим, із статевим актом? Розкажіть детальніше.

Пацієнт. Я не можу.

Лікар. Що “не можете”?

Пацієнт. Відповідати.

Лікар. Чому?

Пацієнт. Це ж не про апендицит, як же можна говорити “ про це”?

Лікар. А хіба “це” – не частина тіла?

Пацієнт. Воно-то так, але все одно я не зможу. Я не звик про це говорити і не вмію. Ви вже краще мене по-іншому питайте.

Лікар. Це ж як ?

Пацієнт. Ну, так ніби між мужиками.

Часто як чоловіки, так і жінки придумують власні назви статевих органів, щоб уникнути незручностей та знайти найбільш відповідне до своїх почуттів слово. То ж чи варто коханцям обговорювати свою близкість? Звичайно, адже задоволення своєю сексуальністю залежить від того, якою мірою в ній реалізовані потреби та інтереси кожного. Як же слід поводитися, щоб позбутися почуття незручності?

Поговоріть з коханою людиною про те, чому, на вашу думку, людям, у тому числі й вам, важко розмовляти на теми сексуальності, чому буває ніяково говорити про свої сексуальні бажання, мрії або відчуття. Такий початок розмови допоможе зняти напруження, дозволить парі почуватися комфортно, а отже, бути щирими й відвертими одне з одним.

Таким чином, правило перше: не боятися розмови про інтимне.

Правило друге: спільну мову про інтимне знайти легше, коли є опосередкована тема для обговорення. Кіносюжет, телепередача, стаття, книжка на тему сексуальності можуть стати поштовхом до початку розмови. Знайти асоціації з побаченим чи почутим та власним досвідом завжди легше, ніж починати розмову на основі власних переживань.

Правило третє: знайдіть собі об‘єкти для віддзеркалення своїх власних проблем. Так, спеціаліст, до думки якого пара прислуховується, не завжди може правильно оцінити проблеми, що у неї виникли. Порівняння себе з кіногероями в аналогічній ситуації, ідентифікація з ними дасть парі змогу побачити себе ніби збоку, об’єктивніше розібратися у власних переживаннях.

Тримайте близьку психологічну дистанцію – це правило четверте. Адже та нейтральна, приблизно півметрова відстань між співрозмовниками, якої дотримуються у звичайному спілкуванні, не зовсім те, що потрібно для бесіди про інтимне. І, навпаки, контакт рук, обійми, утримання погляду допомагають передати партнерові найголовніше – підтвердження того, що його дуже уважно слухають, розуміють і підтримують у всьому. Психологи, які проводять консультації для молодят, часто звертають увагу на те, як сидять пари. Ось зайшли двоє, сідають, не розмикаючи рук, обмінюються поглядами, показуючи одне одному, як ставляться до порад спеціаліста чи його зауважень. Поряд – інша пара, він ставить поміж ними свій дипломат, вона – свою сумочку. Слухають ніби й уважно, але щось заважає їм сприймати почуте…

Правило п’яте: будьте уважним і тактовним слухачем свого партнера. Розмова на інтимні теми – делікатна справа. Неуважне, проте звичне в побутовому спілкуванні “угу” або “так - так, я слухаю”, чи “та невже?” може зменшити, а то й надовго зруйнувати бажання поділитися сокровенним, щоб у вас не вийшло, як у тому діалозі:

– Ви по рибу?

– По рибу.

– А, я думав, що по рибу…

Існує чимало анекдотів про характер подружнього спілкування, про те, що розмова пари досить часто є ні чим іншим, як монологами чоловіка і жінки, які не можуть знайти спільної теми. Отож, щоб бути активним слухачем справді сокровенного, треба вміти замислитися, чому він (вона) мені розповідає про це? Що в цій розмові найважливіше для нього (неї)? Чи все я розумію з того, що мені кажуть? Варто поставити себе на місце співрозмовника: “Мені це знайоме”, “Я цілком погоджуюся з тобою”, “ Я відчуваю те ж саме” тощо. Проте найкращим способом досягнути взаєморозуміння є так зване перефразування, тобто підсумування того, що сказав партнер, тільки своїми словами: “Ти хочеш сказати, що тебе дратує, коли ми…”

Вона. Знаєш, для мене дуже важливо, щоб я подобалася тобі.

Він. Ти ж знаєш, що подобаєшся.

Вона. Я маю на увазі не це.

Він. А що?

Вона. Як жінка, як коханка.

Він. Подобаєшся і такою.

Вона. Я знаю, але мені хочеться бути кращою, неперевершеною. Я знаю, що здатна на більше. Я хочу заводити тебе максимально. Я хочу, але поки що не можу цього зробити, щось стає на заваді. В мені немов би дві жінки.

Він. Я тебе добре розумію. Ти, мабуть, маєш на увазі те, що ти не змогла поцілувати туди, куди я просив.

Вона. Так, повір мені, я дуже цього хотіла, я навіть часто уявляла це в мріях, але тоді… просто…посоромилася.

Він. Я розумію, можливо тобі було неприємно?

Вона. Ні, ні! Я просто не можу це висловити словами. Не треба просити, я маю сама. Ти розумієш, про що я?

Він. Здається, так.

Якщо одному з партнерів важко знайти слова, щоб висловити свої інтимні сподівання та відчуття, то в цьому разі варто допомогти йому однозначними запитаннями, на які можна відповісти лише “так” або “ні”. Наприклад: “Мої пестощі тобі завжди приємні? Тобі подобається спосіб, в який я тебе збуджую? Ти б хотіла, щоб так само було і надалі? Ти вважаєш мене хорошим чоловіком? А коханцем? Ти б хотіла про це поговорити?”

Якщо ж закохані мають досвід обговорення проблем власної близькості, то, безперечно, найбефективнішим у виявленні індивідуальних бажань та прагнень є постановка відкритих запитань, на кшталт: “Скажи мені, які дотики тебе найбільше збуджують? Що тобі найприємніше, а що не подобається у наших любощах? Як ти ставишся до орально-генітальних пестощів? Ти вважаєш, що їх може практикувати кожна пара? Ти не вважаєш, що вони приємні тільки до сім’явиверження?”

Психологи рекомендують також питання, які конкретизують бажання партнера через пропонування альтернатив, як наприклад:

?Лишити світло чи краще в темряві?

?Тобі приємніше, щоб я тебе роздягнув, чи ти хотіла б сама?

?Включити музику чи вона заважатиме?

Зважаючи на те, що сексуальна поведінка є такою, коли коханці спілкуються на відстані душі, то найбільш психологічно ефективним засобом комунікації є погладжування один одного, саморозкриття у сексуальних порухах тіла. При цьому пара може порівнювати свої враження (Ти був неперевершений. – А твої волосся і тіло пахкотіли так привабливо), висловлювати свої бажання (Мені так хотілося, щоб ти продовжував свій поцілунок і під час оргазму. – А мені, щоб ти при цьому стискала мої сідниці), подяку (Я ніколи не відчувала такої насолоди. Ти – найкраща у світі спокусниця і коханка) тощо. Дотримання цих простих правил дасть змогу закоханим бути психологічно близькими.

Не забуваймо: за невдоволеністю статевим життям криється передусім невдоволеність саморозкриттям партнерів у спілкуванні, що сексуальна функція є парною і що немає сексуально несумісних партнерів. Отже, коли закохані дбають про своє сексуальне здоров‘я, вони повинні обговорювати всі аспекти, пов‘язані з ним. Чи не так? Адже коли у нас не все в порядку з організмом, коли хтось з родини нездужає, його половина робить усе можливе, щоб швидше подолати хворобу. І насамперед за все з’ясовують потреби, інтерес, побажання хворого. Чому ж у разі виникнення навіть невеличких симптомів, які підривають сексуальне здоров‘я, люди уникають з‘ясовувати стосунки? Звичайно, чимало пар можуть уникати спілкування “про це” тільки тому, що бояться бути відвертими одне з одним, бояться бути висміяними, приниженими. Проте, якщо він та вона вже зважилися на цей крок, варто пригадати основні правила розмови про інтимне.

Природним поштовхом до розмови про сексуальність можуть бути спогади про виховання у батьківській сім’ї, школі та ставлення до сексу в дитячі та учнівські роки. Пам‘ятайте, що процес спілкування залежить від обох – того, хто вміє слухати, і того, хто розповідає.

Звичайно, не всі проблеми, що виникають в інтимних стосунках чоловіка і жінки, можна усунути лише шляхом обговорення та узгодження. Трапляються й такі питання, з якими варто звертатися до спеціалістів. Це, так звані, сексуальні розлади, або сексуальні дисфункції.