Без тебе світ – це ж тільки крихти

Моєї зимної біди.

Без тебе,

Що мені без тебе –

Нема мене на всі світи…

Тож нахились блакитним небом,

Тож святом сонця освяти!…

( Іван Драч)

Хто більше здібний до любові? Які люди? Психолог вважають: не кожна людина здатна любити. Якщо людина не здатна любити себе, наголошував Е.Фромм, то вона не здатна і на відповідне почуття до іншої людини. Придивимося до чоловіків та жінок, яких відрізняє самоповага, самодостатність, високий рівень упевненості в собі. Як вони уміють любити, дружити, які рівні, психологічно виважені їхні стосунки з людьми, що їх оточують, а особливо з коханими. Вони не зважають на тих, хто натякає на зраду коханої людини, підтверджуючи це всілякими фактами та свідченнями. Вони не підозрюють кохану людину, тому, що беззаперечно довіряють їй. Вони байдужі до наклепів, пліток, бо переконані: коли і трапляться якісь непорозуміння або навіть зради, то першими про них дізнаються саме вони від своїх коханих, а не сусіди чи знайомі. І навпаки, любов людей з низькою самооцінкою, невпевненістю у собі супроводжується постійними з’ясуваннями стосунків, кризами взаємин, страхами зради, втрати коханої людини, повсякчасними домаганнями дістати підтвердження того, що їх ще люблять.

Здатність любити тісно пов’язана з нормальним психічним розвитком. Особливо хворобливих форм набуває почуття любові у людей з особистісними розладами, з розладами тривожності, управління поведінкою. Відомо, що ці розлади характеризуються формами поведінки, які є досить ригідними, мало пристосовуваними до перипетій життя. Люди з подібними розладами виявляють такі особистісні риси, які викликають кризу взаємин. При цьому патологічні якості цих людей можуть бути майже не помітними на роботі, у навчальному закладі і виражатися особливими викривленнями у родинному колі. Потреба в любові досить часто виявляється невротичним способом. Як проявляється невротична любов? Відомо, що навіть у нормі переживанню любові притаманний ефект присутності. Тобто відчуття, що кохана людина завжди поруч, хоча в цей час вона може бути дуже далеко. Все нагадує про неї, все пов’язано з нею. У невротика переживання ефекту присутності набуває обсесивно-компульсивного характеру, коли думки, дії, вчинки стають причепливо деструктивні за змістом. Застрявання на них настільки сильне, що їх неможливо позбутися, від них важко відволікти увагу. Невротик може своїми діями завдавати чимало шкоди та душевного болю об’єкту своєї любові, проте попри все наполягає на своєму: “Ти мусиш мене кохати! Стань таким, яким я хочу! Попробуй розлюбити!” звідси шантаж, погрози підірвати репутацію і навіть вбити себе та іншого.

Досить поширеним як серед чоловіків, так і серед жінок є параноїдний особистісний розлад. Люди з цим розладом безпідставно підозрілі, схильні до ригідності у поглядах, підвищено чутливі до характеру взаємин. Ось один із прикладів. Наталя та Олександр одружилися після трьохмісячного знайомства. Перший рік життя був для них щасливий, хоча Наталці не дуде подобалася постійна увага чоловіка до її знайомих, її минулого життя. Вона вже знала, що чоловік дуже ревнивий, проте не дуже переймалася цим, вважаючи це ознакою любові. Коли хтось у присутності Олександра робив Наталі компліменти, він змінювався в обличчі, ставав дратівливим, на що вона спочатку не зважала.

Якось після роботи Наталя вперше затрималась у крамниці, бо зустріла давню подругу, і Олександр вибухнув. Він вимагав пояснень і виявляв недовіру. “Знаю я цих подруг!” – бурчав у відповідь на пояснення дружини. Пізніше Наталя дізналася, що Олександр дзвонив подрузі і, ніби, між іншим, розпитував, коли та востаннє бачилася з його дружиною.

Ситуація погіршилася, коли Наталя знайшла постійну роботу у поліклініці. Олександр вимагав, щоб вона не затримувалася на роботі й на хвилину, а коли це хоч зрідка траплялося, влаштовував дружині справжній допит “Чому, з ким була, хто підтвердить”. Коли хтось зі співробітників дзвонив додому, допит повторювався. Якщо ж їхній номер телефону набирали випадково, мало не з кулаками накидався на дружину, звинувачуючи її в таємних домовленостях з коханцями. Наталя починала плакати, замовкала від образи, що дратувало Олександра ще більше. Відчуження подружжя наростало і ставало н естерпним. Важко було встановити, чого більше залишилось у почуттях – ненависті чи любові.

Який вихід із ситуації невротичної любові? По-перше, допомогти невротичній особистості зрозуміти себе, мотиви своїх вчинків, переживань. Що насправді рухає її домаганнями? Сильне почуття чи надмірна тривожність, невпевненість в собі, нездатність усвідомити, яким життям живе вона чи він?

Психологи стверджують, що рабами кохання є переважно люди з вадами особистісного розвитку в дитячі роки, з неблагополучним досвідом життя у батьківській родині. Звідси – дисгармонія з собою, брак самодостатності, який прагнуть за будь-яку ціну компенсувати за рахунок любові іншого.

Отож першим кроком на шляху до навчання любові є відродження справжнього себе, відокремлення сутності свого Я від значущого іншого. Результатом такого одужання є ставлення до себе як до самооцінної особистості, яка має свій світ захоплень, інтересів, уподобань, яка цікава сама собі і оточуючим людям такою, якою вона є. Адже гармонія Я і не-Я може бути за умови збереження граней двох особистостей, балансу близькості-роз’єднаності.

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не приспи, для чого я живу.

Ліна Костенко

Олександр Олесь у психологічному етюді “На свій шлях” показує, як причиною розриву між жінкою й чоловіком стає духовне поневолення одного іншим. Чоловік – сильна натура – підкорив собі жінку настільки, що вона і кроку не може зробити без нього. Жінка шукає “цілющі ліки для душі” – зрікається любові в ім’я себе, власної самодостатності:

“Чоловік…Як, ти любиш і ідеш від мене?

Жінка. Так, я іду, щоб відшукать себе колишню. В мені, здається, не лишилося свого нічого. Усе полонено, заповнено тобою. Я думаю, як ти, ненавиджу й люблю, як ти ненавидиш і любиш. Бажаю я тобі бажаного. Мене немає – я умерла. Моя душа – твоя раба. Колись в мені щось мучилось, жило, боролось – тепер воно окам’яніло. Я йшла кудись і думала: а чи не буде се для тебе неприємно? Стрівалася на вулиці з ким-небудь, хто був тобі, тобі лише, не до вподоби, і обминала. Ти уяви – нікому я і досі ні одного листа не написала, з ким листувалася до шлюбу. Я думала про тебе тільки…

Чоловік. Чому ж мені про се раніше ти ні слова не сказала?

Жінка. Я за собою стежила, я прислухалась, як в мені поволі умирає власне “я”. Я чула, як твоє велике, дуже “я” вривається в усю мою істоту, як без жалю воно моє все власне убиває, душить… О, без жалю… Думки твої палали і кидали мені у душу влискавки. І я від щастя задихалась…І вся жила тобою… Я стала дзеркалом твоїм. Ти робиш рух – і я роблю, сумуєш ти – і я сумую, смієшся ти, радієш – і я радію і сміюсь. Коли тобі на мент рожевий день погасне – і він мені стає чорнішим ночі…”

Початком згоди з собою може стати усвідомлення тих патопсихологічних чинників дитинства, які спричинили певні невротичні форми реагування на світ. Цьому може посприяти як щиросердна сповідь другу, так і більшою мірою розмова зі спеціалістом, психологом чи психотерапевтом з хвилюючих питань. Недаремно кажуть, що психотерапія – це покупка дружби. Особливо корисним може бути спілкування в групах психологічної підтримки, які створюються за принципом подібності проблеми у її учасників.

Гармонія з іншим починається з гармонії з собою. Саме позитивне ставлення до себе, адекватна оцінка своїх прагнень стають перешкодою на шляху невротичного домагання любові іншого. Любляча себе людина здатна на твердий вибір життєвого шляху, не усвідомлюючи того, що любов – це завжди вільний самовияв почуттів. Не можна заставити любити себе чи іншу людину. Можна лише заслужити повагу, захоплення собою, які породжують прихильність та потребу бути повсякчас поряд. Згадаймо хоча б кохання старого гетьмана України І.С. Мазепи й дочки генерального судді Мотрі Кочубеївни.

“Гетьман ще довго ходив кругом стола і розмовляв з собою, а потім сів і став писати: “ Моя сердешна, кохана Мотроненько! Поклін мій віддаю Вашій милості, моє серденько, а опріч поклону Вашій милості у гостинець книжчку і обручик діамантовий. Прошу те завдячне прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, нім дасть Бог з ліпшим привітаю…”

Дрібні круглі букви лягали рівними рядками на білий папір.

Гетьман відложив перо. “Чи добре я роблю, пишучи цей лист? Чи дійсно не запахло мені свіже сінце? Може. моїм зубам відповідніша солома?”

Але недовго хитався. Пригадав собі Мотрю і її рішучу згоду, перейшов у думках усе, що промовляло за нею і проти неї, і заспокоїв свою совість. “Боже мене борони, щоб я бажав їй злого. Люблю її як осіння природа люить ясне соце. Може, воно й недовго буде мені світити, але я його сяєво понесу з собою до могили. Мотря хоче бути моєю. Видно, так Бог судив…”

…Невправне жіноче письмо говорило до нього:

“ Милосте Моя! Іване Степановичу! Вдячним серцеv прийняла я Твій, дорогий для мене, лист. Книжечку проситала, а обручик ношу на серці, щоб люди не побачили його й не позавидували мого щастя.Над Батурином хмарно. Може, як Ваша милість приїде туди, сонце вигляне з-поза хмар. Нетерпеливо дожидаюся тієї хвилини. Рада побачити Тебе, Іване Степановичу, у щастю та здоров’ю і в зичливості до мене, за тую любов, котру я для Тебе зберігаю в моєму неспокійному серці. Воно інкому коритися не хоче, лиш своїй власні ймрії, а яка вона, Ти знаєш…”

Лист пригадав гетьманові Мотрю. Була вона інша, ніж усі дівчата і жінки, котрих знав досі. Химерна, незаспокоєна, демонічна. Тіло було гарне гармонійною красою, а душа тягнула до себе загадками. Невже ж він тій неспокійній душі дасть захист мирний? Невже ж і від нього не відлетить вона на крилах соїх забагів змінливиї? .. Не знав.

Але одного був певнийц гетьман, а саме, що Мотря не зробить ніякого поганого діла…

І гетьман рішився сватів до Кочубея післати…”

“Богдан Лепкий. Мазепа: Трилогія. І. Мотря:іст. Повість у “ т. –Львів: Кооп. “Манускрипт”; Вид-во “Каменяр”, 1991. – С.208-212)

Чи здатний егоїст на любов до іншого? Психологи вважають, що егоїстичні люди не здатні любити інших, бо не здатні любити самих себе. Нарцисична особистість не здатна до вияву симпатії, щирих почуттів теплоти та зацікавленості долею інших. Заклопотаність планами та фантазіями успіху, влади, блиску, краси поєднуються з байдужістю до інших, самоствердженням на приниженні інших: “Кунцевич любив у коханні тільки кохання, і не любив ніяких приправ до нього. І як тільки він зачував якийсь присмак у ньому, воно вернуло в ньому з душі, і він, часто несподівано для самого себе, разом, мов відрізував ножем, поривав зносини з женщиною, яка ще недавно так подобалася йому. Щось подібне до того він почував і зараз.

– Доро, я не терплю в коханні ніяких сцен і ніяких докорів. Кохання вільне. Любиш – люби, віриш – вір. А ні, то… – він зупинився.

Що ж …то? – заражаючись роздратуванням від Кунцевича, спитала Дора. – Договорюй до краю.

– То…не люби, не вір!

(Микола Чернявський. Варвари)

Чи кожний здатний кохати? Тільки той, стверджують психологи, якого з дитячих років навчили любити світ, людей навколо себе. А.С.Макаренко підкреслював, що любов статева проростає від досвіду нестатевої любові. Доведено: якщо людину з дитинства любили батьки, брати, сестри та інші близькі їй люди, у неї розвивається досвід безумовної любові, коли люблять не за щось, а просто тому, що людина є. У таких особистостей легше відбувається перехід від інфантильної, незрілої любові “Я люблю, тому, що мене люблять” до зрілої “Мене люблять тому, що я люблю”. Думку видатного екзистенціаліста Е. Фромма поет Володимир Цибулько передав у вірші “ ” такими словами:

Доктор Фромм за вікном

В небо тикає перстом:

інфантильна любов наслідує принцип:

Я люблю тому, що я

люблю

Принцип зрілої любові:

Мене люблять тому, що я

люблю

Незріла любов гласить:

Я люблю тому, що ти мені

потрібен

А зріла:

ти мені потрібен тому що я

люблю

За Фроммом, любити – означає бути зацікавленим у житті та розвитку того, до кого ми відчуваємо це почуття. Самопожертва заради іншого – основний критерій спрямованості на кохану людину. Більшість людей, пише Е. Фромм, вважає, що завоювати любов просто: досить мати привабливу зовнішність і виглядати сексуальним, а, крім того, ще трішки вдачі. Тут коріння багатьох людських особистих нещасть та бід, бо проблема любові полягає в здатності кохати, мати і розвивати в собі ці здібності. В сім’ї ми вчимося тому, що означає любити. Ми вчимося на протязі життя, як з любов’ю ставитись до ближнього. Бо любов – це орієнтація особистості на взаємозв’язок із світом в цілому – пише Е.Фромм.