3 Форми і методи регулювання товарного ринку

Регулювання товарного ринку може здійснюватися, по-перше, за допомогою власного ринкового механізму, основни­ми елементами якого є конкуренція, прибуток, ціна, попит і пропозиція, а по-друге, державою - прямо або побічно.

Ринкова структура припускає облік кількості і можливостей продавців (покупців) в ціні і обсяги продажів (покупок). З урахуванням умов, в яких протікає конкуренція, розрізня­ють 4 типи ринкової структури:

1. ринок досконалої (або чистої) конкуренції;

2. ринок монополістичної конкуренції;

3. олігополістичний ринок;

4. абсолютно монополізований ринок.

1 Ринок досконалої (або чистої) конкуренції має такі ознаки:

• кількість продавців і покупців настільки велика, що вони не здатні істотно вплинути на ринкові процеси і, перш за все, на ціни;

• всіма продавцями пропонуються для продажу однакові, ідентичні за властивостями товари та послуги, так званий стандартизований товар, який не припускає індивідуальних характеристик товару, особливих товарних знаків і марок;

• усі продавці і покупці володіють повним обсягам інформації про ціни, товари, попит і пропозицію;

• покупці і продавці можуть вільно входити на ринок і покидати його через відсутність яких-небудь законодавчих, фі­нансових, технологічних обмежень і бар'єрів;

• усі матеріальні, фінансові та інші ресурси мобільні, учасники можуть вільно залучити потрібні ресурси.

Головною на ринку досконалої конкуренції є та обставина, що ціна тут практично не залежить від бажань і дій окремих суб'єктів – вона встановлюється під впливом попиту та пропозиції «невидимою рукою» ринку.

Оскільки на ринку досконалої конкуренції умови продажів задані, а всі його учасники знаходяться в рівноправному поло­женні, і ніхто з учасників не в змозі вплинути на рівноважну ціну, то змагання між ними виникає в прагненні продати більше свого товару по нижчій, «своїй» ціні за інших рівних умов.

Продавець товару може поліпшити свої позиції на подібному ринку лише шляхом зменшення витрат на виробництво продукції або її якісного вдосконалення. Завдяки зниженню ціни він збільшує обсяг продажів і одержуваний прибуток до тих пір, поки інші продавці такого товару також не знизять ціну. Таким чином, завдяки вільній конкуренції на ринку дося­гається одночасний виграш продавця і покупця, що купує товари за нижчими цінами, відбувається перерозподіл суспільних ресурсів на користь того, хто найбільш ефективно працює. У цьому принципове достоїнство такого ринку.

Проте, ринок досконалої конкуренції - це значною мірою абстрактна теоретична модель. Такого ринку в чистому вигля­ді ніде і ніколи не існувало. Ринок досконалої конкуренції пе­решкоджає концентрації капіталу, без якого не вдається ство­рювати великі виробництва, здійснювати науково-технічний розвиток, реалізовувати масштабні проекти. Крім того, прак­тично немає можливості одночасно виконати всі умови, дотриматись критеріїв вільного ринку.

Але все-таки в економічній практиці є ринки деяких това­рів (ринок сільськогосподарської продукції), які найбільше відповідають критеріям даної ринкової структури. Причому товари на цих ринках в усіх виробників повністю ідентичні й останні повністю володіють інформацією про зміни на ринку. Все це підтверджує необхідність використання для такого ринку особливої - «біржової» - форми організації.

Ринок монополістичної конкуренції є ринковою струк­турою, в якій відносно велика кількість продавців пропонують для продажу схожу, але не ідентичну продукцію. При цьому кожна з фірм, представлена на ринку монополістичної конку­ренції, може відчувати себе відносно незалежною, не надаючи значення реакції інших фірм. Як приклад можна назвати мере­жу ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу бан­ківських послуг, книговидання, туризм, виробництво верхньо­го одягу, взуття, безалкогольних напоїв, прального порошку, комп'ютерів, парфюмерно-косметичних товарів тощо.

В умовах монополістичної конкуренції диференціація про­дукту здійснюється не тільки за його виглядом і призначен­ням, але і за якістю, рекламуванням, організацією торгівлі, способам залучення покупців, тобто важелем конкуренції стають не тільки ціни, але й нецінові чинники.

Важливою характеристикою монополістичної конкуренції є можливість необмеженого проникнення нових конкурентів на ринок. Причому виробники, що працюють на цьому ринку, не є великими підприємствами, а тому потрібний їм початко­вий капітал порівняно невеликий.

Найбільш типовим для сучасної ринкової економіки є олігополістичний ринок. Такий ринок звичайно представлений декількома відносно великими і близькими за масштабом продажів і ступенем впливу учасниками. Кількість фірм на олігополістичному ринку коливається від трьох до десяти. Продукція, вироблювана фірмами, може бути як однорідна, так і диференційована. Однорідність переважає на ринках си­ровини і напівфабрикатів (руда, нафта, сталь, цемент, вугілля, алюміній), а диференціація - на ринках споживчих товарів (автомобілі, електропобутові прилади).

Олігополістичний ринок відрізняється від досконалого конкурентного ринку особливостями зміни цін. Якщо при дос­коналій конкуренції ціни постійно змінюються залежно від коливань попиту і пропозиції, то при олігополії ціни зміню­ються, як правило, через великі проміжки часу і значно.

Характерна особливість олігополістичного ринку - залеж­ність поведінки кожної фірми від реакції та поведінки конку­рентів.

Найбільшої монополізації ринок досягає в умовах абсо­лютної або чистої монополії. Абсолютно монополізований ринок характеризується такими ознаками:

• товар на ринку продає єдиний продавець, тобто галузь представлена однією фірмою;

• товар унікальний в тому розумінні, що не має близьких замінників. Для покупця це означає відсутність альтернативи, оскільки він вимушений або купити товар у монополіста, або обійтися без цього товару;

• продавець торгує тільки своїм товаром;

• продавець диктує ціну ринку через повний контроль над ним;

• вступ до галузі заблокований.

Такий ринок являє абстракцію, проте на практиці най­більш близькі до моделі ринку абсолютної монополії так звані природні монополії. До них належать більшість підприємств громадського, комунального обслуговування, що надають на­селенню газ, електрику, теплову енергію, підприємства водо­постачання, кабельне телебачення, засоби транспорту. Майже всі ринки подібних товарів підлягають державному регулюванню.

Державне регулювання ринку здійснюється різними пря­мими і непрямими методами, які залежно від характеру дії можна об'єднати в чотири групи:

• економічні;

• інформаційно-орієнтувальні;

• законодавчі;

• адміністративні.

Економічні методи, якщо вони не суперечать вимогам за­конів ринку, прийнято вважати найбільш тонким інструментом узгодження механізму ринкового саморегулювання з інтереса­ми економіки. Це методи дії на попит і пропозицію товарів, на умови формування економічних ресурсів, витрат і результатів, що включають регулювання цін на товари і тарифів на послуги, податкове, митне, фінансове і кредитно-грошове регулювання.

У складі економічних методів один із центральних - дер­жавне регулювання цін. Ринкова економіка, як відомо, припус­кає свободу встановлення цін на свої товари і послуги. Проте така свобода відносна, оскільки законодавство про контроль над цінами дозволяє уряду видавати розпорядження про регу­лювання цін на товари і послуги.

Масштаб державного регулювання цін залежить від кон­кретної економічної ситуації в країні, від структури споживан­ня товарно-матеріальних цінностей та інших чинників.

Інформаційно-орієнтувальні методи учасників ринку орієнтовані па забезпечення виробничих і торговельних підприємств комерційною інформацією, що дозволяє вибирати оптимальні шляхи реалізації поточних і перспективних завдань. При цьому використовуються такі види інформації:

• кон'юнктурна інформація про асортимент, якість і ціни товари, а також тарифи на послуги, процентні ставки банків, курси валют тощо, за допомогою якої вирішуються кон'юнктурні та маркетингові завдання;

• статистична інформація, що дозволяє одержувати узагальнені оцінки стану національного та регіонального ринків і тенденцій їх розвитку;

• прогностична інформація, вживана при розробці стратегій розпитку підприємств, концепцій і програм розвитку еко­номіки країни;

• науково-технічна інформація;

• інформація про середньогалузеві показники, а також показники діяльності сучасних вітчизняних і зарубіжних підприємств, за допомогою яких здійснюється моніторинг платоспроможності і конкуренто-спроможності фірми.

Законодавчі методи забезпечують правові основи регулювання товарного ринку, що включають захист прав власно­сті, підприємців, найнятих робітників і споживачів.

Сукупність правил, що забезпечують конкуренцію на рин­ку, одержала назву антимонопольного законодавства. Воно на­правлене не на формальну заборону монополій, а на обмежен­ня їх діяльності, сприяючи підтримці конкуренції, особливо стосовно малих і середніх фірм. Анти монопольне законодав­ство найчастіше зводиться до регулювання ділової обмежу­вальної практики - розділу ринку, вертикальної і горизонталь­ної фіксації цін, дискримінації в торгівлі тощо. Дієвість законо­давчого регулювання залежить від повноти і якості законодав­чого оформлення процесів виробництва і обігу товарів, а також від ефективності організаційного механізму їх реалізації.

Обумовлена законодавством дія виконавчих структур державної і регіональної влади на процеси виробництва й обігу товарів і послуг є адміністративними методами державного регулювання. Адміністративна дія застосовується в процесі ці­нової, фінансової, кредитної, податкової і митної політики дер­жави. З метою запобігання проникненню на ринок потенційно небезпечних для життя і здоров'я людини виробів застосовується попереднє ліцензування виробництва й обігу окремих товарів. Особлива увага приділяється організації державного контролю якості товарів і послуг, їх стандартизації і сертифікації.