21.Ф Парменіда і Зенона

У Елейську школа (6-5 ст. до н.е.) входили Ксенофан, Парменід, Зенон і Меліс Самосський. Елеати обґрунтували концепцію буття, протилежну першим натурфілософам. Буття, як сутність, першооснова світу - єдине і нерухоме.

Центральною ідеєю Парменіда є співвідношення мислення і буття. Його ідея: є тільки буття, небуття немає.

Він пов'язував духовний світ із становищем людини і рівнем його тілесної організації. Вища ступінь організації дає і вищу ступінь мислення. Тілесність і духовність збігаються.

Зенон  доводить неймовірність руху, розробляє систему обгрунтувань, апорії (нерозв'язана суперечність). А також систему доказів "від супротивного". Оскільки рух є суперечливим, він оголошується не існуючим. Такий тип міркування має назву негативної діалектики.

Наприкінці 4 ст. до н.е. виникає стоїцизм, заснований Зеноном, що поєднує три частини філ (логіку, фізику, етику). Філософію порівнювали з людським організмом, вважаючи логіку скелетом, етику - м'язами, а фізику - душею. Він стверджує, що у світі панує необхідність. Мудрість стримує афекти за допомогою чесності. Стоїчна етика на вершину людських зусиль висуває доброчесність - єдине благо. Стоїчний мудрець (ідеал людини) відзначається терпимістю.

22.Епікуреїзм

Епікуреїзм – вчення яке вважає вищим благом насолоду життям, відсутність болю і тривог. Епікуреїзм продовжує традиції Демокріта - атомізм і гедонізм. Головне завдання вчення вбачало в тому, щоб навчити людину бути щасливою, звільнити від страждань.

Епікур підійшов до атомізму з етичних позицій. Його натурфілософія спирається на принципи: ніщо не виникає з нічого і в ніщо не перетворюється; всесвіт завжди був таким, яким він є тепер. Щастя, це незворушність духу, яка досягається навчанням і вправами. 

Представник вчення Тит Лукрецій Кар і його поема «Про природу речей» є джерелом відомостей про епікуреїзм.

Лукрецій продовжуючи матеріалістичну традицію, в доступній формі розкрив складні філософські проблеми. Він визначав за основу всього існуючого - матерію, підкреслював що атоми - первинне утворення матерії (перебувають у стані руху).

23.Скептицизм

Скептицизм - філ позиція, в основі якої лежить сумнів в існуванні надійного критерію істини.

Піррон, засновник школи, стверджував, що філософ - той, хто прагне до щастя. Шукач повинен відповісти на три питання: із чого складаються речі, як ми повинні ставиться до речей, яку вигоду отримаємо.

Послідовники скептицизму висловлюють сумніви в існуванні достовірного знання. Вони обмежується пізнанням фактів і проявляють стриманість щодо гіпотез і теорій. Для них філософія, це щось на зразок поезії. Використовуючи логіку, скептики дійшли висновку, що істина доводиться лише іншою істиною. Це призводить до нескінченної низки запитань. 

За відсутності критеріїв істини слід керуватися критеріями практичної поведінки, що спираються на «розумну імовірність». Напрям закликає слідувати тому, до чого нас ваблять відчуття та почуття, дотримуватись законів та звичаїв країни, де живеш, займатися діяльністю, якщо вона приносить тобі користь. 

Напрям представлений такими філософами: Аркесілай, Агріппа, Секст, Енесидем (вказав10 принципів скептицизму).