57.Ф Шеллінга

Фрідріх Шеллінг розробив діалектику природи, вчення про абсолют, мав вплив на натуралістів, поетів-романтиків, філософів-ірраціоналістів.

Першоосновою буття, за Шеллінгом, є абсолют - тотожність суб'єктивного і об'єктивного, духовного і природного, що утримує в собі можливість всіх взагалі визначень.

Погляди Шеллінга на природу ідеалістичні, а сама матерія - духовна. Природа як породження абсолюту, перебуває в постійному розвитку. Використання діалектичного принципу протиріччя у вивченні природи дозволило зробити здогади: про єдність електричних і магнітних процесів, про єдність процесів збудження і гальмування в психіці. Діяльність абсолютного охоплює природу, людський розум та історію.

Ідеалом історії є досягнення всезагального правового устрою. Створенню «держави держав», передують умови: поширення принципів правової держави та зацікавленості у збереженні устрою всіх держав; підпорядкованість єдиному (спільному) законові.

У Богові Шеллінг вбачає особистість. Різниця між Богом і людиною полягає в тому, що в Богові особистість і свобода безкінечні, а в людині обмежені.

58.Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха

Головною темою творчості Фейєрбаха була критика релігії та філософського ідеалізму. Центром пошуків було питання про співвідношення мислення та буття, логіки та природи. Найвищим предметом філософії він проголосив людину та природу як її підґрунтя.

Еволюція поглядів Фейєрбаха проходить, за схемою: «Бог» — «розум» — «людина». Людина є істота цілісна, її душа (розум, мислення) невіддільна від тіла.

Свобода — це реальний рух людини до щастя. Люди пов'язані між собою лише природними зв'язками.

Головна засада соціальної філософії полягає у створенні умов життя, які відповідали б людській природі. Почуття та пристрасті, він розглядав як головні чинники історичного процесу. Передумовою створення умов буття, він вважав викорінення релігії.

Мораль, за Фейербахом, виникає там, де людина у своїх вчинках орієнтується на іншу людину. Розбіжності інтересів людей, долаються всезагальним почуттям любові.

59.Києво-Могилянська академія .Філософія Просвітництва в Украні.

Братські школи на теренах України не могли змагатися за рівнем підготовки із західноєвропейськими колегіями. Тоді П.Могилою була організована вища Лаврська школа, яка після злиття з Київською школою закладає основи Києво-Могилянської колегії, яка підносить українську освіту на новий щабель.

У розвитку духовного життя України 2 пол 17ст. це період формування світогляду Просвітництва. Просвітництво - ідеологія, згідно з якою встановлення нового суспільного устрою можливо за допомогою реформи і освіти. Це час засвоєння досягнень західноєвропейської культури, створення власних наукових традицій.

Академія стає центром культури й освіти, боротьби проти католицизму. У філософії панували ідеї Арістотеля. Київські вчені доповнювали, його погляди.

Курс філософії в колегії складався переважно з логіки і натурфілософії, викладали Арістотелеву метеорологію.

Відношення до Бога і світу тлумачилося професорами по різному. Одні притримувалися пантеїстичного інші деїстичного поглядів. Основні висновки укр філ епохи Просв: матерія створена Богом; вона єдиний і універсальний субстрат всіх тіл; матерія внутрішньо активна і вічна; небесні і земні тіла з однієї матерії.

60. Філософія погляди Г.Сковорода Григорій Сковорода був вихованцем Києво-Могилянської академії. Основне спрямування його праць - дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя він вважав найважливішою.

Міркування Сковороди мають релігійно-філософський характер, і спираються на християнські світоглядні категорії. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані діяльності.

Поділяючи світ на істинне та тлінне, Сковорода вважає, що там, де кінчаються межі розуму, починається віра. Любов та віра дають змогу людині вийти за межі тлінного "Я", несуть глибокий пізнавальний зміст, живлять душу, підштовхують на шлях дійсного щастя.

Він каже, що через любов та віру людина пізнає себе. Наполягає на тому, що запорука здоров'я – радість.Через об'єднання любові та віри складається категорія "щастя". Осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій.

Філософія Г.Сковороди є прикладом філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку системи поглядів, ідеалів, надій; закликом до гуманізму і "сродної" людській природі дії.