Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

політологія семінари

.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
28.06.2019
Размер:
135.07 Кб
Скачать

1.Сутність політології. Об’єкт і предмет. Політологія це наука про політику в усіх її виявах (зміст, структура, функції, місце, роль, розвиток, функціонування, здійснення влади). Політична наука, виникає як результат розвитку політ і сусп відносин, та потреба у їх вивченні та використанні. До сер 19 ст розвивалась у рамках філософії. Об’єкт (спрямованість пізнання) – політика, як явище та процес. Предмет (що вивчаєм в об’єкті) – політична влада, держава, партії та партійні системи, політичні відносини і норми, політична система та ін.

2.Структура політології Структура політології охоплює: 1. Загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє її теорет й методолог основи. 2. Теорію політичних систем, їх елементів, механізмів функціонування влади, досліджує утворення й функціонування держав, партій, сусп-політ організацій, режимів шляхом вивчення конституційних та адміністративних питань, економічних та соціальних функцій управління, аналізу політичних інститутів, відносин між суб´єктами політики, політичної культури. 3. Теорію соціального управління, що вивчає форми й методи управління соціально-політичними, соціально-економічними, адміністративно-правовими та соціально-психологічними процесами. 4. Теорію політичної ідеології, що досліджує роль і функції ідеології в системі політичної влади, особливості реалізації в різних суспільствах. 5. Теорію міжнародних відносин, предметом якої є система міжнародних відносин, проблеми національної та світової політики. Її складовими є геополітика, зовнішня політика, міжнародне право, діяльність міжнародних організацій. 6. Практичну політологію, яка здійснює дослідження в різних суспільно-історичних умовах, проблеми прийняття управлінських рішень та ефективності їх реалізації.

3.Ф-ї політології Виокремлюють 5 ф-й політології: теоретичну, методологічну, практичну, виховну і прогностичну. Теоретична (пізнавальна) ф  полягає у розробленні теорій, концепцій, гіпотез, ідей, категорій, понять, формулюванні закономірностей, які пояснюють явища і процеси політичного життя. Методологічна ф, надання категорій, понятть та закономірностей для застосування іншими науками. категорії «політика», «влада», «режим», «партія». Практична ф, вирішення конкретних політичних завдань і проблем. Політологія формулює рекомендації щодо здійснення політики, проведення заходів на основі теоретичних положень. Виховна ф впливає на формування світогляду особи, даючи їй знання про політичну сферу суспільного життя, політ інститути, права, свободи та обов'язки громадянина, політичну культуру. Соціалізує в ході засвоєння системи політ знань, норм і цінностей, впливає на формування навиків політичної поведінки. Прогностична ф, допомагає прогнозувати перспективи розвитку політичних процесів, наслідки прийняття і виконання рішень. Функція передбачає моделювання процесів і відносин, проведення наукових експертиз щодо реальності очікуваного ефекту.

? Зв’язок політології з гуманітарними науками Усі види людської діяльності, суспільні явища пов'язані з політикою. Філософія супроводжувала людину все життя, здійснюючи пошук оптимального політичного ладу. Ф озброює політологію світоглядом, загальними методами пізнання й теорією мислення, розумінням змісту явищ, досліджує розвиток, вивчає сусп-во. Політологія, на відміну від філ, звертається до практики.  Історія світових політичних вчень, досліджує теоретичні знання про політику, владу, державу, право, демократію, політичні категорії. Політ економія розглядає розвиток різних форм власності, який веде до диференціації соц і політ інтересів у суспільстві, впливає на характер політ діяльності. Соціологія вивчає соц інститути, організації як засоби діяльності, використовує методи соціол пізнання, характеристики соц груп. Юридична наука, це система знань про державу і право, що розробила понятійний апарат, який використовує політологія (держава, демократія, державна влада, право, законність, політ режим).

За тоталітарного режиму, роль суспільних наук зводилася до коментування і виправдання існуючих порядків, не було необхідності в розвитку політології. Демократичний суспільний розвиток виявив потребу критичного осмислення існуючих політ систем, режимів, механізмів політичної влади, участі соціальних спільнот у політичному процесі, політичних ситуацій. Сучасне політичне знання покликані сформувати зусилля спеціалістів у галузях суспільствознавства, політичних наук, публіцистики, журналістики і політиків-практиків. До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, психологію, історію, антропологію, семантику, етнографію та ін.

? Методи політології Методами загальнонаукового характеру є: порівняння, аналіз і синтез, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, індукція і дедукція.  Методи політології: системний, структурно-функціональний, порівняльний, біхевіористський.  Системний метод розглядає політику як цілісний, саморегулюючий механізм, який перебуває в безперервній взаємодії із середовищем через вхід (вимоги громадян) і вихід (прийняття рішення). Структурно-функціональний метод  дослідницький, полягає у розчленуванні об'єкта (напр політичний інститут) на складові, вивченні зв'язків, з'ясування важливості політичних явищ для суспільства і особи, їх оцінку з позицій системи цінностей. Порівняльний, зіставлення однотипних політичних явищ (державного ладу, політичних партій), різних способів реалізації політичних функцій, з метою виявлення спільних та відмінних рис політичного життя різних народів, країн, епох. Соціально-психологічний (біхевіористичний) орієнтує: на вивчення механізмів політичної поведінки, індивідуальних якостей, рис характеру, психологічних мотивацій; на вивчення залежності політичної поведінки індивіда від включення його до соціальних груп, дослідження психологічних характеристик груп, етносів, класів. За допомогою методу досліджуються політичні орієнтації, позиції і поведінка людей (напр під час виборів, у конфліктних ситуаціях). Біхевіористський підхід і передбачувані ним дослідницькі методи дають можливість отримувати достовірні знання про політику.

Сем 2 «Політика» 1.Багатоманітність підходів до розуміння політики

- Історично перше визначення політики як управління суспільством (загальнонауковий). Політика як діяльність з управління суспільними процесами. Вирішення всіх проблем, крім моральних (Д.Істон, Г.Алмонд), як спосіб регулювання конфліктів.

- Соціологічний підхід розгляд суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада.

- Консенсусний підхід, де політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди мирними засобами.

- Інституціональний підхід – пов’язаний із функціонуванням урядових структур та осіб, що здійснюють управління (В. Ленін); розподіл обов'язків і повноважень у суспільстві; Ієрархія, яка диференціює управлінські та виконавчі ролі.

- Етичний підхід тор­кається справедливого со­ц устрою, взаємних прав і обов’язків керівників та громадян, основні права люди­ни і громадянина, співвідношення свободи, рівності, справедливості. Є неюридичною, але нормативною основою політичної діяльності, що об’єднує в собі моральні цінності й норми, що стосуються політ ін­ститутів, відносин, політ діяльності та світоглядних пара­метрів суспільства.

- Конфліктна концепція влади. Влада як можливість прийняття рішень, що регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

- Інструменталістська концепція влади. Влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства і примусу.

- Теорія соціальної стратифікації (К. Маркс та М. Вебер). Соціальної нерівності, що проявляється в характері власності, рівні доходів, престижі, авторитеті, пільгах, обсязі влади. Термін стратифікація (лат. верства) введений П. Сорокіним. У марксизмі основою стратифікації є економічний чинник, М. Вебер додав соціальний престиж і владу (належність до політ партій).

- Правова теорія (Іоганн Фіхте) базується на індивідуальній свободі. Правова спільність, спирається на юридичний закон, що регулює галузь дій і вчинків.

- Телеологічна (Б. Рассел). Влада – здатність досягти поставленої мети, отримання намічених результатів.

- Реляціоністська. Влада як відносини між особами, де один впливає на іншого. підходи: "опору"; "обміну ресурсами"; "розподіл зон впливу".

- Марксистська концепція влади (К. Маркс, Ф. Енгельс) розглядає відносини класів, станів, суспільних груп, націй; є відносини панування та підкорення. Головне місце посідає державна влада.

- Антропологічна теорія досліджує входження людей в сферу політики, встановлює «сліди» людини в політиці. Об'єкт— людина що займається політичною діяльністю.

3.Функції політики -Ціннісно-орієнтаційна — політика виражає інтереси соціальних груп, дає поштовх до визначення колективних цілей, програм суспільного розвитку; -Управлінська — політика здійснює керівництво політичними й суспільними процесами в інтересах окремих соціальних груп і суспільства в цілому, дозволяє вирішити соц і політ протиріччя; -Інноваційна, сутність якої полягає у сприянні реалізації певних інтересів, цілей і завдань. Створює нові форми організації, забезпечує зміну й розвиток суспільства; -Інтегруюча — здійснюючи управління різними сферами життя суспільства, політика інтегрує розвиток різних сфер суспільства; -Прогностична — політика розробляє визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану економічної, політичної системи; -Соціалізації — політика забезпечує формування особистості, всебічний розв, розшир світогляду.

2.Структура політик 1. Політичні відносини, які відображають стійкий характер взаємозв´язків суспільних груп між собою та між різними інститутами влади. показником політичного життя є характер політичних відносин: боротьба за політичне панування чи усвідомлена координація зусиль усіх верств; громадянський мир чи війна; кризовість чи стабільність. 2. Політична свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх інтересів. Опосереднює владні взаємозв´язки суб´єктів і носіїв політичних відносин, визначаючи силу та ефективність владного регулювання. 3. Політичний інтерес як внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, що спонукає людей до постановки політичних цілей і виконання дій для їх досягнення. 4. Політична діяльність, як різновид соціальної активності. Суб´єктами політичної діяльності можуть виступати індивіди, соціальні групи, політичні інституції і сама держава. 5. Політичний процес як сукупність видів діяльності суб´єктів політики, які включено в практично-владні відносини, охоплюють усі стадії функціонування політ системи, спрямовані на досягнення політ цілей. 6.  Політична організація, відображає роль інститутів влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів. Сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влад, партійні і громадсько-політичні інститути, групи тиску, що представляють політ інтереси різних верств суспільства. Політ організація концентрує владне волевиявляння населення.

1.Сутність та ознаки політичноі влади.

2. Рeсурси політичноі влади.

3. Поділ влади на три гілки.

4. Лeгітимність та eфeктивність політичної влади.

! Шляхи завоювання політичноі влади.

Історично відомі такі шляхи завоювання, досягнення політичної влади: 1політична реформа; 2політична революція; 3контрреволюція; 4мілітаристський спосіб; 5різного роду політичні перевороти. Спосіб здобуття влади зумовляє подальшу діяльність політичних сил, що прийшли до влади.

Політична реформа здійснюються без змін основ існуючого ладу. передбачає еволюційний розвиток суспільства і його інститутів влади. Політичні реформи можуть відбуватись різними шляхами: 1реформа зверху (за своєю волею влади). 2 зречення або відмова від влади. 3поступове реформування влади погодженими зусиллями політичних сил, які перебувають при владі і в опозиції.

Політична революція - це суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого ладу, встановлення нового режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади, здійснення докорінних змін політичного життя суспільства.

Центральне питання - яким соціальним спільностям людей належатиме влада. Всі політичні революції ставлять за мету утвердження демократичної влади. Проте, малоймовірно, щоб насильницька революція народила демократію.

Контрреволюція - це боротьба (поваленого) класу, соціальної групи, їх реакція на революцію. Контрреволюція ставить за мету реставрацію старих суспільних порядків, збереження влади політичними силами. Методами контрреволюції є саботаж, ідеологічна диверсія, підривна агітація, насильство, терор.

Мілітаристська форма досягнення влади являє собою захоплення політичної державної влади за допомогою військової сили. Формами є різного роду політичні перевороти - форма зміни політичної влади, в результаті якої управління країни переходить до рук нових політичних сил.

Серед політичних переворотів відомі державний переворот, двірський переворот, путч, воєнна змова.

Державний переворот - форма насильницької або ненасильницької зміни глави держави або уряду, приведення до влади нових політичних сил.

Двірський переворот - зміна влади певною групою осіб, яка знаходиться при дворі.

Путч є формою боротьби за владу з використанням репресивних заходів і опорою на військових. (фізичне захоплення влади або психологічний тиск на уряд з метою його відставки).

Військова змова - форма встановлення влади військовими, яка не обмежена законами, спирається на військову силу і виражає інтереси військовослужбовців.

       Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави. 

Республіка  — це форма державного правління, за якої всі вищі органи державної влади обираються, або формуються загальнонац представницькою установою (парламентом).  Основна відмінність між типами республік у способі формування та функціонування уряду.

У президентській республіці уряд формує і очолює президент, який одночасно виступає главою держави і главою уряду. Сформований позапарламентським шляхом, уряд не несе відповідальності перед парламентом.         У парламентарній республіці уряд формується парламентським шляхом, несе перед парламентом політичну відповідальність і зобов'язаний піти у відставку в разі висловлення йому парламентом вотуму недовіри. Сформований із представників партій парламентської більшості, уряд контролює і спрямовує діяльність парламенту.         За змішаної форми державного правління —— уряд формується спільно президентом і парламентом.                 Ознаки президентської республіки (США, Рос):

  

1. чіткий поділ законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

2. обрання президента на загальних виборах або спеціальною колегією вибірників.  3. президент одночасно і глава держави і глава уряду, прем'єр-міністра нема.   4. уряд формує президент (іноді треба схвалення парламенту), уряд підзвітний президенту.  5. парламент не може відправити у відставку уряд.

6. президент не може розпустити парламент, може накласти вето на закон.   7. відсутній інститут контр.асигнування (скріплення актів президента підписами міністрів). 

       Парламентарна республіка характеризується проголошенням принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе відповідальність. (Італ, Австр) Ознаки:

1. президент обирається парламентом або спеціальною колегією (з депутатів парламенту);

2. відокремлені посади глави держави (президента) і глави уряду (прем'єр-міністра);

3. уряд формує парламент, а президент номінально бере участь;

4. формальна відповідальність уряду перед парламентом;

5. парламент може відправити у відставку уряд ;

6. президент може розпустити парламент (це контролює уряд); 7. є інститут контр.асигнування (скріплення актів президента підписами міністрів); 

8. функції президента обмежені, реальна влада належить главі уряду (прем'єр-міністру чи канцлеру).

   

   Змішана форма республіканського правління: парламентарно-президентська, або президентсько-парламентарна. Поєднання сильної президентської влади та ефективного контролю парламенту за діяльністю уряду. (Франція) Ознаки:        

1. президент і парламент, обираються на загальних виборах.

2. відокремлені посади глави держави (президента) і глави уряду (прем'єр-міністра);

3. уряд формує президент (треба схвалення парламенту);

4. парламент може усунути президента, та відправити уряд у відставку (вотум недовіри)

5. уряд несе відповідальність перед президентом і парламентом;

6. президент не належить до жодної гілки влади.

7. арбітром у відносинах між президента і уряду є Конституційний суд.

   Політичний режим - це спосіб функціонування політичної системи суспільства, визначальний характер політичного життя в країні, система прийомів, методів, способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві. Різновидів політичних режимів незліченна множина. Але в політичних дослідженнях звичайно виділяють основні типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний. Розглянемо кожний з перерахованих режимів докладніше.

Демократичний режим. Демократія - це форма держави, де політичний режим, при якому народ або його більшість є носієм державної влади.Ознаки:

  1. Юридичне визнання верховної влади народу.

  2. Періодична виборність основних органів влади.

  3. Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади.

  4. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, тобто кожний громадянин, має право обирати, і бути вибраним на виборну посаду.

  5. Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості.

  6. Контроль представницьких органів за діяльністю виконавської влади.

  7. Підзвітність виборних органів своїм виборцям.

Способи (форми) реалізації демократії. Пряма демократія - весь народ (має право голосу) безпосередньо ухвалює рішення і стежить за їх виконанням. характерна для ранніх форм демократії. Плебісцитарна демократія - народ ухвалює рішення лише в певних випадках, наприклад, під час референдуму з якогось питання. Представницька демократія - народ обирає своїх представників, і вони від його імені управляють державою або якимсь органом влади. Є найпоширенішою

Тоталітарний режим. Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства. Диктатура - режим правління однієї особи або групи осіб на чолі з лідером без якогось контролю з боку керованих виникла давно і мала безліч історичних форм свого прояву. Ознаки:

1.централізоване керівництво і управління у сфері економіки; 2.система загального контролю над поведінкою індивідів у соціальній сфері; 3.визнання керівної ролі однієї партії у політичній сфері і здійснення її диктатури; 4.панування офіційної ідеології у духовній сфері і примусове її нав'язування членам суспільства; 5.зосередження в руках партії і держави засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення, кіно); 6.культ керівної особи, влада на всіх рівнях в руках не підзвітної народу номенклатурної адміністрац 7.зрощення партійного і державного апарату, контроль виконавськими органами виборних; 8.вихід каральних органів з підкорення законам і суспільству і. як результат, свавілля у вигляді державного терору і масових репресій.

Виділяють декілька різновидів тоталітаризму: комуністичний тоталітаризм («лівий»), фашизм, націонал-соціалізм («правий»). Комуністичний тоталітаризм існував в СРСР і інших соціалістичних державах, на Кубі, в КНДР, В'єтнамі, Китаї. Фашизм вперше був в Італ, Іспанії, Португалії, Чилі. Націонал-соціалізм виникає в Німеччині в 1933 р.

Авторитарний режим. Авторитаризм - політичний режим, при якому вся повнота влади зосереджена у однієї особи (монарха, диктатора) або правлячої групи. Авторитаризм є одним з найпоширеніших політичних режимів сучасності. В Азії, Африки, Латинської Америки, в СРСР після смерті Сталіна. Ознаки:

  1. Монополія на владу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не підзвітна.

  2. Повна або часткова заборона на діяльність опозиції.

  3. Сильно централізована моністична структура влади.

  4. Збереження обмеженого плюралізму, диференційовані відносини між сусп і державою.

  5. Спадкоємство і кооптація (додаткове обрання за рішенням правління) як головні способи формування панівної політичної еліти.

  6. Відсутність можливості не насильницької зміни влади.

  7. Використовування силових структур для утримання влади.

Аболіціонізм – громадський рух за скасування рабства 

Абсентеїзм - ухилення від участі у виборах, зборах. пасивний протест проти існуючої форми правління, прояв байдужості до виконання своїх прав та обов'язків.

Агітація – засіб впливу на свідомість і настрій широких мас, з метою спонукати до політичної чи іншої активності.

Анархізм – суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення будь-якої державної влади стихійним бунтом мас і створення федерації дрібних асоціацій.

Аристократія – форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.

Бюрократія - система управління, в якій реальна влада належить чиновництву. ускладнення і затягування канцелярських рішень.

Волюнтаризм - політична позиція, за якою всі форми людського об'єднання повинні бути добровільними наскільки це можливо.

Геноцид – цілеспрямовані дії з метою знищення окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими, корисними або релігійними мотивами. 

Гласність – позначає політику максимальної відкритості у діяльності державних установ і свободи інформації.

Демагогія – маніпуляція інформацією, набір  прийомів, що дозволяють ввести аудиторію в оману і схилити її на свій бік.

Деспотизм – форма держави, при якій вся повнота влади, не обмеженої законом, належить одному володарю, який самодержавно розпоряджається владою, виступаючи по відношенню до підданих як пан і господар.

Децентралізація - процес перерозподілу функцій, повноважень, людей або речей від центрального управління.

Дискримінація - будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. 

Егалітаризм - концепція, що пропонує створення суспільства з рівними можливостями з управління і доступу до матеріальних благ всім його членам.

Екстремізм - прихильність крайнім поглядам і, особливо, методам, діям, заходам у політиці.

Істеблішмент - прошарки суспільства, що мають привілейоване положення і є опорою даного суспільного устрою.

Корупція - злочинне використання службовими особами, громадськими і політичними діячами їх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення.

Олігархія - політичний режим, у якому влада належить невеликій, закритій, тісно згуртованій групі осіб; які одночасно є власниками засобів виробництва, і можновладцями. 

Опозиція - протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості і висуває інший спосіб вирішення проблем.

Плюралізм – можливість соціальних груп висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Передбачає різні позиції, погляди. багатопартійність.

Політична еліта - внутрішньо-єдина соціальна сукупність осіб, яка складає меншість, але виступає суб'єктом підготовки та прийняття важливих стратегічних рішень у сфері політики.

Політична партія - особлива громадська організація (об'єднання), яка прагне досягти мети, загальної для її членів шляхом отримання і здійснення політичної влади.

Популізм - політика і окремі дії, що ґрунтуються на пропаганді простих рішень задач, які неможливі, і використанні пропаганди для протиставлення населення і політичних організацій.

Референдум - прийняття виборцями рішення з конституційних, законодавчих, внутрішньо- чи зовнішньополітичних питань.

Сепаратизм – відокремлення частини території держави з метою створення суверенної держави, переходу до складу іншої держави чи набуття статусу широкої автономії.

Тероризм - використання або загроза застосування насильства для досягнення політичної, релігійної або ідеологічної мети.

Узурпація - захоплення влади в монархії без законного права. відбуватися збройним шляхом або в результаті змови.

Хунта -  урядовий або представницький орган в іспано-португаломовних країнах. Військова хунта — уряд військових; різновид політичного режиму.

Централізація - зосередження частки державної влади в якомусь центрі. 

Шовінізм - пропагування переваги одного народу над іншими й обґрунтування «права» на дискримінацію та пригнічення інших націй.

Держава – це особлива політико-територіальна організація, яка виступає від імені всього суспільства, володіє суверенітетом і спеціальним апаратом примусу, у зв’язку з чим здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру.

Монархія - форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю або частково належить одній особі.

Республіка – це форма державного правління, за якої всі вищі органи державної влади обираються, або формуються загальнонац представницькою установою (парламентом). 

Парламентська республіка -  різновид форми правління, де парламент, формує уряд і зазвичай обирає президента.

Змішана республіка - форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік.

Президентська республіка - форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень, і передбачає з'єднання в повноважень глави держави і глави уряду.