24.Стоїцизм

СТОЇЦИЗМ - філософська течія, що обґрунтовувала внутрішню незалежність і нездоланність людської особистості. Напрям виник у 4 ст.до н.е. заснований Зеноном, який намагався поєднати три частини філософії (логіку, фізику, етику). Філософію стоїки порівнювали з людським організмом, вважаючи логіку скелетом, етику - м'язами, а фізику - душею. Стоїки стверджували, що у світі панує необхідність. Мудрість стримує афекти за допомогою чесності. Стоїчна етика на вершину людських зусиль висуває доброчесність - єдине благо. Стоїчний мудрець (ідеал людини) відзначається терпимістю і стриманістю.

Зенон доводить неймовірність руху, розробляє систему обгрунтувань, парадокси або апорії (нерозв'язана суперечність). Він розробив систему доказів "від супротивного". Рух виявляється суперечливим, і оголошується не існуючим. Такий тип міркування має назву негативної діалектики.

25.Заг хар-ка ф середньовіччя

Філософія Середньовіччя належить до епохи феодалізму, ґрунтується на вірі в єдиного бога (монотеїзм).

Раннє Середньовіччя характеризується становленням догматики. Зріле Середньовіччя, поч з 11ст., пов'язане із утвердженням феодалізму, який в якості ідеологічної основи використовував християнство. Об’єктивно-ідеалістична схоластична система розвинулась коли філософія підкорилася теології (Августин, Фома Аквінський).

Основу християнського монотеїзму становлять принципи: ідея божественного творіння та божественного одкровення. Звідси залежність філософії від теології, а державних утворень - від церкви. Середньовічне мислення теоцентричне: реальністю, яка визначає все суще, є Бог. Світогляд має назву креаціонізму, що означає творити.

З догматом геоцентризму пов'язана віра в божественне одкровення. Земля - центр створеного Богом Всесвіту. Бог є єдиним буттям, він вічний, незмінний, є джерелом усього сущого. Бог недоступний для пізнання, але розкриває себе людині в священних текстах Біблії. Вивчення Святого Письма привело до створення методу інтерпретації текстів - екзегетики. Ключем до пізнання світу є віра. Сенсом життя – самовдосконалення.

В сер ф людина вища від космосу і повинна бути царем природи, але через гріхопадіння, не володіє собою і повністю залежить від милосердя Бога. Двоїстість становища людини — найважливіша риса середньовічної антропології.

26.Ф апологетиків

Становлення філософії Середніх віків розпочинається періодом апологетики. Коли християнство становило переслідувану меншість Римської імперії, представники апологетики зверталися із посланнями на захист християн. У зверненнях вони розглядали світоглядні ідеї розуміння сутності Бога, характеру творіння, природи та віри, співвідношення віри та знання. Чотири функції апологетики:

1) відстоювання вчення Ісуса Христа від зазіхання єретиків. 2) викриття неправдивих поглядів, думок, міркувань.

3) проповідь божественної істини, 4) пізнання істини – думки про існування та віросповідання, порівняння з іншими поглядами.

Апологетика мала два напрями ставлення до язичницької (античної) мудрості: позитивний і негативний.

Прихильники позитивного ставлення - Афінагор, Климент - вважали, що грецькі філософи йшли шляхом істини, але не могли досягти її, бо вона ще не виявила себе в особі Христа. Філ треба використовувати, підпорядковуючи теології. Прихильники негативного ставлення до ант філ (Квінт Тертулліан) вважали, що ант культура зіпсувала людину, вибудувала світ штучних цінностей. Єдиний вихід зі скрути у спрощенні і поверненні до природного - християнського стану. Досягти мети можна через аскезу, самопізнання і віру.