6.2. Поняття лізингу та методи розрахунку лізингових платежів

До зручних фінансових механізмів залучення коштів без­умовно можна віднести лізингові операції, які є розумною альтерна­тивою борговим цінним паперам та банківському кредитуванню.

Лізингові схеми залучення капіталовкладень у виробництво є одним з потужних джерел матеріально-технічного переосна­щення підприємств, оскільки дозволяють отримати в експлуата­цію основні засоби виробництва на умовах поступової сплати коштів.

Лізинг — це угода, за якою лізингодавець на основі договору лізингу за встановлену плату (лізингові платежі) надає лізингоодержувачу право на використання визначеного майна, відповід­но до встановлених специфікацій, на визначений строк та на пев­них умовах, з правом викупу майна лізингоодержувачем.

Лізинг має наступну принципову схему, що передбачає одно­часне укладання, як мінімум двох контрактів — договору лізингу між лізингодавцем (тобто лізинговою компанією) і лізингоодер­жувачем і договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продав­цем (постачальником) майна (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Принципова схема лізингу

Зі схеми, представленої на рис. 6.1, видно, що по суті, лі­зинг є специфічною формою кредиту, що надається підприємству для придбання необхідного йому майна. Як і в будь-якій іншій фінансово-кредитній угоді, ключовим питанням лізингової угоди є визначення розміру заборгованості та схеми її погашення. От­же, в аспекті фінансових обчислень, доцільно розглянути меха­нізм розрахунку лізингових платежів.

6.2.1. Механізм розрахунку лізингових платежів

Одним з основних етапів проектування лізингової уго­ди є визначення суми та графіку лізингових платежів. Ця задача є надзвичайно важливою як для лізингодавця, так і для лізингоодержувача, оскільки її результатом є оцінка кінцевої вартості лізин­гових послуг. Розмір лізингових платежів має бути економічно обґрунтованим, забезпечуючи лізингодавцю певний прийнят­ний рівень дохідності, а лізингоодержувачу — прийнятний рі­вень витрат. Для лізингодавця важливо врахувати та відобразити в лізингових платежах всі понесені ним витрати по лізинговій угоді, а також той прибуток, який він має отримати за надані лі­зингові послуги. З іншого боку, загальна сума лізингових плате­жів, по суті, являє собою вартість предмету лізингу для лізингоодержувача.

Фінансова схема лізингової угоди передбачає визначення дат та розмірів лізингових платежів, а також загального строку уго­ди. Причому строк лізингу будь-якого обладнання не може пере­вищувати терміну експлуатації цього майна.

Розрахунки розмірів лізингових платежів можуть проводитися різними методами в залежності від виду лізингу, форми і способу виплат, предмету лізингу та різних додаткових договірних умов. В Україні найчастіше розрахунок лізингових платежів здійсню­ють за двома методиками:

—методика з амортизацією боргу рівними частинами (тради­ційний метод);

—методика фінансових рент (сучасний фінансовий метод).

Розглянемо спочатку перший підхід.