3. Вправи на розвиток розуміння експресій психічного стану особистості

Вправа 1. Визначення емоційного стану через емпатію. Даються фотокартки чи слайди. Студентам пропонується охарактеризувати емоційний стан людини, уявивши себе у подібній ситуації; визначити її почуття, можливі переживання, викликані даними обставинами.

Вправа 2. Визначення емоційного стану людини з допомогою еталонів невербальної поведінки. Користуючись еталонами поведінки у стані радості, страху і т.п., визначити емоційні стани, представлені на ілюстраціях, які до заняття підготували студенти.

Вправа 3. Хто це? Написати заздалегідь характеристику невербальної поведінки одного із студентів групи. Під час заняття зачитати кілька таких характеристик без адресатів. Група визначає, кому із студентів вона може належати. Згодом завдання можна ускладнити, співставляючи експресію поведінки студента та досвідченого вчителя.

145

Вправа 4. Розвиток візуального сканування співбесідника. Двоє студентів ведуть невимушену бесіду на будь-яку тему. Двоє інших студентів спостерігають за ними: за виразом обличчя, мімікою, жестами. На основі візуального сканування аналізують внутрішній стан співбесідників: відкритість на спілкування чи захист, довіра чи недовіра, інтерес чи нудьга, прийняття співбесідника чи підозріле ставлення до нього.

4. Вправи на розвиток мімічної і пантомімічної виразності

Вправа 1. Почуття, з яким я прийшов (ла) на заняття. Пропонується за бажанням з допомогою міміки і жестів передати ті почуття, з якими йшли на заняття. Завдання можна представити і як почуття, які відчуваєте в ході заняття.

У ході виконання вправи звернути увагу на можливість різних варіантів, що характеризують певний стиль поведінки особистості

Вправа 2. Загальна мімічна реакція. Вправа проводиться одночасно для всіх. Виконують її, сидячи парами, з метою звільнення від скутності, сором'язливості. Викладач пропонує наступні ситуації.

А. Розпочався урок. Ви сидите за столом. Відчиняються двері. Ви дивитесь на появу учня. Відреагувати з допомогою мімічної виразності на ситуацію:

вимогливо: „Швидко сідай"; здивовано: „Не чекав"; з прикрістю: „Відвертаєш увагу"; запитуючи: „Що-небудь трапилось?"; докірливо: „Заважаєш працювати"; радісно: „Нарешті!" і т.д.

Б. Викликаєте учня. Він заявляє: „Я не виконав завдання".

Ваша реакція:

співчуваю: „Розумію, тобі неприємно";

146

засуджую: „Це неприпустимої";

готовий заступитись: „Так, тобі перешкодила відсутність через хворобу";

здивовано: „Це вже вкотре!"

байдуже: „Мене це не хвилює".

Аналізуючи виконання цих завдань, доцільно запропонувати описати зміст тих ситуацій, які виправдовують всі дії. Усі ситуації доцільно програвати як з позиції учителя, так і з позиції учня, співставляючи зміст, наповнення ситуацій, які наслідки викликають у партнера, тобто працювати над доцільністю міміки і жестів для певних ситуацій.

Вправа 3. Вираження індивідуальної реакції.

Вправа виконується перед аудиторією.

Студенти по черзі виступають у ролі вчителя. Після виконання вправи всією групою студенти вибирають найбільш вдалий варіант.

Ви пишете на дошці. Учні повинні писати разом з вами у зошитах одночасно. Раптом пролунав якийсь шум. Ви, повертаючись, висловлюєте:

здивування: „Що трапилось?";

осуд: „Хто ще не розпочав працювати?";

вимогу: „Припиніть, пора втихомиритись";

вичікування: „Я чекаю абсолютної тиші";

гнів: „ Тихо! Не можна гомоніти, коли всі працюють";

страждання: „Як можна шуміти, коли тут у нас важлива справа?"