14.2. Форми забезпечення банківського кредиту.

Одним із принципів банківського кредитування являється принцип забезпечення. У разі надання кредитів банки використовують різні форми забезпечення кредитів.

Найбільш поширеною формою забезпечення кредитів являється застава рухомого й нерухомого майна, що належить позичальникові на правах власності або делегованого права власності.

Для забезпечення кредиту може бути використана гарантія або поручительство.

Гарантія – це письмове зобов’язання третьої особи (гаранта) погасити борг позичальника в разі настання гарантійного випадку.

Відносини щодо забезпечення кредитного договору гарантією оформлюються у вигляді гарантійного листа, наданого організацією – гарантом. У такому разі банк – кредитор зобов’язаний письмово повідомити гаранта про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту. Гарантія може бути забезпеченою або незабезпеченою. Комерційним банкам, як правило, необхідно домагатися забезпеченої гарантії, тобто звичайної застави. Забезпечена гарантія періодично контролюється банком так само, як і за іншими заставними операціями.

Гарантії можуть бути обмежені й необмежені, тобто видаватися на певну частку кредиту або на всю його суму. За необмеженою гарантією гарант зобов’язується перед банком погасити всю заборгованість позичальника. Необмежені гарантії, як правило, не забезпечуються.

Гарантами можуть виступати суб’єкти господарської діяльності, які мають стійке фінансове становище; установи банківської та парабанківської системи, держава.

Поручительство – це договір, на підставі якого поручник бере зобов’язання перед банком–кредитором оплатити у разі необхідності заборгованість позичальника.

Договір поручительства складається обов’язково у письмовій формі і засвідчує відповідальність поручника за виконання позичальником зобов’язань щодо повернення кредиту та процентів по ньому.

У разі неповернення кредиту та процентів по ньому поручник (гарант) повинен у місячний строк із дня отримання поручником (гарантом) претензії банка – кредитора сплатити борг позичальника. У випадку несплати боргу поручником (гарантом) усі питання вирішуються у суді (арбітражному суді) у встановленому законом порядку.

Однією з форм забезпечення кредиту являється видача позик під заставу цінних паперів.

Надаючи кредит під цінні папери, банк оцінює кредитоспроможність емітента, можливість реалізувати такі цінні папери за необхідністю. Він також повинен переконатися у тому, що отримані кошти будуть використані на виробничі та господарські потреби, а не на придбання нових цінних паперів, що пов’язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та зменшенням ризику їхнього банкрутства. Крім цього, банк повинен бути впевненим, що позичальник являється власником заставних цінних паперів.

Застава цінних паперів не потребує значних витрат на обіг цього виду застави, оскільки, як правило, цінні папери зберігаються на депозитному рахунку цінних паперів.

Нескладна й оцінка вартості заставних цінних паперів. У зв’язку з тим, що вимірювання вартості цінних паперів відбувається тільки на фондовій біржі, банк бере заставну вартість цінних паперів дещо нижчу за фактичний біржовий курс з огляду на можливі коливання курсу.

На практиці як форма забезпечення кредитів використовується передача (цесія) дебіторської заборгованості (факторинг).

Цесія дебіторської заборгованості полягає у передаванні банку рахунків та інших товарних документів за доставлені позичальником товари (роботи, послуги), які підлягають оплаті.

Передача (цесія) боргових зобов’язань як гарантія банківських вимог, має певні переваги у порівнянні із заставним забезпеченням.

Забезпечення кредитних операцій можна також здійснити шляхом страхування кредитних ризиків.

У страхуванні кредитів використовуються таки форми страхування, як страхування ризику неповернення кредиту, страхування відповідальності позичальника та страхування застави під отримані кредити.

Страховим випадком при страхуванні кредитних ризиків вважається непогашення кредиту та несплата процентів у термін, обумовлений кредитним договором.

У разі настання страхового випадку страхова компанія сплачує банку чи позичальникові страхове відшкодування на суму непогашеного кредиту та процентів.

Після укладення кредитного договору банк може самостійно застрахувати надану позичку, підписавши зі страховою компанією договір про добровільне страхування кредитного ризику. Банк за умовами цього виду страхування виступає одночасно як страхувальник і застрахований. Він є ініціатором страхових операцій і у разі настання страхового випадку отримує від страхової компанії страхове відшкодування.

При страхуванні кредитних ризиків ініціатором страхування може бути позичальник, підписавши зі страховою компанією договір добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Позичальник сплачує страхової компанії страховий внесок за придбання страхового захисту, і у разі настання страхового випадку страхова компанія сплачує страхове відшкодування на користь банка–кредитора.

У вітчизняній страховій практиці найбільш поширеними являються форми страхування відповідальності страхувальника за непогашення кредиту та страхування застави під отримані кредити.

При наданні кредитів будівельним компаніям використовується така форма забезпечення кредитів, як передача контрактів.

Передача контрактів застосовується підчас кредитування будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Позичальник передає контракт кредиторові, унаслідок чого надходження від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості.