Тема 1. Сутність і функції грошей

План

1.1. Природа та сутність грошей.

1.2. Форми обміну товарів.

1.3. Функції грошей.

 Література: [1]; [2]; [3]; [5].

1.1. Природа та сутність грошей.

Виникнення суспільного поділу праці, поглиблення спеціалізації і кооперації не тільки безпосередньо у сфері виробництва, але й у сфері обміну продуктами праці, призвело до появи товарного виробництва. Поділ праці і обмін продуктами – два взаємообумовлені процеси. Однак сам поділ праці не породжує товарні відносини. У докапіталістичних формах виробництва суспільний розподіл був дуже слабким. Наприклад, виділення вівчарських племен із маси всіх племен, спочатку поклало початок першому великому суспільному поділу праці і уможливило регулярний обмін між громадами.

Однак із розвитком обміну і ростом продуктивності праці, спеціалізації й кооперування праці стає можливим робити більше предметів не тільки для задоволення власних потреб, але й для обміну.

У рабовласницькому ладі відбувся другий великий поділ праці – ремісництво відокремилось від землеробства і виникло товарне виробництво, тобто виробництво, спеціально розраховане на обмін для задоволення не власних потреб, а суспільних.

Подальший розвиток обміну обумовлює появу класу купців і появу торгового капіталу. Це був третій великий поділ праці, що означав подальший розвиток товарного виробництва.

Товарне виробництво — це така організація суспільного господарства, коли окремі продукти праці, що належать окремим відособленим виробникам, спеціально виготовляються для продажу на ринку, і для задоволення суспільних потреб необхідно здійснювати купівлю–продаж на ринку цих продуктів, що стають товаром. Продукт праці, створений для обміну на ринку, називається товаром.

Основними рисами товарного виробництва є:

• суспільний поділ праці;

• приватна власність на засоби виробництва;

• повна соціально–економічна відособленість виробника;

• економічні зв’язки між відособленими товаровиробниками шляхом

• обміну;

• стихійний анархічний характер розвитку.

1.2. Форми вартості товарів.

Розвиток обміну, виникнення та розвиток внутрішніх протиріч товарного виробництва між споживчою вартістю товару і їхньою вартістю, між абстрактною і конкретною працею, призводять до виділення із загального обороту товарів одного з них, що починає виконувати функцію грошей.

В умовах товарного виробництва способом еквівалентного обміну товарів є порівняння їх вартості із вартістю одного товару, життєво необхідного або найбільш корисного для багатьох людей, тобто вартістю товару, який відіграв роль загального еквіваленту. Таким товаром, у порівнянні з вартістю якого визначається вартість усіх інших товарів, є гроші чи грошова форма вартості.

Обмін продукції, що мав місце у первісному суспільстві, носив епізодичний характер.

Наприклад, одні громади могли обміняти надлишок дичини на надлишок риби в іншої громади.

Така форма обміну називається простою формою обміну товарів і буде виражатися формулою:

1 туша тварини = 200 одиницям риби

Цей обмін носив випадковий характер і пропорції обміну теж. У цій формулі вартість туши тварини виражена в рибі, в іншому товарі, що є способом вираження першого. У цьому обміні перший товар відіграє активну роль, тобто виразив свою вартість визначеною кількістю іншого товару і знаходився у відносній формі вартості, тому що його вартість співвідносилася з вартістю іншого товару. Він як би підтверджує свою вартість, порівнюючи її з вартістю іншого товару.

Інший товар відіграє пасивну роль, оскільки він не виражав свою вартість, а був лише засобом для вираження вартості іншого (першого товару). Вартість другого товару підтверджує наявність визначеної вартості першого товару. Тому другий товар знаходиться в еквівалентній формі вартості, тобто протистоїть першому товару як рівна вартості товару – еквівалента. Його вартість свідчить про наявність вартості визначеної величини в першому товарі.

Умовами прирівнювання одних товарів до інших є:

• по–перше, те, що вони містять у собі однакову кількість витраченої абстрактної праці;

• по–друге, те, що в їхньому створенні брали участь різні види конкретної праці.

Відносна форма вартості виражає якісну однорідність товарів, що обмінюються те, що вони є продуктами суспільної праці. Крім того, вона (відносна форма вартості) має кількісну визначеність, обмінюючись на інші товари відповідно до кількості витраченої праці.

Споживча вартість товару – необхідний еквівалент для вираження вартості інших товарів, а еквівалентна форма вартості цього товару має наступні особливості:

• споживча вартість товару–еквівалента виступає формою вираження вартості;

• вартість праці, втіленої в товарі–еквіваленті, є формою вираження абстрактної праці;

• конкретна праця, що міститься в товарі–еквіваленті виступає безпосередньо як суспільна праця.

Товар–еквівалент, з одного боку, як продукт конкретної праці має особливу споживчу вартість (риба – продукт харчування), а з іншого боку в його споживчій вартості виражається вартість іншого товару.

У простій формі обміну товарів від самого початку існує поділ усього товарного світу на два полюси: на одному полюсі товари, що знаходяться у відносній формі власності і виступають у формі вартості, а на іншому – товари, що знаходяться в еквівалентній формі вартості і виступають у формі споживчих вартостей, а це – зародок виникнення грошей.

У процесі розвитку виробництва відбувається поділ праці, що супроводжується поглибленням спеціалізації й кооперації праці, ростом її продуктивності. Виробники мають великий надлишок товарів і потреба в обміні зростає. Обмін стає не випадковим, а регулярним. З виникненням поділу праці (виділенням тваринницьких і землеробських племен) надлишки тварин і продуктів тваринництва вже не випадково, а регулярно обмінювалися на надлишки хліборобів (зерно, фрукти, полотнина).

У таких умовах тварини систематично обмінюються на інші товари і здобувають переважно відносну форму власності, а інші товари (хліб, полотнина й ін.) виступають у ролі еквівалентів. Кожний з товарів хліборобів став відігравати роль особливого еквівалента, до якого прирівнювалася вартість тварин. Проста форма обміну товарів змінилася на повну чи розгорнуту форму обміну:

2 мішки зерна
1 туша тварини	= 1 сокирі
5 метрів полотнини

У результаті постійного обміну мінові пропорції здобували більш стійкий характер і наближалися до витрат суспільно необхідної праці.

Оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін між громадами усе більш здобуває індивідуальний обмін, з’являються певні обмеження в обміні. Так, власник шкіри тварини міг придбати зерно лише в тому випадку, якщо шкіра була потрібна власникові зерна. Тому обмін товарами нерідко був неможливий. Виникла потреба в наявності товару, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства. Поступово, у процесі обміну, поглиблення виробництва з усіх видів товарів виділяється один товар, на який обмінюються будь–які товари. Усі товари, що вироблялися, стали виражати свою вартість у єдиному товарі – еквіваленті. Поява такого еквівалента була викликана, насамперед, тим, що обмін став постійною й регулярною життєвою потребою. Розгорнута форма обміну товарів перетворилася в загальну форму обміну:

2 мішки зерна
1 сокира	= 1 туша тварини
5 метрів полотнини

У цій формі обміну більшості товарів у відносній формі вартості протистоїть один загальний еквівалент, у якому виражається вартість усіх інших товарів. Абстрактна суспільна праця, що міститься у всіх товарах, виражається в конкретній праці, що міститься в товарі–еквіваленті.

На перших етапах розвитку, коли обмін ще не був регулярним і в ролі суспільного еквівалента ще не виступав якийсь визначений товар, у різних країнах у якості товарів–еквівалентів використовувалися різноманітні товари.

Наприклад, у древніх греків у ролі суспільного еквівалента використовували худобу; у скандинавських народів – хутро і шкіри, у Монголії – чай, у Судані – сіль, на Русі довгий час – хутро куниці й горностая, соболя.

З подальшим розвитком обміну, коли обмін виходить за межі місцевих ринків, роль постійного еквівалента закріплюється за одним товаром. Це означає перетворення загальної форми вартості в грошову форму. У першої роль суспільного еквівалента виконує не один товар (сіль, худоба, чай та інші товари), а в другій формі – тільки один товар. Такий товар стає грошима.

Гроші – це особливий товар, що є (служить) суспільним еквівалентом, і з ростом споживчої вартості якого росте еквівалентна форма вартості.

Гроші – це специфічний товар, що має властивості обмінюватися на будь–який інший товар і є загальним еквівалентом.

Приблизно з IV–III сторіччі до нашої ери і до 19 сторіччя грошовим товаром були дорогоцінні метали – срібло й золото.

У другій половині XIX ст. роль грошей монопольно закріпилася за золотом. Цьому сприяли властивості золота: висока вартість видобутку, можливість збереження, велика вартість його при невеликій вазі, можливість розподілу й інші.

Грошова форма обміну товарів відображається формою:

2 мішки зерна
1 сокира	= 1 г золота
5 метрів полотнини

З появою грошової форми обміну товарний світ розподіляється на товар і гроші. З цього моменту гроші (золото) завжди знаходяться в еквівалентній вартості, у його споживчій вартості виявляється вартість всіх інших товарів; витрачена на його виробництво конкретна праця є безпосереднім утіленням абстрактної праці. Золото, крім своєї звичайної споживчої вартості, має додаткову споживчу вартість, пов’язану з його суспільною функцією. З нього роблять ювелірні прикраси й ін.

Як гроші золото має здатність обмінюватися на всі товари і цим задовольняти будь–яки потреби свого власника.