Лекція 14. Основи банківського кредитування

План

14.1. Сутність, умови та принципи надання банківського кредиту.

14.2. Форма забезпечення банківського кредиту.

14.3. Методи банківського кредитування.

 Література: [1]; [2]; [3]; [5].

14.1. Сутність, умови та принципи надання банківського кредиту.

Кредит, по визначенню, це кошти чи інші речі, об’єднані родовими ознаками, передані в борг однією стороною іншій стороні. Отже, під кредитними правовідносинами розуміються всі правовідносини, що виникають унаслідок надання (передачі), використання і за умови повернення коштів чи інших речей. На практиці кредит може існувати як у чистому виді (позики, банківські позички), так і служити складовою частиною всіляких цивільно–правових зобов’язань.

Банківський кредит, вимоги, що висуваються до його оформлення, мають визначені особливості, відмінні від інших видів кредиту. Насамперед, слід зазначити, що кредитні відносини банку з клієнтом будуються на принципах терміновості, зворотності, платності й забезпеченості кредиту й оформляються договором.

Банківське кредитування має такі особливості.

По–перше, ці правовідносини характеризуються спеціальним суб’єктним складом: кредитором у даному випадку виступає банк чи інша кредитна організація, що регулярно, професійно на підставі спеціально виданого центральним банком дозволу (ліцензії) здійснює подібного роду операції для отримання прибутку як основної мети своєї діяльності.

По–друге, якщо за договором позики або в результаті надання комерційного кредиту, предметом договору можуть служити не тільки кошти, але й інші речі, визначені родовими ознаками, то предметом договору банківського кредиту можуть бути тільки кошти.

По–третє, особливістю договору банківського кредиту є його платний характер, тобто сплата клієнтом відсотків за користування коштами кредитної організації протягом визначеного терміну – на відміну від звичайного договору позики, яка має безоплатний характер правовідносин сторін.

По–четверте, забезпеченість кредиту. Як забезпечення своєчасного повернення кредиту банки приймають заставу, поручительство, гарантію іншого банку, вдаються до страхування кредиту, а також зобов’язання в інших формах, припустимих банківською практикою.

По–п’яте, на відміну від договору позики, кредитний договір містить вимогу цільового використання позикових засобів з вказівкою конкретних цілей.

По–шосте, кредитний договір оформлюється обов’язково і у письмовій формі. Обов’язковість такого оформлення визначена чинним законодавством, при цьому недотримання письмової форми спричиняє недійсність кредитного договору.

По–сьоме, відповідно до чинного законодавства кошти за договором кредиту (договору банківського кредиту) можуть бути надані підприємству–позичальнику тільки в безготівковій формі.

Надання комерційними банками кредиту підприємствам здійснюється на основі кредитного договору, що інакше називають договором банківської позички. Правила надання кредиту, порядок, етапи й умови виконання кредитних договорів комерційні банки розробляють самостійно з урахуванням рекомендацій і вказівок центрального банку.

Для вирішення питання про доцільність надання кредиту тому чи іншому позичальникові останній зобов’язаний представити в комерційний банк визначений набір документів:

• заявку на одержання кредиту;

• копії установчих документів позичальника, завірені нотаріально (свідоцтво про державну реєстрацію підприємства, статут, установчий договір);

• фінансову звітність за останні 2–3 квартали;

• бізнес – план кредитного проекту;

• копії договорів (контрактів) на підтвердження угоди;

• завірену нотаріусом банківську картку зі зразками підписів керівника підприємства, головного бухгалтера й відбитком печатки;

• документи, що підтверджують наявність забезпечення кредиту (договір застави, договір поручительства, банківська гарантія та інші);

• документи, що гарантують повернення кредиту у випадку нерентабельності кредитного проекту (довідки про місцезнаходження заставного майна, документи, що підтверджують права власності на заставне майно й інші).

У залежності від фінансового стану позичальника й інших обставин зазначений перелік необхідних документів може бути значно розширений.

У результаті аналізу наданих документів, а також, можливо, проведення досліджень і оцінки результатів господарсько–фінансової діяльності позичальника, його ділової репутації, платоспроможності (особливо, коли розглядається питання про надання досить великих сум на значний термін) приймається рішення про видачу кредиту. Оформлення кредитного договору здійснюється шляхом підписання угоди.

Кредитні відносини в економіці базуються на визначеній методологічній основі, одним з елементів якої виступають принципи, строго дотримувані при практичній організації будь–якої операції на ринку позичкових капіталів. Принципами надання кредиту є:

• повернення кредиту – цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їхнього використання позичальником. Він знаходить своє практичне вираження в погашенні конкретної позички шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок кредитної організації (чи іншого кредитора), що забезпечує відтворення кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності.

• строковість кредиту – відображає необхідність його повернення не у будь–який прийнятний для позичальника термін, а в точно визначений термін, зафіксований у кредитному договорі чи документі, що заміняє його. Порушення зазначеної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення стягнутого відсотка, а при подальшій відстрочці (у нашій країні – понад три місяці) – пред’явлення фінансових вимог у судовому порядку. Частковим виключенням із цього правила є онкольні кредити, термін погашення яких у кредитному договорі споконвічно не визначається. Ці кредити, досить розповсюджені в XIX – початку XX в. (наприклад, в аграрному комплексі США), у сучасних умовах практично не застосовуються, насамперед через складності у процесі кредитного планування. Крім того, договір про онкольний кредит, не визначаючи фіксований термін його погашення, чітко встановлює термін, що мається в розпорядженні позичальника з моменту одержання їм повідомлення банку про повернення отриманих раніше коштів, що в якомусь ступені забезпечує дотримання розглянутого принципу.

• платність кредиту – цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їхнє використання. Економічна сутність плати за кредит відображається у фактичному розподілі додатково отриманого за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Практичне вираження принцип платності знаходить у процесі встановлення та сплати банківського відсотка, який виконує три основні функції:

• перерозподіл частини прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;

• регулювання виробництва й обігу шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;

• на кризових етапах розвитку економіки – антиінфляційний захист грошових нагромаджень клієнтів банку.

Ставка (норма) позичкового відсотка визначається як відношення суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту і розглядається як ціна кредитних ресурсів.

Підтверджуючи роль кредиту як одного з пропонованих на спеціалізованому ринку товарів, платність кредиту стимулює позичальника до найбільш продуктивного використання отриманих кредитів. Принципово відрізняючись від традиційного механізму ціноутворення на інші види товарів, елементом якого виступають суспільно необхідні витрати праці на їхнє виробництво, ціна кредиту відображає загальне співвідношення попиту та пропозиції на ринку позичкових капіталів і залежить від цілого ряду чинників, у тому числі кон’юнктурного характеру:

• темпів інфляційного процесу (які на практиці навіть трохи відстають від темпів підвищення позичкового відсотка);

• ефективності державного кредитного регулювання, здійснюваного через облікову політику центрального банку в процесі кредитування ним комерційних банків;

• ситуації на міжнародному кредитному ринку;

• динаміки грошових нагромаджень фізичних і юридичних осіб (при тенденції до їхнього скорочення позичковий відсоток, як правило, збільшується);

• динаміки виробництва й обігу, що визначає потреби в кредитних ресурсах відповідних категорій потенційних позичальників;

• сезонності виробництва;

• співвідношення між розмірами кредитів, наданих державою, і заборгованістю держави (позичковий відсоток стабільно зростає при збільшенні внутрішнього державного боргу).

Відсоток за кредит (вартість кредиту) – це сума, яку позичальник сплачує кредиторові за користування кредитом. Відсоток за кредит визначається за формулою:

ПК = (С_о  f  Т) / 360  100,

де ПК – сума процентів за користування кредитом; С_о – сума наданого кредиту; f – процентна ставка за користування кредитом; Т– строк користування кредитом (день отримання кредиту включається в розрахунок, а день повернення не враховується).

• забезпеченість кредиту – цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов’язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування, як позички під заставу чи під фінансові гарантії.

• цільовий характер кредиту. Поширюється на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання засобів, отриманих від кредитора. Знаходить практичне вираження у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету видаваної позички, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення даного зобов’язання може стати основою для дострокового відкликання кредиту чи введення штрафного (підвищеного) позичкового відсотка.

• диференційований характер кредиту – принцип визначає диференційований підхід із боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від проведеної державою централізованої політики підтримки окремих галузей чи сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу).