Об'єм реалізації продукції і середні витрати
Об'єм реалізації тис. шт. |
Середні змінні витрати, грн. |
Середні валові витрати, грн. |
0 10 20 30 40 50 60 22 80 90 100 |
– 20,00 18,00 16,33 15,25 15,20 16,00 17.43 19,38 22,00 25,60 |
– 140,00 78,00 56,33 46,25 39,20 36,00 34.57 34,38 35,33 37,60 |
З таблиці 2.4 витікає, що оптимальний об'єм розширення виробництва лежить в межах 70 тис. шт. і подальше його розширення не приведе до тому, що підприємство почне працювати в збиток.
Слід помітити, що середні валові витрати складають 34,57 грн., тобто перевищують ціну, встановлену на рівні 30 грн..
Проте, оскільки ціна вище за середні змінні витрати 17,43 грн.), середня величина покриття складе 12,57 грн. (30,00 –17,43), що відповідає валовій величині в 879 000 грн..
З табл. 2.4. витікає, що оптимальний об'єм розширення виробництва лежить в межах 70 тис. шт. і подальше його розширення не приведе до тому, що підприємство почне працювати в збиток.
Слід помітити, що середні валові витрати складають 34,57 грн., тобто перевищують ціну, встановлену на рівні 30 грн..
Проте, оскільки ціна вище за середні змінні витрати 17,43 грн.), середня величина покриття складе 12,57 грн. (30,00 –17,43), що відповідає валовій величині в 879 000 грн. (12,57 • 70000). Ця величина не відшкодовує постійні витрати, рівні 1 200 000 грн. Іншими словами, підприємство матиме збиток у розмірі 320100 грн. (1200 000 – 879 000).
Якщо керівництво підприємства припинить виробництво, то фірма зазнає збиток у розмірі 1 200 000 грн., тобто в об'ємі вартості постійних витрат.
Таким чином, в цих умовах як вимушена заходи повинно бути ухвалено рішення про продовження виробництва. Але, якщо ціна за одиницю продукції встановлена на рівні 30 грн. і залишатиметься незмінною протягом довгого часу, виробництво повинне бути припинено.
2.2. Розробка і виконання виробничої програми
Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є ціллю діяльності підприємств (звичайно, при отриманні певної величини прибутку). Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного або перспективного плану підприємства.
Виробнича
програма підприємства (план виробництва
і реалізації продукції) - це
система адресних завдань виробництва
і доставки продукції споживачам в
розгорненій номенклатурі, асортименті,
відповідної якості і у встановлені
терміни згідно з договорами поставок.
Для того, щоб правильно сформувати виробничу програму підприємства, в його бізнес-плані необхідно представити таку важливу інформацію, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту і конкурентів.
Основою обґрунтовування плану виробництва і збуту продукції в умовах ринку стає маркетинг. Його значення полягає в тому, що підприємства повинні проводити те, що потрібне споживачам, а не то, що вони хочуть або можуть проводити. Для успішного ведення бізнесу служба маркетингу всесторонньо вивчає ринок товарів для визначення оптимального асортименту і об'єму продукції. При цьому слід виявляти потреби потенційних споживачів у межах ринкового сегменту. З потенційними споживачами полягають господарські договори, розробляється виробнича програма.
Крім того, функція маркетингу полягає не тільки у виявлення величини попиту, але і в його формування шляхом продукування і виведення на ринок нових видів продукції з новими властивостями. Тут важливу роль грає реклама, системи «просування» товару на ринок і ін.
Формування виробничої програми в ринкових умовах має певні особливості, які полягають в тому, що:
• плани виробництва і реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкретних споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов'язань;
• в основі виробничої програми лежить договір на поставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни і т.д.;
• планування виробничої програми повинне бути гнучким, в поточних і оперативних планах повинні коректуватися показники плану виробництва і реалізації продукції з урахуванням змін в поставках сировини, фінансових можливостях покупців;
пріоритетними у виробничій програмі підприємства стають натуральні показники і показники якості продукції, саме вони відображають ступінь задоволення ринкових потреб з кількісної і якісної сторони;
виробнича програма підприємства повинна формуватися з урахуванням можливостей підприємства, його забезпечення різними видами ресурсів і виробничими потужностями;
плани виробництва і реалізації продукції повинні бути багатоваріантними і забезпечувати вибір оптимального плану, реалізація якого дасть можливість отримати високий прибуток.
Формування виробничої програми підприємства базується на таких елементах:
© На основі вивчення, аналізу і перспектив розвитку ринкового попиту підприємством полягають із споживачами-покупцями угоди на поставку певних видів продукції.
© Державні контракти є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету, і відновлення державного резерву. Держава при цьому гарантує оплату поставок продукції і забезпечує її виробництво важливіше за все видами ресурсів.
© Державні замовлення є засобом стимулювання збільшення виробництва в пріоритетних галузях, упровадження нових технологій, випуску дефіцитних видів продукції, державної підтримки важливих наукових досліджень. Держава може надавати пільги підприємствам-виробникам, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами.
© Портфель замовлень на продукцію інших споживачів формується на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами і відображає його постійні прямі господарські зв'язки. Такі контракти періодично переглядаються і поновлюються.
© Частина продукції підприємства може споживатися безпосередньо ним самим. Тому виробнича програма повинна ураховувати цю кількість. Вона визначається на основі балансів матеріальних ресурсів, які відображають потребу у них і джерела її покриття.
Джерела формування виробничої програми підприємства представлені на рис. 2.3.
Рис. 2.3. Джерела формування виробничої програми підприємства
В основу планування виробничої програми встановлена система показників об'єму виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.
Натуральними показниками виробничої програми є об'єм продукції в натуральних одиницях з номенклатури і асортименту.
Виробнича програма розробляється в цілому по підприємству і по основних цехах з розбиттям по місяцях, кварталах, а при необхідності, визначуваній змістом договорів із замовниками, зі встановленням конкретних термінів виконання замовлень.
Виробнича програма розробляється по всій розгорненій номенклатурі і асортименту продукції і повинна забезпечувати безумовне виконання всіх договорів і замовлень по всіх передбачених ними параметрах: об'ємам, термінам, показникам якості і ін.
Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури. Звичайно натуральні показники представляються у фізичних одиницях вимірювання (штуки, тонни, метри і тому подібне).
Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою.
Централізована номенклатура формується шляхом висновку державних контрактів і державних замовлень.
Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію і встановлення прямих контактів із споживачами шляхом висновку договорів поставок.
Гарантованість виконання виробничої програми забезпечується її усестороннім обґрунтуванням, перш за все, по трьох напрямах:
наявністю виробничих потужностей, необхідних для забезпечення передбаченого об'єму виробництва, виконання всіх виробничих процесів, технологічних операцій;
наявністю матеріальних ресурсів, що повністю відповідають потребам виробництва, або договорів з надійними постачальниками –підприємствами або посередницькими організаціями;
наявністю кваліфікованих фахівців всіх рівнів, а при необхідності - договорів із сторонніми організаціями по виконанню окремих робіт і послуг.
При розробці виробничої програми велике значення має правильний вибір способу виразу і одиниці вимірювання заданого об'єму робіт. Для цих цілей використовуються натуральні, трудові і вартісні вимірники.
Натуральні вимірники (штуки, тонни, метри і т.д.) забезпечують можливість отримання кількісного виразу і якісної характеристики тих або інших показників і служать початковими величинами для визначення потреби підприємства в робочій силі, сировині, паливі, електроенергії, устаткуванні, виробничих площах. Проте при застосуванні натуральних вимірників неможливо узагальнити різні по характеру натуральні показники.
Для розширення сфери застосування натуральних вимірників використовуються умовно-натуральні вимірники. Вони застосовуються у разі планування виробництва однорідної, однотипної або однойменної продукції. При цьому за умовну одиницю приймають один з однорідних виробів, а всі інші прирівнюють до нього по трудомісткості, матеріаломісткості або по якій-небудь іншому ознаці. Умовно-натуральні вимірники дозволяють значно зменшити номенклатуру. Наприклад, одним числом можна охарактеризувати об'єм виробництва тракторів, електродвигунів, тканин, плодоовочевих консервів і т.д.
Трудові вимірники - годинник і хвилини робочого часу – застосовуються у внутрішньовиробничому плануванні для оцінки трудомісткості одиниці продукції і виробничої програми. Найпоширеніший показник - трудомісткість або нормовані витрати робочого часу на виготовлення продукції, виконання послуги, що розраховуються в нормо-годиннику. Якщо робота не підлягає нормуванню з різних причин, то показник трудомісткості визначається в людино-годинах. Крім того, для вимірювання роботи устаткування використовується показник станко-годинник.
Показники трудомісткості виробничої програми (нормо-годинник, людино-години, станко-годинник) на перший погляд цілком прийнятні для вимірювання об'єму виробництва. Проте у зв'язку із зниженням трудомісткості продукції людино-години не зіставити в динаміці, тому трудові вимірники часто використовуються в допоміжних розрахунках.
Вартісні вимірники виробничої програми носять узагальнюючий характер і є універсальними при взаємозв'язку всіх розділів плану підприємства. В грошовому виразі розраховуються такі показники, як об'єм продажів (реалізована продукція), товарна і валова продукція, чиста і умовно-чиста продукція, нормативно-чиста продукція, валовий і внутрішньовиробничий оборот, нормативна вартість обробки.
Узагальнюючим показником виробничої програми підприємства є об'єм продажу або реалізована продукція.
Перший термін застосовується в світовій практиці, другій – вітчизняний.
Об'єм продажу більш об'єктивно відображає результат діяльності підприємства як випускаючого товари, що так проводить послуги. Показник реалізованої продукції відповідності з логікою повинен застосовуватися тільки для підприємств сфери матеріального виробництва, випускаючих продукцію. В умовах ринкової економіки більшість підприємств створюють продукцію і виконують послуги, тому показник об'єму продажів застосовний для всіх підприємств.
Об'єм продажу - це вартість товарів і послуг, проведених і реалізованих підприємством за певний період часу.
Об'єм реалізованої продукції (Qрп) є одним з основних показників, по якому оцінюються результати виробничо-господарської діяльності підприємства. Він розраховується по формулі
Qрп = Qтп +(∆Qрп(tнп) – ∆Qрп(tкп), (2.1)
где Qтп - об'єм товарної продукції за певний період (місяць, квартал, рік);
∆Qрп(tнп), ∆Qрп(tкп) – вартість залишків нереалізованої продукції на початок і кінець того ж періоду відповідно.
Товарна продукція - це вартість готової продукції, отриманої в результаті виробничої діяльності підприємства, закінчених робіт і послуг, призначених для реалізації на сторону. На підприємствах з невеликою тривалістю виробничого циклу незавершене виробництво підтримується на постійному рівні, показники валової і товарної продукції рівні. На підприємствах з великою тривалістю виробничого циклу (наприклад, суднобудування) ці показники значно розрізняються.
Об'єм товарної продукції (Qтп) визначається по формулі
Qтп = Qгппр + Sпф, (2.2)
где Qгппр - вартість готових виробів (послуг, робіт), призначених для реалізації на сторону;
Sпф - вартість напівфабрикатів свого вироблення і продукції допоміжних і підсобних господарств, призначених для реалізації на сторону.
Валова продукція - характеризує весь об'єм виконаної роботи підприємством за певний період часу (місяць, квартал, рік). До складу валової продукції входить як закінчена, так і незакінчена продукція, так зване незавершене виробництво. Об'єм валової продукції (Qвп) визначається по формулі
Qвп = Qтп + (∆Qнзп(tнп) – ∆Qнзп(tкп), (2.3)
де (∆Qнзп(tнп), ∆Qнзп(tкп) – вартість незавершеного виробництва на кінець і початок періоду відповідно.
Приклад. Товарна продукція складає 1 млн. грн. Залишки незавершеного виробництва на кінець періоду склали 300 тис. грн., на початок періоду - 100 тис. грн.
Валовая продукция = 1000 - 100 + 300 = 1200 тыс. грн.
При зменшенні залишків незавершеного виробництва товарна продукція буде більше валової на різницю залишків. Якщо незавершене виробництво на початок періоду складало 300, а на кінець 100 тис. грн., то валова продукція складе 800 тис. грн. (1000 - 300 + 100).
Реалізована продукція (об'єм продажу) рівна товарній продукції в тому випадку, якщо залишки готової продукції на складі на початок і кінець періоду залишилися без змін. При збільшенні залишків на складі об'єм продажів буде менше товарної продукції. При зменшенні залишків об'єм реалізації буде більше товарної продукції на величину зниження запасів готової продукції.
Чиста продукція - це знов створена вартість на підприємстві. В неї входять оплата праці, видана у вигляді заробітної платні, оплата праці неоплачена, але що увійшла до вартості товару у вигляді податку і різних нарахувань, а також прибуток. В чисту продукцію не входить перенесена вартість, створена на інших підприємствах (оплата сировини, матеріалів, енергії, палива і амортизаційні відрахування з основних фондів).
(2.4)
продукція продажу витрати
Чиста продукція на макроекономічному рівні утілюється в аналогічний за змістом показник – національний дохід.
Умовно-чиста продукція - це знов створена вартість, але з урахуванням амортизаційних відрахувань.
(2.5)
продукці продажу витрати
Показники чистої і умовно-чистої продукції використовуються для аналізу структури вартості продукції (робіт, послуг), планування фундації оплати праці. Норматив чистої продукції є частиною ціни виробу, включаючи основну і додаткову заробітну платню персоналу з відрахуваннями на соціальні потреби і нормативний прибуток.
Нормативна вартість обробки включає заробітну платню виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні потреби, загальновиробничі і загальногосподарські витрати.
Валовий оборот є сумою вартості продукції всіх підрозділів підприємства.
Для оцінки всіх вище перелічених вартісних показників застосовуються оптові ціни, які у свою чергу підрозділяються на діючі і зіставні.
Діючі ціни використовуються для поточних розрахунків між виробниками і покупцями, а зіставні (незмінні, фіксовані) – для визначення динаміки. У ряді випадків продукція може бути оцінений в роздрібних або договірних цінах.
Розроблені планові завдання повинні бути реалізований якісно і в намічені терміни. Для цього здійснюється оперативне управління виробництвом. Воно включає розробку оперативно-календарних планів (графіків запуску-випуску виробів), змінно-добових завдань на рівні цехів, ділянок (бригад) і робочих місць і контролю термінів їх виконання. Оперативне управління виробництвом має велике значення для ефективного використовування ресурсів підприємства і виконання замовлень у встановлені терміни.
В процесі оперативного управління виробництвом досягається чітка взаємодія органів управління на всіх стадіях виробничого процесу - від отримання сировини, матеріально-технічних ресурсів до реалізації продукції з метою комплексного і своєчасного виконання плану поставок продукції при якнайкращому використовуванні ресурсів, що розташовуються. Таким чином, оперативне управління виробництвом здійснюється на основі безперервного (повсякденного) стеження за ходом виробництва, надаючи цілеспрямовану дію на колективи цехів, ділянок (бригад), робочих для забезпечення безумовного виконання затвердженої виробничої програми.
Це досягається:
строгим розподілом робіт на короткі періоди часу (декада, тиждень, доби, зміна) в цехах, на виробничих ділянках (бригадах), робочих місцях;
чіткою організацією збору і обробки інформації про хід виробництва;
комплексним використовуванням засобів обчислювальної техніки для підготовки варіантів управлінських рішень;
повсякденним аналізом і володінням управлінським персоналом виробничою ситуацією в кожній ланці підприємства;
• своєчасним ухваленням рішень і організацією роботи по попередженню порушень в ході виробництва або для швидкого його відновлення у разі відхилень від запланованої траєкторії руху.