6.3.5. Прогнозування собівартості на етапах розробки і освоєння нових виробів

На етапах розробки нової продукції, коли ще відсутні комплект технічної документації і необхідна нормативна база, її собівартість визначається лише як вірогідна прогнозна величина. При цьому використовуються різні методи прогнозних оцінок, серед яких основними є параметричні. Параметричними вони називаються тому що базуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показників.

До параметричних методів числення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, бальний, кореляційний і агрегатний.

Метод питомих витрат є найпростішим, але якнайменше точним. Відповідно до нього собівартість нового виробу (Сні) визначається по формулі

Сни = Су − Пни / Пб, (6.17)

де Су — питома собівартість освоєного виробництвом виробу-аналога;

Пні — основний параметр нового виробу (потужність двигуна, вантажопідйомність автомобіля або крана, об'єм холодильника).

Більш точними є методи, що ураховують не один, а декілька параметрів. До них відносяться бальний і кореляційний методи.

Бальний метод базується на експертній оцінці впливу основних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів всіх параметрів і у такий спосіб визначається собівартість одного бала (Сбл). Після цього собівартість нового виробу обчислюється по формулі

n

Сни = Сбл Σ бі (6.18)

і=1

де п — кількість параметрів, що впливають на собівартість виробу;

бi — кількість балів по i-му параметру нового виробу.

Кореляційний метод дозволяє встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на основі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. В процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, статечна) собівартості і основних параметрів виробу, а також її густина. Кореляційний метод прогнозування собівартості нових виробів є найточнішим і поширеним.

Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Відповідно до нього собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів ураховується за існуючими цінами, оригінальними — визначається по одному з розглянутих вище методів або експертним шляхом.

Собівартість нової продукції — динамічний показник, який істотно залежить від рівня освоєння виробництва, а останній — від кількості виробів, виготовлених з моменту початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлена залежність собівартості нових виробів від їх кількості, інакше кажучи, від порядкового номера виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму статечної функції:

Сi = С1 • Ni^-b, (6.19)

де Сi - собівартість і-го виробу з початку випуску;

С1 - собівартість першого виробу;

Ni-b - порядковий номер виробу з початку освоєння;

b - показник ступеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння (визначається емпірично з аналізу кривих освоєння).

Умовний приклад. Освоюється виробництво нової складної машини. Період освоєння — 2 роки. Собівартість машини на початковому етапі освоєння (першого зразка) — 320 тис. грн. За перший рік освоєння передбачається виготовити дві машини, за другою — чотири. Коефіцієнт освоєння, характеризуючий темп зниження собівартості виробу до кінця другого року, - 0,8, а показник ступеня відповідно - 0,322 = (loq2 • Кіс = - e). Необхідно визначити прогнозну собівартість виробу до кінця другого року освоєння виробництва, тобто собівартість шостої машини. По формулі (4.19) вона складатиме

С₆ - 320 • 6^-0,322 = 179,8 тис. грн.

Знання закономірності зміни собівартості продукції, особливо складних машин, в процесі освоєння виробництва дозволяє обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їх рівень на різних етапах освоєння