6.2 Управління витратами на підприємстві

Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат по їх видах, місцях і носіях при постійному контролі і стимулюванні їх зменшення. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами має функціональний і організаційний аспекти. Вона включає наступні функціональні підсистеми:

• пошук і виявлення чинників економії ресурсів;

• нормування витрат ресурсів;

• планування витрат ресурсів по їх видах;

• облік і аналіз витрат ресурсів;

• стимулювання економії ресурсів і зниження їх витрати.

Ці функції виконують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від розмірів останнього (відділи, бюро, окремі виконавці).

Виявлення і використовування чинників економії ресурсів є обов'язком кожного працівника підприємства, перш за все фахівців і керівників всіх рівнів. Відповідно до певних організаційно-технічних умов і ухвалених рішень розробляються норми витрати всіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів.

Встановлення норм витрати — це визначення витрат окремих видів ресурсів в даних організаційно-технічних умовах виробництва. Ці норми є важливим чинником забезпечення режиму економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. В процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) і на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дозволяє в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів по використовуванню ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства у напрямі їх зменшення.

Управління витратами на підприємстві передбачає їх диференціацію по місцях і центрах відповідальності.

Місце витрат – це місце їх формування (робоче місце, група робочих місць, ділянка, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їх рівень.

На практиці вважається, що центр відповідальності співпадає з місцем витрат, хоча це і не обов'язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється по функціональній і територіальній ознаках. В першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження і підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, ділянки, цехи), які відокремлені просторово.

По центрах відповідальності складаються кошториси (планові витрати), визначаються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів розраховується собівартість одиниці продукції. Це дозволяє контролювати витрачання ресурсів. При цьому важливе значення має розподіл витрат, вживаних до кожного центру відповідальності, на прямі і непрямі, змінні і постійні. Перший розподіл має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькуляції). Прямі витрати безпосередньо відносяться на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі – формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Розділення витрат на змінні і постійні по центрах відповідальності (місць витрат) є важливим для складання так званих гнучких кошторисів і оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дозволяє оперативно визначати кошториси для різних варіантів об'єму виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний об'єм продукції під час аналізу і оцінки робіт підрозділів.

Розподіл витрат на змінні (пропорційні) і постійні може бути використаний для визначення їх загальної суми за певний період за допомогою формули

С = C_пер * N + C_пост, (6.2)

де С – загальні (сукупні) витрати;

С_пер – змінні витрати на одиницю продукції;

N – об'єм виробництва продукції в натуральному виразі;

С_пост – постійні витрати в заданий період.

Шляхом нескладного перетворення формули (2) можна визначити витрати на одиницю продукції (Сед.п). В цьому випадку формула приймає наступний вигляд:

С_ед.п = С_пер + C_пост / N (6.3)

З формули (6.3) видно, що із зростанням об'єму виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Тому збільшення виробництва перетворюється на важливий чинник зниження собівартості продукції.

Ця закономірність встановлена в основу аналізу залежності витрат і прибутку від об'єму виробництва для визначення якнайкращих варіантів проектних і планових рішень. Причому в цьому випадку доцільно користуватися графічним зображенням процесу. На рис. 4.3. показані лінійні функції, що показують динаміку витрат і виручки від продажу продукції.

Рис. 6.3. Залежність витрат і прибуток підприємства от об’єм виробництва: 1 – збитки; 2 – прибуток

Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного критичного об'єму (NКР) є збитковим – заштрихована площа 1. Критичний об'єм виробництва широко відомий і під іншою назвою –точка беззбитковості. У міру зростання об'єму виробництва частка постійних витрат в їх загальній (сукупній) величині зменшується, знижуються збитки, і після досягнення критичного об'єму (NКР) виробництво продукції стає рентабельним – заштрихована площа 2.

Критичний об'єм випуску певної продукції в натуральному вимірюванні, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислювати аналітично. Як видно з графіка рис. 3, при критичної програмі виробництва витрати і виручка від продажу виробу даного підприємства стають однаковими:

С_пер • N_КР + C_пост = Ц • N_КР (6.4)

Звідси

N_КР = C_пост / Ц − С_пер (6.5)

де Ц – ціна одиниці продукції.

Критичний об'єм виробництва (точку беззбитковості) при необхідності можна визначити і в грошовому вимірюванні, що є найприйнятнішим для багатопродуктового виробництва. В цьому випадку

Критичний об'єм виробництва (точку беззбитковості) при необхідності можна визначити і в грошовому вимірюванні, що є найприйнятнішим для багатопродуктового виробництва. В цьому випадку

Q кр = Со.пер + Спост (6.6)

де Qкр − критичний об'єм виробництва в грошовому виразі;

Со.пер − общая (совокупная) величина переменных затрат.

Змінну величину Сопер необхідно представити як функцію об'єму виробництва за допомогою коефіцієнта маржинального прибутку Кмп, який визначається по формулі

Кмп = (Qгпр − Со.пер) / Q гпр (6.7)

де Qгпр – об'їм за рік продукції, що виготовляється, у вартісному виразі.

Отже

Со.пер = Q гпр − Q гпр • Кмп (6.8)

а звідси (після подальших перетворень)

Qкр = Спост / Кмп (6.9)

Чим більше об'єм виробництва понад критичну його величину (точки беззбитковості), тим більше і економічна безпека виробництва, що виміряється відповідним коефіцієнтом Кб, який обчислюється за допомогою формули

Кб = (Nф(пл) − N_КР ) / N ф(пл) (6.10)

де N ф(пл) – фактичний (плановий) об'єм виробництва.

Цей показник можна розрахувати і на основі вартості виробництва продукції (Q _пр).

Умовний приклад. Підприємство виготовляє і продає за рік продукції на 200 тис. грн. Витрати на її виготовлення складають 180 тис. грн., у тому числі змінні – 120 тис. грн., постійні – 60 тис. грн. Виходячи з цього показники коефіцієнта маржинального прибутку, критичної програми виробництва, коефіцієнта безпеки виробництва складатимуть:

1) коефіцієнт маржинального прибутку

Кмп = (200-120) / 200 = 0,4

2) критическая программа производства (точка безубыточ­ности)

Q_кр = 60 / 0,4 = 150 тис. грн.;

1. коэффициент безопасности производства

Kб = 200-150) / 200 = 0,25

Останній показник (Кб) свідчить про те, що зменшення фактичного об'єму виробництва на 25 % є критичною.