13. Вікові кризи. Характеристика кризових періодів.

Криза 1 року життя – пов’язана з переходом від біологічного типу розвитку до соціального: головна ознака – різке зростання незалежності дитини до дорослого. (Я сам)

Криза 3 років – криза відносин між дорослим і дитиною. Дитина відділяючись від дорослого встановлює з ним більш глибокі стосунки. симптоми: негативізм, упертість, непоступливість, свавілля, знецінення дорослого, протест, деспотизм.

Криза 7 років – пов’язана зі зміною соціальної ситуації розвитку (статус школяра). Симптоми: втрата безпосередності, кривляння (маніження) – штучна поведінка дитини, симптом «гіркої цукерки» - якщо дитині погано, вона намагається цього не показувати.

Підліткова криза пов’язана з розвитком рефлексії і на її основі самосвідомості підлітка. Симптоми: труднощі у відносинах з дорослими (упертість), підліткові компанії (друг, який зможе зрозуміти), поява щоденникових записів.

Криза юнацького віку – низька задоволеність сенсом життя, гостра невпевненість в собі, загальна невизначеність поряд з усвідомленням відповідальності за кожний свій крок.

Криза 30 років – перегляд життєвих цілей, цінностей. Обумовлена життєвими труднощами і помилками розчарування в значимості культивованих цінностей, ідеалів і норм, що призводить до зміни сенсу життя людини, переоцінці її цінностей. Поступово знижується потреба в друзях, стабільні цінності пов’язані з роботою, чоловіки як і раніше зосередженні на роботі і кар’єрі, у жінок зазвичай змінюються пріоритети.

Криза 45 років (криза середини життя) – відбувається переоцінка життя в цілому, коректування сформованої системи цінностей. Переоцінка в 3-ьох сферах: особисте життя, світ сім’ї, професійної діяльності.

Криза похилого віку (65 років) – адаптація до поразок і перемог, переживання власної цілісності. Депресія, туга, сум, тривожність.

14. Проблема вікової періодизації.

Проблема вікової періодизації психічного і особистісного розвитку:

— наявність неоднорідних етапів психічного розвитку дозволяє розглядати його періодизацію;

— найбільш відомі періодизації психічного розвитку дитини запропоновані Л. С. Виготським; Ш. Бюлер; Е. Еріксоном; Л. І. Божович; Д. Б. Ельконіним;

— запропоновані періодизації психічного розвитку розрізняються критеріями, що покладено в їх основу, а також, відтинком життєвого шляху людини, який вони охоплюють.

Характеристика фаз у періодизації Е. Еріксона:

Грудна фаза — до 1 р. Головна особа на цій фазі — мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов батьків. Якщо «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдається, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза — до 3-х років. Головні особи — батьки. Основна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність — сором'язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

Дошкільна фаза — до 6 років. Значущі особи — батьки, брати, сестри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза — до 12 років. Головні особи — в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцінність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, цілеспрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчуття власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьому віці закладається ставлення до праці.

Юність — до 18 р. Значущі оточуючі — ровесники. Основна суперечність: визнання, ідентичність — невизнання. З'являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варіанті формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконання якоїсь окремої з них.

Рання зрілість. Значущі особи — друзі. Головна суперечність: співпраця — відчуження, ізоляція. З'являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається почуття ізоляції та самотності.

Середній вік. Провідні цінності — професія, батьки. Центральна суперечність: дружба — ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про дітей. У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).

Пізня зрілість. Значуще оточення — людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість — розчарування. Поява почуття повноти життя, виконаного обов'язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються розчарованість, безнадія і розпач.