46. Виховання підлітків і юнаків в спілкуванні з ровесниками та дорослими.

Результати сучасних досліджень показують, що існують три типи взаємин у спілкуванні з дорослими: 1) регламентоване спілкування – взаємини, що спираються на офіційно закріплені права і обов’язки дорослих і дітей; 2) нерегламентоване або «довірливе» спілкування – взаємини, що грунтуються на потребі розуміти і допомагати один одному; 3) неорганізоване, випадкове спілкування – взаємини, які виникають при байдужості один до одного. Виходячи з цього дорослим треба прагнути до нерегламентованого спілкування з метою підтримання довірливих контактів.

Батьки можуть проявляти такі стилі влади у спілкуванні:

1) – автократичний – підліток не може висловити власну точку зору, і бути учасником рішень, які його стосуються;

2) – авторитарний – підліток може бути учасником обговорення проблем, але батьки приймають остаточне тільки власне рішення;

3) – демократичний – підліток обговорює свою проблему і сам приймає будь-яке рішення і повідомляє батьків;

4) – егалітарний – батьки і діти «на рівних» приймають рішення;

5) – дозволяючий – підліток займає більш впливову позицію у прийнятті рішень;

6) – попускний – підліток має вибір: інформувати батьків чи ні про свої рішення;

7) – ігноруючий – батьки не знають про прийняте рішення підлітком і підліток не інформує їх.

У взаєминах із дорослими у підлітка загострюється почуття власної гідності, прагнення до рівноправних стосунків; дорослий повинен бути ініціатором змін у взаєминах із підлітком; основною причиною міжособистісних конфліктів є суперечність між ставленням дорослого до підлітка як до дитини і уявленням підлітка про міру власної дорослості; подолання конфлікту лежить через знаходження тієї міри самостійності підлітка, яка відповідала б його можливостям, суспільним вимогам до нього і дозволяла б дорослому впливати на нього; спілкування з ровесниками – особлива і окрема сфера життя підлітка, надзвичайно важлива для розвитку його особистості;

найважливіша потреба підлітка – прагнення до спільної діяльності з ровесниками й бажання бути визнаним, прийнятим товаришем.

«Виховувати» можуть і юнацькі неформальні об’єднання, що прагнуть функціонувати за межами контролю й опіки з боку батьків та педагогів і створюють юнацьку субкультуру.

47. Характеристика поняття ”важка дитина”. Класифікація “важких”.

Важковиховуваність – явище несприймання чи опору підлітка виховному впливу дорослих, що має стійкий характер і потребує спеціальних психолого-педагогічних заходів.

Л. С. Виготський дав першу класифікацію: важкі діти в масовій школі, важковиховувані у вузькому розумінні (безпритульні, правопорушники, педагогічно занедбані), психопати, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопати, психічно- і фізичнохворі.

Хевітт і Дженкінс виділяє 2 категорії «важких»:

1) діти з соціалізованими формами антисуспільної поведінки, для яких не характерні емоційні розлади і які легко пристосовуються до соціальних норм всередині антисуспільних груп;

2) діти з не соціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які знаходяться в поганих стосунках з іншими дітьми та своєю сім’єю.

Лічко О. Є. виділяє «важких» за акцентуаціями характеру: гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, сензитивний, конформний і т. д.