3. Історія виникнення і розвитку вікової психології.

На рубежі XIX-XX вв. вікова психологія саме як дитячої психології виділилася в самостійну галузь знань. Що вийшла в 1882 р. книга німецького біолога В. Прейера «Душа дитини» вважається відправною точкою систематичних наукових досліджень психічного розвитку в дитинстві.

Вікова психологія тісно пов'язана з іншими галузями психології: загальної психологією, психологією людини, соціальної, педагогічної та диференціальної психологією. Крім наук психологічного циклу, вікова психологія пов'язана з філософією, анатомією, фізіологією, педагогікою.

Просування у вирішенні теоретичних завдань вікової психології розширює можливості її практичного впровадження. Крім активізації процесів навчання і виховання, виникла нова сфера практики. Це контроль над процесами дитячого розвитку, який слід відрізняти від завдань діагностики і відбору дітей у спеціальні установи. Подібно до того як педіатр стежить за фізичним здоров'ям дітей, дитячий психолог повинен сказати, чи правильно розвивається і функціонує психіка дитини, а якщо неправильно, то в чому полягають відхилення і як їх слід компенсувати.

4. Методи вікової психології

Спостереження. Як один з основних емпіричних методів психологічного дослідження воно ґрунтується на тому, що будь-які психічні явища виявляються в зовнішній поведінці: діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовленнєвих реакціях людини тощо. Наукове спостереження вимагає не тільки фіксування фактів, а й ретельного їх аналізу та пояснення.

Основними умовами використання методу спостереження є визначення його мети і завдань, вибір об'єкта, предмета і ситуації, а також часу, способів спостереження, фіксування, опрацювання й аналізу результатів;

Психологічне тестування. Суть його полягає у виконанні досліджуваним певного завдання чи їх серій. Тести мають бути добре продуманими, надійними (давати стійкі результати протягом тривалого часу), валідними (виявляти ті якості, для вивчення яких вони призначені), відповідати вимогам стандартної системи оброблення даних, забезпечуватись чіткою інструкцією;

Аналіз продуктів діяльності. Аналізу можуть підлягати процес, результати діяльності. Найпростішим прикладом використання цього методу є аналіз учнівських письмових робіт, малюнків, виробів, віршів тощо, який дає змогу одержати відомості про рівень розвитку їх інтелекту, мотивації, саморегуляції, виявити прихований потенціал розумової діяльності, особистісні риси, задатки, актуальний емоційний стан, прогнозувати тенденцію розвитку;

Метод експерименту. Основними ознаками експерименту є створення дослідником умов, у яких виявляються психічні явища, і контролювання його перебігу. Це дає змогу варіювати незалежними змінними, впливаючи на індивіда і тим самим викликаючи певні явища (залежні змінні). Під час експерименту виникають умови для відокремлення явищ, які вивчають, від тих, що їх супроводжують. Завдяки цьому вдається виявити приховані процеси, механізми, явища, властивості, встановити закономірні зв'язки між ними.

Специфічні методи ВП:

Близнюковий – порівняльне вивчення впливу зовнішніх умов на розвиток близнюків.

Лонгітюдне дослідженя – вивчення одних і тих самих досліджуваних досліджуваних у різні моменти їхнього життя.

Метод поперечних зрізів – порівняння одночасно різних вікових груп досліджуваних.

Біографічний метод.