2. Iндська цивiлiзацiя.

Першi захiдки пам"ятникiв Iндської цивiлiзацiї стосуються ще середини ХIХ ст., коли англiйський генерал А.Каннiнгем знайшов печатку з написом, зробленим невiдомими знаками. Однак науковi розкопки почались лише у 20-х рр. ХХ ст. Iндiйськими археологами Р.Сахнi та Р.Д.Банерджi були вiдкритi стародавнi мiста на мiсцi сучасних поселень Мохенджо-Даро i Хараппа, часто всю цю археологiчну культуру називають Хараппською. Найбiльш значними розкопками у 20-30-х рр. ХХ ст. керував Дж.Маршалл. На сьогоднi пам"ятники Iндської цивiлiзацiї знайдено бiльше нiж в 200 пунктах. Сам же термiн " Iндська цивiлiзацiя" є досить умовним, оскiльки територiя поширення цiєї культури значно бiльша за долину Iнду. Хоча для рiзних зон i окремих центрiв Хараппської культури датування частково не спiвпадають, однак в цiлому її можна визначити хронологiчно в межах коло 2500 / 2300/ - 1800 /01700/ рр. до н.е. Пiзньохараппський перiод в окремих районах тривав значно довше.

За пiдрахунками вчених Iндська цивiлiзацiя займала площу в чотири рази бiльшу за Шумер. її поселення знайдено на величезнiй територiї, яка простягається зi сходу на захiд бiльш нiж на 1600 км., i з пiвночi на пiвдень бiльш нiж на 1100 км.

Досить складним є питання про походження Хараппської цивiлiзацiї. Висловлювались рiзнi точки зору: про шумерiйську чи iндоарiйську її основу, про те, що попереднiх слiдiв розвитку її немаї i про її мiсцеве походження. На сьогоднi вiдкрито ряд поселень, якi визначаються вченими як дохараппськi / XXVII ст. до н.е./. З одного боку цi дохараппськi пам"ятники мають дещо спiльне з розвинутою Хараппою, з iншого- прослiдковується їх зв"язок з Афганiстаном, Белуджистаном i навiть Еламом та Шумером. Ймовiрно поширення Iндської цивiлiзацiї йшло з якогось центру чи центрiв, де найранiше склалась мiська культура. Просування носiїв цiєї культури вiдбувалось з пiвночi на пiвдень i з заходу на схiд.

Про високий рiвень розвитку Хараппської культури свiдчить iснування великих мiст, чiткої системи планування й будiвництва. Найбiльшi мiста: Хараппа, Мохенджо-Даро, Калiбанган. Мохенджо-Даро займало площу 2,5 кв.км., з населенням до 100 тис. чол. Великi мiста складались з

двох частин- цитаделi i так званого " нижнього мiста". В цитаделi проживала, ймовiрно, мiська верхiвка, яка мала змогу в будь-який момент обмежити свої контакти з рештою населення, перекривши нечисельнi входи в цитадель. Ширина головних вулиць " нижнього мiста" могла досягати 10 м. Вони перетинались пiд прямим кутом з дрiбнiшими вулицями, iнколи дуже вузькими. Фасади будинкiв вирiвнянi в одну лiнiю, а на перехрестях їх кути заокругленi, щоб не заважати вуличному руху, в якому, ймовiрно, брав участь i колiсний транспорт.

Основним будiвельним матерiалом була обпалена цегла, з якої споруджували будинки навiть на три поверхи. Свiже повiтря поступало в жилi примiщення через вузькi отвори у верхнiй частинi стiн, вiкон не було. Система каналiзацiї була найдосконалiшою на всьому стародавньому Сходi. Iснували спецiальнi вiдстiйники, в яких збиралась брудна вода, а потiм системою пiдземних каналiв, збудованих з цегли i зверху покритих цеглою та кам"яними плитами, вона вiдводилась за межi мiста. Слiд зазначити, що в тих частинах мiста де жили бiдняки, каналiзацiї не було. Тут брудна вода з будинку стiкала в посудину, що була врита в землю i мала отвiр знизу.

Основою землеробства було вирощування пшеницi / двох сортiв/, ячменю, гороху, динь. В бiльш вологих районах вирощували рис. З технiчних культур вирощували бавовну- це найбiльш раннiй випадок в iсторiї.Урожай збирали двiчi на рiк, можливо використовували i штучне зрошення. Як домашнiх тварин тримали корiв, буйволiв, овець, кiз, свиней, ослiв i рiзнi види домашньої птицi. Коло 2000 р. до н.е. iндiйцi приручили слона. Використання слона було надзвичайно вигiдним, не зважаючи на труднощi пов"язанi з прирученням цiїї тварини. Адже слони живуть довго i за свої життя вони служили двом чи трьом поколiнням людей. Питання про використання коня є сьогоднi дискусiйним.

Високого розвитку в Iндськiй цивiлiзацiї досягло ремесло. Знаряддя виробництва та зброю виготовляли в основному з мiдi та бронзи. З бавовни виготовляли тканини, якi вивозили для продажу в iншi країни. Високого розвитку досягло гончарне виробництво. Для виробництва посуду користувались гончарним колом i обпалювальними печами. Для потреб будiвництва виробляли у великих кiлькостях цеглу, однакову за формою i розмiрами. Не зважаючи на те, що Iндiя була в той час вже у " бронзовому" вiцi, слiд зазначити, що для виготовлення найрiзноманiтнiших предметiв продовжували використовувати камiнь.

Важливе значення для економiки Iндської цивiлiзацiї мала торгiвля внутрiшня i зовнiшня. На всiй територiї долини Iнду i навiть в Белуджистанi знайдено велику кiлькiсть стандартних виробiв. Часто зустрiчаються гирi, виготовленi на основi своїрiдної вагової системи. Про iнтенсивну зовнiшню торгiвлю свiдчить широке використання у виробництвi сировини немiсцевого походження- мiдi, дорогоцiнного камiння та iн. Факти свiдчать про тiснi торговi зв"язки з Шумером. В мiстах Межирiччя знайдено багато хараппських речей: буси, кусок тканини з вiдтиском хараппської печатки, самi печатки, натомiсть в iндських мiстах знайдено печатки месопотамського типу. До речi, деякi з цих печаток з короткими написами просверленi. Можливо вони використовувались як амулети, а можливо це бiрки товарiв.

Питання про полiтичний устрiй Iндської цивiлiзацiї досить складне. Розкопки показують наявнiсть значної майнової нерiвностi. З огляду на самi мiста, їх розмiри, чiтке планування,, наявнiсть каналiзацiй, кам"яних стiн навколо мiст, корабельнi в Лотхалi- можна з певнiстю стверджувати про державну органiзацiю Хараппського суспiльства. Наявнiсть великих зерносховищ передбачаї iснування натуральної повинностi для частини населення. Чи являла Iндська цивiлiзацiя єдине державне утворення, чи там було два полiтичнi об”єднання з центрами в Мохенджо-Даро i Хараппа ми не знаємо. Однак iснування єдиної системи мiр i ваги, писемностi, подiбного планування мiст та iн. говорять, що такi варiанти могли мати мiсце. Разом з тим за вiдсутностi можливостi використати для дослiдження цього питання писемнi джерела, всi теорiї з цього приводу будуть базуватися на здогадах

Ми вже зазначали, що Хараппська цивiлiзацiя мала свою писемнiсть. Однак ця писемнiсть, як i мова, яку вона передавала, на сьогоднi є однiїю з найбiльших загадок стародавньої Iндiї. Хоча знайдено коло 3-х тис. написiв усi вони короткi i, не зважаючи на зусилля багатьох вчених, не вдається їх розшифрувати. Видiлено бiльше нiж 400 знакiв, встановлено напрямок письма- справа налiво. Самi написи дiйшли до нас на керамiцi, на металевих речах i на печатках, про якi ми вже згадували. Напевно написи робились i на iншому матерiалi, наприклад на пальмовому листi, однак цей матерiал не зберiгся. Опосередкованим доказом цього є знахiдка глиняної чорнильницi. Серед знахiдок предметiв культу переважають терракотовi / з обпаленої глини/ статуетки богинi-матерi. На однiй iз знайдених печаток зображено трилике божество, яке деякi вченi ототожнюють з богом Шiвою.

Питання про загибель Iндської цивiлiзацiї, як i питання про її походження є надзвичайно складним. Серед вчених тривалий час ведуться дискусiї про причини занепаду хараппських центрiв. Практично всi версiї базуються на археологiчних джерелах. Однiїю з перших була висунута гiпотеза про зруйнування Iндської цивiлiзацiї племенами iндоарiйцiв. Основним аргументом проти цiїї версiї є те, що занепад Хараппської культури i прихiд iндоарiїв у Iндiю не спiвпадають хронологiчно. Слiд

зазначити, що археологiчнi розкопки останнiх рокiв у Пенджабi свiдчать про безпосередню взаємодiю культури сiрої розписної керамiки, яка пов"язується з арiями i з"являється в ПiвнiчноСхiдному Пенджабi у ХII - ХI ст. до н.е., з пiзньохараппською культурою.

Крiм цiїї гiпотези висловлювались думки про соцiальнi потрясiння i мiжплемiннi роздори, стихiйнi лиха пов"язанi iз змiною клiмату, змiною русла Iнду, землетрусом. Дехто вважаї, що серйознi зрушення в хараппському суспiльствi пов"язанi з певною варваризацiїю культури, що настала у зв"язку з рiзким розширенням її кордонiв та включенням вiдсталих за рiвнем розвитку областей. В останнiй час антропологи, на основi аналiзу кiсткових решток прийшли до висновку, що причиною загибелi жителiв деяких населених пунктiв була малярiя.

Данi археологiї свiдчать про неодночаснiсть занепаду iндських мiстах для Мохенджо-Даро це XVIII ст. до не., а для Калiбангана-ХIII-ХII ст. до н.е. В деяких районах пiзньохараппська культура проiснувала до початку I тис. до н.е. Ймовiрно, загибель Iндської цивiлiзацiї була спричинена рядом факторiв, якi могли бути рiзними для рiзних центрiв Хараппської культури.