7. Культура Месопотамії.

Месопотамська культура - одна з найдавніших культур світу. Як справедливо зауважив український дослідник О.П.Каришковський: “Населення Стародавньої Месопотамії створило одну з найдавніших культур, яка істотно вплинула на культурний розвиток усієї Передньої Азії, передовсім євреїв, хеттів, хурритів, навіть єгиптян. Її підвалинами стали культурні надбання шумерів значною мірою запозичені вавілонянами та ассірійцями. Тривалий час, особливо у німецькій історіографії були спроби трактувати її як єдину колиску світової культури (ці теорії мали назву панвавілонізму). Проте вони виявились хібними оскільки заперечували самобутній розвиток інших цивілізацій і не враховували взаємообміну культур Передньої Азії на протязі історії.

Головним стержнем розвитку культури Месопотамії було виникнення писемності. Як ми вже говорили винекнення писемності в цьому районі було пов”язано з розвитком шумерської цивілізації. Спочатку, як і в Єгипті це було піктографічне письмо. Воно виростало з трьохмірних кульок та конусів а потім оттиски фішок на глині. Напрямком його розвитку став матеріал на якому робились малюнки. Цим матеріалом була глина. Таблички, на яких писали, робились з певних сортів глини. Цю глину очищували у воді від домішок і обпалювали. Таблички були разміром 7 - 9 сантиметрів у довжину. Найбілльш важливі царські написи писали на камені і металевих пластинках.

Писали на ній за допомогою загостреної палички з тростини. При пісьмі ребро зрізу палички зхалишувало у місці початкового натиску заглиблення, і кожна окрема риска прий мала вигляд клину, особливо коли невздовзі письмо стало скорописним (звідси і назва системи - клинопис). Ця система була запозичена сусідами шумерів еламітами, хеттами, хурритами та урартами. В середині II тисячоліття до н.е. під впливом аккадців клинопис шумерів перетворився в шумеро-аккадське письмо. Це письмо стало використовуватись у дипломатії, науці і торгівлі усіх народів і держав Передньої Азії. Пізніше особливі системи на грунті клинопису винайшли західні семіти та перси. Самі пізні тексти написані шумерським та аккадським клинописом датуються І ст. до н.е. Саме спільність системи письма дозволяє нам робити узагальнюючий нарис культурних надбань різних держав цього району.

Другою рисою месопотамської культури, як і всіх інших перших цивілізацій став релігійно міфологічний світогляд. На відміну від єгиптян населення Месопотамії не розділяло світ на реальний та ілюзорний. Релігія була тісно пов”язана зповсякденним життям. З самого початку вона розвивалась у формі політеїзму, бо кожна община, а потім і місто-держава мала свого бога покровителя. Так в одному з найдавніших міст-держав Еріду, яке лежало у місці впадіння Єефрату у Перську затоку, володарем та покровителем вважався Енкі - володар підземних вод та світового океана. В океані на думку стародавніх шумерів плавала земля. Енкі був також богом мудрості, суддєю богів та людей. У Урі шанували бога Місяця Нанну. В Уруці існували культи зразу трьох божеств - Інанну, уособлення планети Венери, богиню родючості, міжусобиць та кохання, бога Ану володаря небесного устрою та батька Інанни та її брата Уту. сонячного бога, який був напевно родовим богом правлячої династії міста. Останній шанувався також, як бог покровитель Ларси. Скотарі пригородів Урука шанували також бога вічно живої природи Думузі (Таммуза) . Головним богом Ніппура вважався Енліль, “володар-вітер”, цар богів та людей, господа всього, що знаходилось на землі. У місті Лагаші богом-покровителем став Нінурта, бог війни. Пізніше він був ототожений з богом Нінуртою. Кожному богу споруджувався центральний храм, який з часом перебудовувався, але ніколи не переносився на нове місто. Спільними для шумерів були Ану (бог неба), Енліль (бог землі), Енкі (бог води). Правда іноді богам давали багато значень. Так Енліль, в місці його святилища в Ніппурі, вважався ще богом долі, засновником міст і винахідником мотики і плуга. Великою популярнісю користувались бог сонця Уту (по аккадські Шамаш) та бог Місяця Наннар (Сін).

Храм стояв на високій платформі до якої з двох сторін вели сходи або пандуси. Святилище частіше всього мало прямокутну форму. Спочатку доступ у всі частини храму був вільний, але пізніше у внутрішні примішення було заборонено вхід тим, хто не був оббізнаний у таінствах.

До кінця ІІІ тис. у Месопотамії існував ще один тип храму, який був результатом розвитку храмової архитектури. Це так званий зіккурат, або храм на декількох платформах.Краще всього досліджені знаменитий зіккурат Ур-Намму в Урі та зіккурат Борсіппи (міста неподалік Вавілону). Храм в Урі найдавніший (йому майже 4 тис. років). Навіть зараз він має висоту 20 метрів.

Вавілонці були продовжувачами релігійних традицій шумерів. Крі м традиційних вони шанували бога бурі та грому Адада, сімку астральних богів. Саме у Вавілоні склалась система, коли бог ототожнувався з планетою, як до речі і кожень день тижня. Юпітер відповідав богу Мардуку, Марс -Нергалу ( бог війни, хвороб і смерті), Меркурій - Набу, Сатурн - Ніннурті, Венера - Іштар. Дві інші планети відповідали Сіну та Шамашу. Ассирійця, в яких пантеон очолив Ашур, поклонялись також богу підземних вод Еа та громовежцю Ададу.

Розвиток того або іншого культу залежав від положення міста. Так Мардук з розквітом Вавілона пройшов шлях від другорядного божества до основного. Вавілонські жерці утворили нову легенду про походження світу з шумерського міфу де головним персонажем був Енліль. Вважалось,що спочатку на землі був хаос, в якому чудовисько Тіамту вирішило знищити усіх богів. Проти нього і виступив Мардук. Він вбив його, а з його тіла сотворив зірки, землю, рослини і тварин. Людину було створено Мардуком з глини і крові вбитого бога-зрадника, який перебіг під час боротьби на бік Тіамту.

Вірили жителі Вавілону і в духів (демонів) добра і зла. Проти злих духів, причин хвороби і смерті, вони використовували амулети і заклинання. Добрі, в вигляді статуй охороняли їх будинки, вони зображувались напівлюдьми і напів тваринами. Найбільш популярними були ламассу, вони зображувались у вигляді крилатих биків з людськими головами.

Сильною стороної шумеро-аккадської релігії були обряди. Сили природи визначали долю людини, тому причиною нащасть, на думку віруючих, був гріх. “Не на мене, на мій гріх гнівися, забери мій гріх і не ображай мене!” - просили люди в храмах. Довгий час в добу шумерських держав гріх змивався людською кров”ю. На новий рік - який святкувався весною - трон передавався людині простого звання, яка отримувала на 5 днів всю владу, але потім її вбивали, щоб її кров очистила країну від гріха. Цей звичай очищення кров”ю від гріха перейняли і іудеї. Пізніше в християнській релігії носителем тягаря спокути став Ісус, але вже навічно: його смерть перевершила усі інші спокутувальні жертви.

Була в жителів цих земель і віра у воскресіння. Тільки на відміну від Осіріса у підземне царство спускалась Інанна (Іштар). Вірили шумери, аккадці і вавілоняни і в загробний світ. Він уявлявся їм як царство тінєй, де мертві вічно страждают від голоду і спраги і змушені їсти глину і порох. Тому родичі померлого повинні були приносити їм жертви

На грунті релігійно-міфологічних уяв розвивалась література. Самим відомим з епічних творів Месопотамії досі вважається “Епос про Гільгамеша”. Цього героя, як і египетських фараонів мучили думки про смерть. Вважається, що Гільгамеш був одним з легендарних царів Урука, міста в Шумері. Сказання розповідають про пошуки Гільгамеша секрету вічного життя. Він знаходить траву безсмерття і хоче віднести її додому: “... щоб дісталось і чоловікам і жінкам, і малим детям; нехай старість більше не турбує народ, оточеного стінами Урука...”. Проте донести траву йому не вдається. Змія викрадає траву, коли стомлений герой вирішив викупатись. Але подорож була довгою і народ Шумеру доніс до нас її подробиці. Родоначальником відкриття цієї пам”ятки вважається Джордж Сміт. Він також опублікував уривок розповіді про потоп, який засвідчив складання цього біблійного сюжету. Сказання шумерів донесли до нас легенду про потоп., основою для створення цієї легенди були страшні розливи річок, які зносили з обличчя землі цілі міста Пізніше у часи Авраама, єврейський народ приніс цю легенду в Палестину і вона потрапила потім в Біблію. Зміст легенди не змінився. В епосі про Гільгамеша ми читаємо, що улюбленець богів, якого звали Утнапішті (Ной в Біблії), був завчасно попереджений богом. Він побудував корабель і оселився на ньому.

Завантажив його всім, що мав я,

Завантажив його всім, що мав, що мав срібла я,

Завантажив його всім, що мав, що мав я золота,

Завантажив його всім, що мав, що мав я живих тварин,

підняв на корабель всю сім”ю і рід мій,

Худобу степову і звірів, усіх майстрів я підняв.

А потім була буря, яка примусила ріки вийти з берегів, валила мури, а південний вітер гнав морські хвилі з затоки на землю. Потім ураган вщух, але земля була вкрита водою. Перші дві птиці, яких випустили з ковчегу, голуб і ластівка, вернулись назад, тільки ворон зник. Люди пристали до берега і зарізали барана і козла, щоб віддячити богам за порятунок.

Є в циклі міфів і легенда про створення людини. Цікавою пам”яткою є культовий космогонічний епос “Енума еліш” (“Коли наверху ...”).

Важливою рисою культури Месопотамії був високий рівень науково-практичних знань. Особливо у цьому відношенні відзначились вавілоняни. В них була своєрідна світська школа-акадамія (едубба). Вона готувала переважно писарів для царських та храмових канцелярій та суду. “Писарь” було почесним званням освідченої людини. Релігія була відділена від системи освіти і в школах не вивчалась, основним предметом була шумерська мова і література. Учні старших класів вчили граматику, математику і астрономію. Ті, які хотіли присвятити все своє життя науці вивчали, ще право і медицину. До тих, хто закінчував едубу були надзвичайно високі вимоги. Вони повинні були вміти читати та перекладати з шумерського на аккадський та навпаки. Знати особливості вимови обидвох мов. Вони володіли тайнами жрецької майстерності , повинні були навчитись хкерувати хором та грати на музичних інструментах, знати математику., включаючи землевимірювальну практику.

Не випадково математика стала однією з розвинутих дисціплін. Вавилонські математики користувались шестидесятирічною системою підрахунків, яку вони запозичили в шумерів. Вони вміли вмрішувати квадратні рівняння, знали “теорему Піфагора”, приймали значення числа ““ рівним 3. Широко застосовувалось креслення планів місцевостей та будівль.

Вони застосовували місячний календар. Рік складався з 12 місяців, що мали 29 або 30 днів. Із-за невідповідності довжени року вони вводили додатковий місяць в певний час.По сьогоднішній день ми користуємося досягненнями вавілонян поділяючи коло на 360 градусів, годину - на 60 хвилин, а кожну з них - на 60 секунд. Існує гіпотеза про те, що зіккурати служили вченим для спостережень за зірками і вавілонські жерці складали гороскопи не гірше сучасних.

В мистецтві були дві дуже розвинуті галузі: архітектура і скульптура. Палаци правителів і храмові комплекси розкопані археологами вражають сучасників своєю красою і грандіозністю. Глиняна і кам”яна скульптура найбіль розвинута була в часи Шумеро-Аккадського царства та ІІІ династії Ура.

Розвиток мистецтва посилюється у старовавілонський період. Розвиток мистецтва посилився у старовавілонський період. Особливо розвинулась архітектура. Мури будинків споруджувались з глинобитної цегли або були глинобитними. Одяг ассіріців був більш різноманітний, ніж у вавілонян і єгиптян. Вони ходили в довгій сорочці з вовни і тканини поверх неї. Застосовувались фарбовані тканини. Взуттям служили сандалії з кожаных ремнів і чобіт - у воїнів. У виробах ремісників відчувається єгипетський і фінікійський вплив, так як з цих країн, як правило, приганяли полонених. В добу Хаммураппі ми вже можемо розповісти про звички жителоів міста. Особливо тяжким було положення жінки. Дівчина могнла вийти на вулицю лише у супроводі батька, брата. Заміж її видавали у досить ранньому віці, складаючи шлюбний контракт. Якщо ж вона не виходила заміж її віддавали в жриці -надітум, або в блудниці -харітум. Справа в тому, що у Месопотамії існувала храмова проституція, виконуючи ритуальні та безумовно економічні потреби храмів.

У часи великих імперій І ст. до н.е. розвиток мистецтва пожвавився. В архітектурі ассірійських царів надихав приклад хеттів. Проте є один елемент, який у всьому світі вважається тільки ассірійським. Це фріз - прикраса з вапняка на стінах палаців. Ці прикраси пофарбовані мінеральними фарбами і вкриті поливою. Тони в основному синьо-жовті. Сині коні, жовті фігури на голубому фоні. Головна тема - цар і його діяння. Відомі також статує. Дві з них - крилаті бики з головами людей (ламассу), що оберігали спокій ассірійського царя, зберігаються на видному місці в Луврі. Якщо звернути увагу на персидські речі і вироби греків, можна побачити сліди ассірійської манери.Після відкриття Вавілону археологами в Берлінському музею були реконструйовані знамениті ворота Іштар. Це одне із справжніх чудес майстерності і краси. Ворота Іштар мали висоту 12 метрів та ширину 16 метрів. Вони були вкриті голубою цеглою з поливою. Ворота Іштар прикрашали зображення биків (або носорогів) та фантастичних звірів “сірруш”. Ця тварина була складена з чотирьох тварин (орла, змії,якоїсь чотирьоногої тварини та скорпіона).

Другою важливою рисою культури ассіріців є створення літературно-історичного твору - “анналів”, тобто літописів. Вони розповідають нам в художній формі про походи царів і їх політику. І, нарешті, третье відкриття культурного кола ассіріців - це теорія державності, розроблена на прикладах інших народів і доведена до певного рівня. Приклад реформ Тіглатпаласара стояв перед очими всіх наступних засновників імперій.

Після завоювання персами і втратою незалежності месопотамська культура не зникає раптово. Значення Івавілону не впало навіть після приходу Олександра Македонського, який “коронувався” в місті, зробивши його однією з солиць своєї держави. У 126 році до н.е. він став частиною Парфянської держави. Але остаточний занепад культури відбувся лише у сасанідську добу (227-636 рр.н.е.).