Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекц_Державне регулювання туризму.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
18.07.2019
Размер:
96.77 Кб
Скачать

Лекція. Державне регулювання міжнародної туристичної діяльності

У лекції висвітлюються питання допустимої участі держави в регулюванні туристичної діяльності.

Держава виконує відносно туризму такі функції:

— регламентування туристичної діяльності шляхом розробки законодавства, покликаного забезпечити умови для чесної конкуренції на ринку туристичних послуг і захист прав споживача, а також визначення податкових меж функціонування туристичної галузі;

— координація розвитку туризму, яка включає внутрішню координацію різних учасників туристичної діяльності в межах галузі й забезпечення гармонічного включення туризму в загальний господарський механізм, що можна розглядати як зовнішню координацію;

— стимулювання міжнародних обмінів шляхом спрощення туристичних формальностей, а також створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього туризму;

— забезпечення безпеки туристичної діяльності й туризму, включаючи захист навколишнього середовища, в межах національної території;

— інформаційне забезпечення туристичної діяльності, що припускає збір і обробку статистичних відомостей, випуск і поширення рекламно-інформаційних матеріалів, які характеризують стан галузі в національному масштабі, а також проведення наукових досліджень в області туризму;

— просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку;

— підготовка кадрів.

Управління туристичною галуззю здійснюється, як правило, через спеціальний адміністративний орган — національну туристичну адміністрацію (НТА), роль якої в різних державах неоднакова. Темпи розвитку туризму перевазвичайно тісноою мірою залежать від позиції НТА в структурі органів державної влади й ступеня втручання держави в просування туристичного продукту.

У національному законодавстві різних країн передбачені особливі умови, які визначають можливість створення й регламентують подальшу діяльність туристичних фірм. Законодавчі обмеження в цій сфері ділової активності встановлюються передусім для захисту інтересів туристів як споживачів специфічних послуг, а також для розвитку цивілізованих ринкових відносин у сфері туризму, у тому числі для збереження навколишнього середовища.

  1. Сутність, структура та інструменти державного регулювання туризму

Першорядним завданням є визначенні ролі держави і її адміністративних органів та установ у розвитку туристичної діяльності й просуванні національного туристичного продукту. Маються на увазі не стільки конкретні заходи туристичної політики, скільки управлінські важелі, за допомогою яких можна ефективно вирішувати конкретні завдання, які стоять перед галуззю.

Основними важелями державного втручання в туристичній сфері є:

— розробка законодавчої бази, яка регламентує основні питання розвитку туристичної сфери, включаючи економічне стимулювання розвитку перспективних видів туризму (звичайно це досягається запровадженням податкових пільг і особливих умов інвестування), а також розробку правил функціонування туристичних підприємств;

— розробка антикризових програм, які дають змогу пом’якшити несприятливі наслідки нерівномірного розвитку світових економічних процесів. Загалом туристична галузь демонструє вищу стійкість у кризових ситуаціях, ніж більшість інших галузей, у тому числі завдяки значній інерційності цієї сфери (створення матеріально-технічної бази, яка забезпечує задоволення потреб розвитку традиційних видів туризму, триває кілька років, причому практично немає можливості швидко змінювати пропозицію відповідно до мінливого попиту). Договірна практика, поширена в туристичній сфері, також сприяє пом’якшенню впливу кризових явищ. Водночас на туристичну діяльність, як ні на будь-яку іншу, впливають фактори, що перебувають поза контролем представників даної сфери (теракти, зміна політики, у тому числі візової, негативна інформація про напрямок, випадки масових захворювань, зміни клімату, коливання курсу валют та ін.);

— створення умов, які сприяють залученню інвестицій у туристичну сферу. Стабільна державна економічна політика й розробка стратегії розвитку туристичної галузі на перспективу — найвагоміші серед них;

— вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів за допомогою визначення пріоритетів і розмірів державної підтримки;

— координація темпів розвитку туристичної галузі й суміжних галузей;

— регулювання туристичних потоків шляхом формування попиту й розширення пропозиції в області туристичних послуг.

Чим же зумовлений інтерес суспільних і владних структур до туризму й чи справді цій галузі необхідна підвищена увага? Перш ніж докладно відповісти на це запитання, варто зробити кілька зауважень.

Перше зауваження стосується природи туризму, який представляє собою комплекс зі складною структурою й безліччю компонентів: засоби розміщення, підприємства харчування, установи дозвілля, організації-посередники (турагенти й туроператори), екскурсійні бюро тощо. Можна сказати, що туризм поєднує декілька галузей, які з точки зору державного управління належать до різних міністерств. Тому туризм є не тільки багатогалузевим, а й міжміністерським поняттям. З позиції державного чиновника туристичний сектор лежить у горизонтальній площині, а інші сектори народного господарства мають більш звичну вертикальну структуру.

Міністерства туризму в країнах, які надають туризму великого значення, з усією розмаїтістю своїх департаментів і відділів нагадують уряди в мініатюрі: тут, наприклад, є і податковий відділ, і інвестиційний, і департамент управління майном, і відділи професійної освіти, економіки й статистики, сертифікації, ліцензування. Для виконання своїх функцій структура, яка керує туристичною галуззю, повинна налагоджувати стосунки з міністерствами економіки, зовнішньоекономічних зв’язків або зовнішньої торгівлі, культури, освіти, сільського господарства й транспорту. Але роль національної туристичної адміністрації (міністерства туризму) не зводиться до простої взаємодії з різними державними структурами. По-перше, вона повинна визначити коло своїх повноважень і питань, які входять винятково до її компетенції, а також домогтися визнання за собою права виконання цих функцій. Уряди країн, в яких діють державні органи управління туризмом, передають їм ексклюзивні повноваження для вирішення питань, які стосуються регламентації туристичної діяльності, просування країни як туристичного напрямку, питань професійної підготовки, а також право виступати представником галузі в проектах і програмах інших відомств у частині, що стосується туризму.

Друге зауваження, яке стосується аналізованої проблеми, суто прагматичне: до складу урядів країн, які в 70-80-х роках досягли найбільших успіхів у розвитку туризму, входили сильні адміністративні одиниці, відповідальні за розвиток туристичної галузі. В урядах Мексики, Марокко, Греції, Туреччини, Єгипту, Франції, Румунії й інших країн туризм представлений на рівні міністерств туризму.

У деяких країнах туристичні адміністрації входять до складу міністерств економіки, транспорту, промисловості, торгівлі, що дає змогу забезпечувати необхідний політичний і фінансовий рівень у вирішені галузевих проблем і підтверджує важливе значення туристичної галузі для цих країн. Сильні туристичні адміністрації, які входять до складу інших міністерств, існують в Італії, Тунісі, на Кіпрі, в Іспанії, Австрії й інших країнах, відомих у світі своїми туристичними пропозиціями.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.