2. Механізми підтримки розвитку міжнародного туризму

В останній чверті XX ст. зарубіжні країни у своїй політиці в області туризму переважно орієнтувалася на рекламно-інформаційну діяльність. Рекламна індустрія, як і індустрія туризму, перебувала в ці роки в розквіті. Зростання кількості засобів масової інформації й розширення їхніх можливостей в області реклами спонукали використовувати нові технічні засоби з метою збільшення споживчого попиту в туризмі. Але організувати велику рекламну кампанію з просування національного туристичного продукту неможливо без фінансової й організаційної підтримки держави. Таку підтримку туризм отримав, причому метою урядів багатьох країн насамперед було поліпшення динаміки й використання феномена масового туризму.

Рекламно-інформаційна діяльність, спрямована на збільшення потоку туристів у свою країну, залишалася функцією номер один державних органів аж до кінця XX ст.

Коли мова заходить про економічні механізми державного регулювання туристичної сфери, виходять звичайно з тих міркувань, що туризм як багатогалузевий комплекс має особливу потребу в координації й регулюванні. Водночас державна присутність і регламентація сковують підприємницьку ініціативу й заважають розвитку ринкових відносин. Іншими словами, держава повинна втручатися, коли цього вимагають інтереси суспільства й галузі, і відступати на другий план, дозволяючи суб’єктам туристичної діяльності діяти самостійно, якщо це необхідно, хоча поєднання суворої регламентації з розумною самостійністю є справою непростою.

У постіндустріальному суспільстві туризм є одним з головних видів діяльності, що визнано практично всіма розвиненими країнами. Якщо в цих країнах туристична галузь конкурує з автомобілебудуванням і нафтопереробкою, то в країнах, що розвиваються, туризм часто виявляється провідною галуззю економіки, єдиним джерелом формування державного бюджету.

Зародившись у надрах приватного сектора, туризм може стійко розвиватися лише за умови, що державні структури забезпечать для цього необхідні юридичні, політичні, економічні та інші гарантії. Повністю віддавши туризм “у розпорядження” ринкових факторів, не можна забезпечити його стійкий розвиток, який не завдаватиме збитків природним і культурним цінностям, що є об’єктами приваблення туристів. Саме держава повинна передбачити механізми, які стримують стихійний розвиток галузі й спрямовують її еволюцію в потрібне русло, щоб зберегти природне й культурне середовище для прийдешніх поколінь.

Отже, необхідність державного регулювання туризму обгрунтована декількома умовами:

— комплексним характером галузі, що вимагає втручання зовнішнього координатора — елементами туризму є засоби розміщення, підприємства харчування, розважальні установи й туристичні підприємства — організатори поїздок. Крім цього, туризм перебуває на стику інших галузей економіки — транспорту, торгівлі, сільського господарства;

— тісним взаємозв’язком туризму й необхідністю охорони навколишнього середовища, культурної й природної спадщини, підвищення престижу країни в очах міжнародної громадськості, вирішення проблем безпеки та ін.;

— впливом туристичної галузі на загальний стан економіки країни, що визначається прямими надходженнями від внутрішнього й в’їзного туризму, а також активізацією діяльності в суміжних галузях, у тому числі завдяки мультиплікаційному ефекту;

— значним виховним впливом туризму, особливо в межах своєї країни, — на формування почуття патріотизму й сприяння гармонійному розвитку людини;

— пропагандою національних туристичних цінностей, яка рівнозначна пропаганді державної моделі даної країни, в тому числі її політичного ладу, економіки, культури й способу життя населення;

— тим, що в деяких країнах туризм є вирішальним чинником, який визначає стан платіжного балансу, а також економічну незалежність країни.

Кожна з перелічених причин уже є достатньою підставою для того, щоб держава звертала особливу увагу на туристичну сферу. Крім того, низка обставин дає підстави віднести туристичну галузь до стратегічних галузей економіки, тобто до таких, які чинять не локальний, а глобальний вплив на стан всієї економіки. Безумовно, державні органи не можуть не враховувати ці моменти при визначенні сфер першорядного регулювання.

Параметри розвитку туристичної галузі, яка одержала світове визнання як провідний сектор послуг, визначає держава. Вона ж покликана визначати юридичні й податкові правила, згідно з якими буде функціонувати індустрія туризму. До завдань державних органів у будь-якій сфері діяльності традиційно відносять пряме державне інвестування чи залучення приватних інвестицій для розвитку необхідної інфраструктури, особливо в найменш сприятливі з економічної точки зору регіони. Це сприяє вирівнюванню рівнів розвитку різних економічних зон у межах країни.

Нарешті, до розряду державних функцій належать підготовка й підвищення кваліфікації професійних кадрів.

Водерчас через специфіку туристичної галузі роль держави в управлінні туризмом на цьому не обмежується.

Для успішного розвитку туризму, що впливає не тільки на темпи економічного розвитку країни, а й на її міжнародний імідж, держава бере на себе низку додаткових функцій, зокрема, просування на міжнародних ринках країни як туристичного напрямку, розробки національної туристичної політики, спрямованої на розширення й відновлення туристичної пропозиції. В завдання держави входить також вирішення характерної для туризму проблеми сезонності, яку учасники туристичної діяльності самостійно не в змозі побороти і демократизації відпочинку.