3. Соцiально-економiчний та полiтичний розвиток хеттського суспiльства.

Основним заняттям населення Хеттської держави було землеробство та скотарство. Вирощували рiзнi види пшеницi та ячменю. Крiм того культивували горох, квасолю, часник, льон, маслини, виноград, яблука та iн. Землеробство було переважно мотичним. Для забезпечення мiст Хеттської держави потрiбно було багато продовольства. Наприклад, столиця хеттiв - Хаттуса, займала площу коло 166 га, там мало жити не меньше 40 тис. чоловiк. Однiй людинi в рiк було потрiбно 363 лiтрiв зерна. З одного гектара збирали коло 635 лiтрiв зерна. Таким чином, щоб забезпечити населення Хаттуси зерном, треба було обробляти коло 240 тис. гектарiв землi. Iснували й iншi мiста. Не дивно, що коли ситуацiя в державi погiршується, хлiб доводиться ввозити з-за кордону.

В Хеттськiй державi iснували землi державнi / царськi та храмовi/ i приватнi / общиннi/. Оскiльки цар вважався не лише верховним правителем країни, але i верховним жерцем, то всi державнi землi належали безпосередньо верховнiй державнiй владi. Бiльша частина державного земельного фонду

була роздана у володiння та користування на умовах виконання державних повинностей двох типiв- саххан та луццi. Саххан- натуральна повиннiсть, що полягала в поставцi рiзноманiтної продукцiї та худоби на користь царя та вищих державних службовцiв. Луццi- трудова повиннiсть,- полягала у виконаннi державних та суспiльних робiт.

Основну масу населення хеттського суспiльства, ймовiрно складали члени територiальних общин поза царським земельним фондом. Однак, вiд Хеттського царства до нас не дiйшли документи приватного характера. Мабуть, вони були написанi на деревi i не могли зберегтись.

Земля у хеттiв коштувала дуже дешево. Один гектар необробленої землi коштував коло 24 грам срiбла. Деякi вченi вважають, що земля у них взагалi не продавалась, а цiни застосовувались лише при передачi землi боржником кредитору за борги. Для порiвняння: кiнь коштував вiд 126 до 336 грам срiбла. Сади- виноградники коштували дорожче нiж рiлля- 1 га коштував коло 960 грам срiбла.

Крiм коней хетти розводили овець, кiз, свиней, корiв, ослiв, буйволiв, собак. Крiм того розвивались птахiвництво, бджiльництво. Поряд iз землеробством i скотарством у хеттiв було високо розвинуте ремесло. Знаємо такi професiї: лiкарi, будiвельники, теслярi, мулярi, ювелiри, мiдники, гончарi, пекарi, шевцi, ткачi, кравцi, рибалки, кухарi, носильники та сторожi. В основному вони перебували на службi у палацах та храмах.

У мiстах iнколи зустрiчаються квартали, якi можна визначити як " промисловi", особливо якщо там займались обробкою металiв. Частково ця обробка проводилась у самих копальнях. Метал перевозили з копалень у виглядi злиткiв. Перетворення таких злиткiв на знаряддя чи зброю вiдбувалось в будинках-майстернях. Вироби вiдливали у глиняних формах. В основному виготовляли все з бронзи. З неї ж робили i високохудожнiй посуд. Протягом всього II тисячолiття до н.е. видобували залiзо, яке ретельно приховували вiд iноземцiв.

За тим же принципом що i метал, обробляли камiнь: початкова форма надавалась кам"яним блокам ще в кар”єрi, а остаточна обробка статує завершувалась на мiсцi. Гончарнi вироби обпалювали в печах / дiаметром коло 1,5 м./.

Значний розвиток сiльського господарства та ремесла зумовив розвиток у хеттiв торгiвлi. Деякi товари вивозили легально, деякi - нелегально. Великий прибуток давав контрабандний вивiз залiза, яке коштувало в 40 раз доржче за золото. Ввозили вишуканi тканини, олово.

Основна маса населення держави проживала в сiльськогосподарських поселеннях. Кожне поселення мало свою територiю для ведення сiльського господарства, вiдокремлену вiд сусiдньої " нейтральною" необроблюваною землею. На своїй територiї жителi вiдповiдали за пiдтримання правопорядку та безпеку iноземцiв. Бiльшою частиною землi селяни володiли спiльно, але якiсь дiлянки належали окремим жителям / " ремiсникам"- за хеттськими законами/- мабуть, в нагороду за те, що вони надавали суспiльству якiсь послуги. Найважливiшу роль в життi поселення вiдiгравали старiйшини, котрi вирiшували усi суперечки i, мабуть, керували усiма справами суспiльства, аж до сiмейних.

Сiм"я була патрiархальною, з високим авторитетом батька. Вiн мiг не лише " вiддати" своїх дочок їх майбутнiм чоловiкам, але i вiддати свого сина в iншу сiм"ю, члена якої вiн убив. Проте жiнки не були власнiстю своїх чоловiкiв, вони користувались якоюсь незалежнiстю. Наприклад, якщо вiльна жiнка виходила замiж за раба, вона зберiгала свiй статус вiльної. Жiнки мали вплив i на вибiр чоловiкiв для своїх дочок, а iнколи могли вiдрiкатися вiд своїх синiв i навiть розлучатися з чоловiками. Разом з тим про панiвну роль чоловiка свiдчить звичай " левiрата"- вдова ставала жiнкою брата покiйного чоловiка, чи його батька, чи будь-якого iншого родича.

Хеттське суспiльство, за хеттськими законами, дiлиться на двi великi групи людей: вiльних i невiльних. Вiльними були особи, звiльненi вiд державних повинностей саххан i луццi, при чому як на користь царя чи вищих державних службовцiв так i на користь храма. Всi решта розглядались як соцiально невiльнi. Однак з економiчної точки зору ця група населення не була однорiдною.

Частина з них, що звичайно виступала лише об”єктом права, були звичайними рабами. В перiод Давньохеттського царства вони мали юридичнi права i могли володiти власнiстю. В Новому царствi їх становище значно погiршується, пан мiг розпоряджатися їхнiм життям. Вони були позбавленi права володiння чи власностi на засоби виробництва i зазнавали виключно позаекономiчного примусу.

Iнша частина невiльного населення могла виступати суб”єктом права, мати свої господарство i навiть рабiв. Зрозумiло, що такi виробники були безпосередньо зацiкавленi результатами своєї працi.

Вся реальна влада в державi зосереджувалась в руках групи сiмей чи кланiв, котрi складали аристократiю. Серед них найзначнiшим був " великий рiд", з якого виходили царi та вищi чиновники, що наглядали за рiзними службами царського господарства. Решта представникiв аристократiї поєднували обов"язки воїнiв з адмiнiстративними посадами в палацi, їх називали "воїни i слуги царя". Вони входили в панкус, що був перш за все судовою iнстанцiїю. Навiть цар теоретично можливо мiг бути викликаний на цей суд. Але практично, мабуть, такого не траплялось. Лише одного разу цар- Хаттусiлiс I ,- створив такий суд для вибору спадкоїмця. Проте коли панкус прийняв рiшення, цар його вiдкинув.

Цариця мала майже тi ж права, що й цар. Ймовiрно, вона зберiгала своє становище i пiсля смертi чоловiка, можливо, завдяки своїм релiгiйним функцiям. Цариця була верховною жрицею з широким колом культових та полiтичних прав i обов"язкiв.

Члени аристократичних сiмей були пов"язанi з царем клятвою вiрностi. За свої заслуги вони одержували земельнi володiння. Разом з землею передавались знаряддя працi, худоба, невiльне населення / i орачi i ремiсники/. Тому, кому передавалась земля, передавалось i право одержання повинностi - саххана.

Влада над завойованими територiями переходила безпосередньо до членiв царської сiм”є. Окремi областi видiлялись в управлiння сановникам з iнших аристократичних сiмей. В перiод Давньохеттського царства цi вельможi були постiйною загрозою царськiй владi, особливо коли цар помирав, а його спадкоємець ще не був затверджений на престолi панкусом. Лише при Телепiнусi

їх влада була обмежена законом.

Бачимо, що хеттська монархiя не була деспотiєю i хеттськi царi не мали такої необмеженої влади, як єгипетськi фараони чи царi Шумеру, Аккаду i Вавiлона. Однак, мiж 1500 i 1400 рр. до н.е. влада царя посилюється, i до нього переходить вся повнота влади. Перестає iснувати панкус. Причини цих змiн остаточно не розкритi.

Вiдбуваються змiни i в системi управлiння iмперiєю. Вассальнi правителi завойованих держав зобов"язанi були брати участь у вiйськових походах царя i щорiчно платити данину. В деяких випадках великi завойованi держави одержували статус швидше протекторатiв, а не вассалiв. За хеттськими царями залишалась зовнiшня полiтика.