3. Iндiя у " ведiйський перiод".

Наступний перiод в iсторiї стародавньої Iндiї пов"язаний з приходом iндоарiйців- однiєї з груп

iндоєвропейських племен. Проникнення iндоарiйцiв у цей регiон почалось в серединi II тис. до н.е. їх просуваня йшло з пiвнiчного-заходу на пiвденний-схiд - iз сучасних Пенджабу i Раджастхана вздовж рiчок Джамни i Ганга. Як ми вже вказували, вченi пов"язують iндоарiйськi племена з археологiчною культурою сiрої розписної керамiки.

В процесi просування в Iндiю, iндоарiйськi племена зiткнулись з мiсцевим дравiдiйським, а далi на схiд - мундським населенням. У взаємодiї всiх цих чинникiв i утворилось те, що ми називаємо iндiйською культурою першого тисячолiття до н.е. Перiод кiнця II- перш. пол. I тис. до н.е. називають ведiйським, оскiльки основним джерелом для його вивчення до сих пiр є Веди- комплекс творiв стародавньої релiгiйної лiтератури. Веди складаються з 4-х частин / самхiт/ i пiзньоведiйської лiтератури. Найбiльш рання частина " Рiгведа" була створена арiями ще в дорозi у ХII - ХI ст. до н.е. Пiзнiше Веди були записанi новим письмом, що виникло на основi старих i нових традицiй- санскритом.

Населення ведiйської епохи займалось в основному скотарством i землеробством. Розвитку землеробства сприяла поява залiза, яке вiдоме в Пiвнiчнiй Iндiї вже у ХI ст. до н.е., хоча широке застосування його почалось пiзнiше. Тепер полегшується освоїння лiсових районiв долини Гангу. В " Махабхаратi" говориться про знищення лiсових хащ як про добру i корисну спаву. Грунт обробляли за допомогою дерев"яного плуга, однак користувалися i залiзною вкладкою, що дозволяло обробляти кам"янистий грунт. Для розпушення нрунту користувалися бороною, мотикою i киркою. Вирощували рис, ячмiнь, пшеницю, бобовi. Як вважають деякi вченi рис не був вiдомий арiям до їх приходу в Iндiю i лише тут вони познайомились з мистецтвом його вирощування.

Вже в Рiгведi засвiдчено велику увагу її творцiв до проблем штучного зрошення. Поряд змолитвами про послання дощу є свiдчення про "запертi води" та водочерпальнi колеса, звернення до священних рiк з проханням зволожити грунт пiд час розливу, щоб забезпечити родючiсть землi i дати людям добрий врожай. В Атхарваведi- частинi Вед, хронологiчно пiзнiшiй за Рiгведу,- згадується " вода, здобута копанням землi". Закони Ману забороняють вiдхиляти течiю вод, очевидно мова йде про незаконне користування водою, що проходила зрошувальними каналами.

Як ми зазначали, поряд iз землеробством велику роль в життi ведiйських племен вiдiгравало скотарство. У ведiйських текстах неодноразово знаходимо прохання до богiв надiлити людей коровами, можливо прагнення заволодiти худобою було основною причиною вiйськових сутичок мiж ведiйськими племенами. Можливо, вже у той час корова як тварина була якимсь чином освячена, оскiльки щодо неї вживається термiн "агхнья"- " той, хто не повинен бути вбитий". Крiм корiв розводили буйволiв, верблюдiв,кiз, ослiв, овець. На пiвнiчному-заходi Iндiї було поширене конярство. Щоб якимсь чином запобiгти викраданню худоби, її таврували.

В джерелах згадуються рiзнi професiї ремiсникiв: ювелiри, зброярi, ковалi та iн. В металургiї застосовували мiдь, залiзо, олово, свинець, виплавляли бронзу. У Ведах детально описуються колiсницi, якi виготовляли з дерева, з цього ж матерiалу будували житла. Виробляли шерстянi, рiдше льнянi тканини, а з VIII ст. до н.е. зустрiчаємо в текстах згадки про бавовну. Розвивалася внутрiшня та зовнiшня торгiвля, для якої використовували сухопутнi та воднi шляхи- рiчковi i морськi. З Iндiї вивозили на захiд цiнну деревину та ароматичнi речовини. Мiрилом вартостi були корови та найбiльш поширенi шийнi прикраси- " нiшка". Десь в кiнцi VIст. до н.е. для ведення торгових операцiй починають використовувати невеликi срiбнi бруски, на яких проставлялось тавро, що

пiдтверджувало їхню якiсть.

Предметом купiвлi i продажу стає земля. Перш за все власником земельної дiлянки можна було стати за правом першого займання, розчистивши її вiд лiсу. Земля успадковувалася, купувалася, дарувалася, хоча община якоюсь мiрою впливала на землевласника в цих питаннях. Все це стосувалося лише орної землi. Пасовища,ймовiрно, були в колективнiй власностi общини.

Звичайно в таких умовах не мiг не виникнути процес майнового розшарування. Яскравим свiдченням цього є поява особисто залежних людей, причому у одного власника могло бути до 100 рабiв. Первинне значення iндiйського термiну даса- " раб" було " ворог", " чужинець", що вказує на походження перших рабiв з вiйськовополонених. Згодом ситуацiя змiнюється, рабами стають i спiвплемiнники, однак ринку рабiв як ми його розумiємо, ймовiрно, не iснувало / хоча збiднiлi вiльнi продавали в рабство своїх дiтей, а власник мiг продати раба/. Тут слiд зазначити, що становище даса-" рабiв" залежало вiд того, чи входить кожен конкретний раб до системи варнового подiлу, чи нi. Ця система надзвичайно цiкава i важлива для розумiння всiх внутрiшнiх процесiв у iндiйському суспiльствi протягом тисячолiть його iсторiї. Даса, що потрапили в рабство за борги будучи членом якоїсь варни за рядом ознак вiдрiзнялись вiд власне рабiв. Навiть пiд час свого перебування в рабствi вони не втрачали своїї приналежностi до варни i ставали вiльними незалежно вiд волi пана, вiдшкодувавши свiй борг грошима чи роботою.

Питання про походження варн дуже складне. Ймовiрно, ця система почала формуватись з розкладом первiснообщинного ладу i розвитком суспiльної i майнової нерiвностi. Спершу сформувались три варни: брахмани- жерцi, кшатрiї- воїни, вiйськова знать та вайш”є- вiльнi общинники. Причому, цi три варни не були породженням ведiйської епохи, а iснували, мабуть, вже в iндоiранський перiод, до приходу iндоарiйцiв в Iндiю. В Рiгведi неодноразово згадуються цi три варни, а в Х частинi /мандалi/, що виникла дещо пiзнiше нiж попереднi, говориться про походження вже чотирьох варн вiд першолюдини Пурушi, з уст якого виникли брахмани, з рук- кшатрiї, з бедер- вайш”є i нарештi найнижча четверта варна- шудри, виникла з його ступень. В пiзньоведiйськiй лiтературi походження варн пов"язувалось з головним богом Брахмою.

Шудри були, мабуть, нащадками пiдкорених племен, а також чужинцiв, якi не були членами общини, i вiдповiдно не користувались пiдтримкою з її боку. Три вищi варни проходили в дитинствi обряд iнiцiацiї, що прирiвнювався до другого народження, i тому представники цих варн вважались " двiчiнародженими". Шудри ж, що не проходили цього обряду, зазнавали ряду обмежень в релiгiйному культi та суспiльному життi /зокрема їм було заборонено не лише самим читати, але навiть i слухати читання Вед, володiти землею та iн./.

Хоча становий подiл мав мiсце i в iнших суспiльствах стародавнього Сходу, однак в Iндiї вiн набув крайньої форми замкнутостi. В пiзньоведiйську епоху всерединi варн вже створюються дрiбнiшi замкненi професiйнi групи" джатi", якi ми позначаємо португальським термiном "каста" / порт. - " рiд", " якiсть"/.

Пiсля приходу в Iндiю ведiйськi племена жили родо-племiнними колективами / " ганами"/, якi з розвитком майнової та соцiальної нерiвностi перетворюються на державнi об”єднання, на чолi яких стояв колишнiй племiнний вождь, а тепер правитель державного утворення- "ганапатi". Органи племiнного управлiннярада старiйшин, збори племенi,- трансформуються в органи державної влади.

З поступовим посиленням влади правителя, який носив тепер титул "раджа", практика обрання його народними зборами замiнюється принципом спадкування, коли влада, як правило, переходить вiд батька до сина.

З"являються постiйнi державнi посади, чиновники для збору податку / "балi"/, який ранiше був добровiльним дарунком вождю племенi чи богу, i складав одну шосту частину врожаю.

Таким чином на сер. I тис. до н.е. в долинi Гангу вже складається ряд держав, слабшi з яких поступово переходять пiд контроль сильнiших. Найбiльш значними були, мабуть, Кошала / на територiї сучасного штату Уттар-Прадеш/ та Магадха / пiвдень суч. штату Бiхар/.