3. Кодифікація та інкорпорація, їх співвідношення та види.

Кодифікація — спосіб систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. (констит.,кодекс, статут, правила,основи з-ва)

За обсягом розрізняють кодификації:

Загальна кодификація припускає створення зведених кодифікованих актів для основних галузей законодавства. (Наприклад, Конституція).

Галузева кодификація припускає об'єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленому порядку (ЦК, КК та ін.). Міжгалузева кодификація припускає об'єднання правових норм не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства та ін.). Внутрішньогалузева кодификація припускає об'єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.)..

Кодификація сприяє посиленню стабільності законодавства. На відміну від інкорпорації кодификація завжди має офіційний характер.

Інкорпорація (хронологічна-за часом,систематична-за галуз.права,сферами держ.д-ті)— спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

Результатом інкорпорації є збірники. При інкорпорації нормативний акт опрацьовується: із нього викидаються положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і доповнення; виключаються положення, що не містять норм права; викидаються відомості про осіб, які підписали нормативний акт.

Інкорпорація : офіційною — здійснюється від імені компетентних державних органів («Відомості ВРУ»); неофіційною — здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами.

Білет 17

1.Державний (правовий) примус. Заходи державного примусу: юридична відповідальність, заходи захисту, профілактичні заходи.

Державний примус - це державно-авторитарний вплив відповідних державних органів і посадових осіб на поведінку людей. Це застосування до певних осіб спец. заходів впливу з метою спонукати, змусити їх виконувати вимоги правових норм.Він має різні форми, які можуть бути і не пов'язані з юр. відповідальністю за правопорушення( примусовий мед. огляд, проведення карантинних заходів чи реквізицій). Держ примус поділ-ся на звичайний (застос. у мирний час на підставі звичайних законів) та надзвичайний (в умовах воєнного, надзвичайного стану, ін. форсмаж. обставин)

За об'єктами впливу заходи держ. примусу поділяються на об'єктивні і суб'єктивні.

Заходи об'єкт. х-ру обмежуються поновленням правового статусу, усуненням зовнішніх (шкідливих) проявів, у яких виражається протизаконна діяльність. Примусові заходи (санкції) об'єктивного характеру застосовуються до юридичних осіб (колективних, збиральних суб'єктів), при чому не припускається встановлення, доведення й оцінка вини.

Санкції суб'єктивного характеру (чи особисті) спрямовано безпосередньо проти особи. Це енергійне, оперативне вторгнення у сферу її інтересів і прав.

Державний примус врегульовано нормами різних галузей права, тому він одночасно є правовим примусом (цивільно-правовим, дисциплінарним, адміністративним, кримінально-правовим).

Міри юридичної відповідальності спрямовані не на формальне покарання винного, а на те, щоб забезпечити порушений сусп. інтерес, інтерес правомочного суб'єкта, відновити порушені протиправною поведінкою суспільні відносини:правовідновлювальні (компенсаційні), спрямовану на відновлення незаконно порушених прав, на примусове виконання обов'язків, що були невиконані; каральні (штрафні), спрямовану на державне покарання правопорушника та попередження нових правопорушень. Засоби захисту суб'єктивних прав застосовуються у передбач. законом випадках з метою поновлення порушеного права та захисту суб'єктивних прав без притягнення порушника до відповідальності. (примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін).

Закон України «Про профілактику правопорушень» від 2009 року. Профілактика правопорушень (загальна та індивідуальна) – обов’язкова діяльність спрямована на виявлення та усунення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень, а також виявлення осіб, схильних до вчинення правопорушень, та застосування заходів до їх виправлення.  Заходи заг. профілактики правопорушень: кримінологічна експертиза (законів та ін.норм.акиів на відповідність соц.потребам суспільства в галузі правопорядку);  роз'яснення положень з-ва ; кримінологічне дослідження (виявлення ознак готув. злочинів);  профілактична перевірка; профілактичний припис, подання, постанова.

Заходи інд. профілактики правопорушень:профілактична бесіда;роз’яснення з-ва;усне або офіційне попередження про неприпустимість протиправних дій;профілактичний облі к(особи не менше 11 р., псих.хворі, хворі алкогол.та нарком.,вчиняють насильство в сім’ї, звільнені з мість позб.волі, двічі за рік скоїли амін.правопор.);адмін. нагляд органів внутрішніх справ (за особами, звільненими з місць позбавлення волі); соціальний патронаж осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або її позбавлення на певний строк та осіб антисуспільної спрямованості.