7. Співвідношення держави і права. Етатистська і правова держава.

Співвідношення держави і права розглядається через призму того, що із них є первинним, а що похідним.

Роль держави в забезпеченні права:

держава забезпечує саме буття, існування права:

а) завдяки державі формується право;б) держава надає праву юридичні форми через юридичний прецедент, нормативний акт, правовий звичай;в) держава визначає юридичну потребу в регулюванні тих чи інших суспільних відносин;г) санкціонує уже сформовані норми (звичаї, релігійні норми) надаючи їм загальнообов’язкового характеру (мусульманське право);д) держава сприяє розвитку права ;е) забезпечує реалізацію права (через свої органи, контроль тощо);є) держава забезпечує охорону права та пануючих правових відносин як ненасильницькими методами (переконання, стимулювання) так і шляхом примусу;ж) держава здійснює дієву ідеологічну підтримку права (пропаганда законності, правомірної поведінки).

В свою чергу право також впливає на державу, що проявляється у двох аспектах:1. У внутрішній організації держави;

2. В діяльності держави:

а) право закріплює основи конституційного ладу: форму правління держави, державний устрій, засоби здійснення державного режиму;б) право оформлює, закріплює структуру державних органів, їх повноваження, характер зв’язків, компетенцію;в) право є засобом здійснення державної політики, воно вводить її у законні межі, рамки.г) право визначає межі втручання держави в особисте життя та життя громадянського суспільства;д) право встановлює (закріплює) правові та інші методи державного керівництва, контролю, форми та межі державного примусу.Правова держава – це держава, в якій панують закони, що ґрунтуються на загально-людських цінностях і гарантують реальну можливість кожній людині ефективно здійснювати і захищати свої права і свободи.

Етатична концепція держави. Сутність етатизму полягає в обґрунтуванні необхідності максимального втручання держави у життя суспільства і кожної конкретної особи. Згідно відповідності з статичними поглядами, життя сучасного суспільства постійно усклад­нюється, виникають і розвиваються все нові й нові взаємо­зв'язки як між його складовими частинами, так і між окре­мими громадянами. При цьому стверджується необхідність практично необмеженого й вирішального втручання держави практич­но в усі сфери суспільних відносин - аж до найінтимніших сімейних відносин і виправданість максимального обмежен­ня самоврядування населення. У певних своїх положеннях етатична концепція держави стикується з фашистським ро­зумінням призначення держави державно-правовими режимами.

Білет -14

45.Джерела права. Первинні і вторинні джерела права. Джерела права сучасної України.

Пра́во-  с-ма загальних загальнообов`язкових, формально-визначених правил поведінки, які встановлюються, охороняються і гарантуються державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин. Джерело (форма права) - офіційний спосіб зовнішнього до­кументального виразу та закріплення правових норм.

Сучасна теорія юриспруденції виділяє різні джерела права. Найбільш поширеними у світі є норматив­но-правовий акт, правовий прецедент, правовий звичай, норма­тивний договір.

Найбільшу кількість існуючих у суспільстві норм закріплено саме у нормативно-правових актах. Вони є найбільш поширени­ми, навіть домінуючими джерелами права. Ця ситуація є типовою і для України - держави, яка розвивається за принципами романо-германської правової сім'ї.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, прийня­тий компетентним уповноваженим органом держави або безпо­середньо народом у суворо встановленому порядку, що містить правові норми, виконання яких у разі необхідності забезпечуєть­ся силою державного примусу.

Особливість норм.-правового акта як джерела права - він має конкретний зміст, тобто чітко встановлює моделі належної, дозволеної та забороненої поведінки суб'єктів, та абстрактний адресат, тобто поширює свою дію на невизначене коло суб'єктів, не є персоніфікованим. .

Правовий прецедент — рішення суду, державного органу або по­садової особи, яке стає зразком при подальшому розгляді інших питань аналогічної категорії

Виділяють два види прецедентів: судовий та адміністративний. Прецеденти активно використовуються в країнах англосаксонсько­го права. Найбільш по­ширеним видом прецедентів є судовий.

Правовий звичай - це санкціоноване державою правило поведінки, яке склалося в результаті тривалого використання, завдяки чому закріпилося як стійка норма. Звичай - одна з най­давніших соціальних норм. Звичай стає правовим лише у тому разі, якщо законодавець підносить його по­ложення до рангу загальнообов'язкових. У цьому разі його виконання може бути забезпеченим примусовою силою держави.

Нормативний договір — результат домовленості двох або біль­ше суб'єктів, нормативні положення якого набувають загально­обов'язкового значення в результаті їх офіційного визнання держа­вою.

Процес санкціонування норм міжнародного договору називається ратифікацією (ВР).

Правова доктрина - документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою вдосконалення законодавства та визнані державою як загаль­нообов'язкові.Правова доктрина визнається джерелом права в англосак­сонській правовій сім'ї (посилання на праці вчених при вирішенні юридичних справ), а також у державах релігійних правових сис­тем (іслам, індуїзм, іудаїзм).

Релігійні тексти — документи, що містять церковні канони та інші релігійні норми, які визнані державою та забезпечуються нею(мусульм.право)

Загальні принципи права — керівні ідеї, базисні засади, на яких ґрунтується правова діяльність. Безпосередня регулятивна роль правових принципів найбільше відчувається при застосуванні права за аналогією.

Основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт.

Залежно від юридичної сили, соціального значення і ступеня поширеності вирізняють первинні та вторинні джерела права. Первинними джерелами в усіх країнах романо-германського права є нормативні акти і звичаї з безсумнівною перевагою перших. Іноді первинними джерелами вважаються також загальні принципи права. Первинні джерела завжди мають обов'язкову юридичну силу, відіграють значну роль у соціальному житті, закріплюють найважливіші норми романо-германського права. Вторинні джерела можуть мати певну юридичну вагу лише тоді, коли відсутні первинні джерела або ж коли вони є неповними чи неясними. їх використання не є юридично обов'язковим. До вторинних джерел романо-германського права належать судові прецеденти, наукові роботи відомих учених-юристів (доктрина) й інші неформальні джерела права.

№ 86 Державні органи і їхня класифікація. Центральні і місцевідержавні органи в Україні

Орган держави – це частина державного апарату, в якості якої виступає група осіб або одна особа, наділена владними повноваженнями засобами для здійснення завдань та функцій держави.

Ознаки державного органу:

1.формується державою або безпосередньо народом (парламент, міністерство);2. діє від імені держави; 3.наділений державно-владними повноваженнями; 4.видає нормативні акти, здійснює контроль за їх дотриманням; 5.функціонально взаємодіє з іншими суб’єктами керуючись принципом «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом», на субординаційних засадах; 6. наявність юридично закріпленої субординаційної та організаційної структури та масштабу діяльності; 6.наявність права застосування не тільки засобів виховання та переконання, але і примусу;7.складається з державних службовців, що знаходяться між особою в особливих, врегульованих законом, відносинах.

Види органів держави (класифікація):

1. За місцем у системі державного апарату:

1. Первинні – створюються шляхом прямого волевиявлення народу і уособлюють його суверенітет;

2. Вторинні – органи, які створюються первинними і уособлюють суверенітет

держави.

2. За напрямком державної діяльності:

1. органи законодавчої влади;органи виконавчої влади;судові органи;конт.-наглядові;

2. органи президентської влади (як самостійна гілка).

3. За способом утворення:

виборні (парламент, суди, муніципалітети, Ради);

1. призначувані (прокуратура, виконавчі структури – міністри);успадковуванні.

4. За часом функціонування:

1. постійні;

2. тимчасові (слідча комісія, координаційний комітет та ін.)

5. За характером компетенції:

1. загальної компетенції (уряд, парламент);

2. спеціальної компетенції (відомства).

6. За складом:

1. одноособові (президент, монарх, омбутсмен, голова);

2. колегіальні (парламент, Рада, муніципалітет).

7. За територією дії:

1. центральні (федеральні – у федераціях);

2. місцеві (суб’єктів федерації – у федераціях).

Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади (комітети, управління, агенства) України здійснюють керівництво дорученими сферами суспільного життя, несуть відповідальність за їх розвиток і в межах своїх повноважень видають акти, організують і контролюють їх виконання. Вони видають накази, інструкції, директиви, настанови, статути, правила, рішення колегій. Ці нормативно-правові акти підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Їх склад формують голови місцевих державних адміністрацій. Останні призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.