22.Службова (інструментальна) цінність права. Цінності права.

Під цінністю права розуміється його здатність служити метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб і інтересів громадян та їх об’єднань. Основними виявами цінності права є соціальна, інструментальна і особистісна цінність.

Інструментальна (службова) цінність права – один з виявів його загальносоціальної цінності – полягає в тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різноманітних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Його інструментальна цінність полягає у тому, що: право через його засоби (на макрорівні – правові норми, нормативні приписи, правовідносини, акти реалізації прав і обов’язків, акти застосування права, акти офіційного тлумачення права; на мікрорівні –дозволи, зобов’язання, заборони, заохочення, рекомендації, покарання та ін.) використовується різними суб’єктами соціального життя – державою, церквою, громадськими об’єднаннями, комерційними організаціями, громадянами; відповідно до права люди погоджують свою поведінку, розмежовуютьцінності і антицінності; право зберігає накопичені цінності – закріплює їх, інформує про них, створює їх ієрархію, інвентаризує і перерозподіляє, охороняє і захищає.

Особливістю права як інструмента є володіння оптимальною нормативністю – обсяг правового регулювання повинен відповідати вимогам життя. Надмірність нормативного регулювання суспільних відносин, як і недостатність, знижує інструментальну цінність права.

У цивілізованому суспільстві саме право є одним з головних інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, згоду, зняття соціальної напруженості, дати орієнтири поведінки людини відповідно до цінностей правової культури суспільства, установити правопорядок.

Білет 15

1. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчіть). Стадії правотворчості.

Правотворчість - самостійний вид державної діяльності, пов'язаний із прийняттям, зміною або скасуванням норм права.

Правотворчість включає в себе два аспекти, перший з яких — діяльність компетентних органів держави або усього народу, другий — результат цієї діяльності.

До функцій правотворчості, тобто напрямів її впливу на систему права, відносять функцію регулювання суспільних відносин, фун­кцію оновлення правового матеріалу, функцію ліквідації прогалин у праві, систематизаційну (функцію упорядкування правового ма­теріалу).

Не варто плутати правотворчість із правоутворенням і законотворчістю.

Законотворчість - важлива складова правотворчості. Резуль­тат правотворчості - будь-який нормативно-правовий акт. Ре­зультат законотворчості - закон.

Правотворчий процес складається з ряду стадій.

1. Стадія законодавчої (більш широко— нормотворчої) ініціативи. Мова йде про первинну офіційну дію компетентного суб'єкта, що складає у внесенні в правотворчий чи орган пропозиції про видання нормативного акта, чи підготовленого проекту акта.

Коло суб'єктів, що володіють правом законодавчої ініціативи, строго обкреслений у законодавстві, тому що законодавча ініціатива, на відміну від будь-якого іншого звертання в правотворчий орган із законопроектом, припускає юридичний обов'язок компетентного органа розглянути проект, що надійшов, чи пропозиція.

2. Рішення компетентного органа про необхідність видання акта, виробленню його проекту, включенні в план законопроектних робіт і т.п.

3. Розробка проекту нормативного акта і його попереднє обговорення. Процедури того й іншого розрізняються в залежності від важливості проекту, від того, кому доручена його розробка, а також від характеру майбутнього нормативного акта (загальнодержавний чи акт відомчий). Найбільш важливі проекти виносяться на всенародне обговорення. У підготовці інших беруть участь консультативні групи вчених і фахівців.

4. Розгляд проекту нормативного акта в тім органі, що уповноважений його прийняти.

5. Прийняття нормативного акта.

6. Доведення змісту прийнятого акта до його адресатів.