2).Сувернітет держави.Зовнішній і внутрішній суверенітет держави. Держава та наддержавні утворення.

У «Декларації про державний суверенітет України» зазначається, що державний суверенітет — це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. У ст. 2 зазначається, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Конституцією проголошується суверенітет держави у повному обсязі: як внутрішній суверенітет (щодо політичних партій та інших інститутів), так і зовнішній, тобто суверенітет щодо інших держав. Зовнішній суверенітет передбачає не залежність та рівноправність держави у міжнародних відносинах. Формами прояву зовнішнього суверенітету визначають:

• інша держава чи будь-яка зовнішня сила не може втрутитись у державні кордони;

• жоден із суб’єктів міжнародних відносин не може примушувати державу приймати рішення, що не відповідають її інтересам;

• держава самостійно визначає основні напрямки своєї зовнішньої політики.

Внутрішній суверенітет передбачає верховенство та повноту державної влади по відношенню до інших суспільних органів. Форми прояву внутрішнього суверенітету є:

• рішення держави поширюється на всіх суб’єктів права, що є на її території;

• держава володіє монополією на застосування примусу;

• владні повноваження реалізуються у особливих формах та особливими методами;

• держава може скасувати рішення інших суб’єктів, які не відповідають закону.

3.Система юриспруденції. Розвиток традиційних наук. Нові сфери юриспруденції.

Юриспруденція- це система знань про об'єктивні закономірності (необхідності) і випадковості виникнення, розвитку і функціонування права і держави в їхній структурній розмаїтості, їхнє місце і роль у суспільному житті.

Юриспруденція - спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство - галузь знань про суспільство взагалі, то юриспруденція - галузь знань про право і державу. Історично як самостійна галузь суспільствознавства юриспруденція виникла в Стародавньому Римі: наприкінці IV - початку III ст. до н.е. з'явився термін "юриспруденція", а до початку I століття до н.е. відбулося її оформлення як системи володіння навичками професійно-юридичної майстерності. Наприкінці середніх віків юриспруденція розвивається вже в якості зведеної наукової дисципліни.

Таким чином під юриспруденцією розуміють декілька взаємопов'язаних понять:

• Науку про державу та право, що вивчають результати правового регулювання і висувають правові ідеї про можливості внесення прогресивних змін у механізм і способи регулювання суспільства.

• Сукупність знань про державу, управління, право, наявність яких дає підставу для професійного заняття юридичною діяльністю.

• Практичне застосування юридичних знань, діяльність юристів.

• Систему підготовки фахівців-юристів у юридичних навчальних закладах.

Юриспруд. як систему юридичних наук можна представити через структуру — внутрішній поділ на основні групи (види) наук, що знаходяться у взаємному зв'язку:

1) теоретико-історичні (теорія держави і права, історія держави і права — загальна і вітчизняна, історія учень про державу і право);

2) галузеві (державне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, сімейне право, адміністративне право, фінансове право, екологічне право, комерційне право та ін.)

і міжгалузеві (кримінологія, прокурорський нагляд, організація правосуддя);

3) спеціальні прикладні (криміналістика, судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерія та ін.). Прикладні науки є комплексними. Для вирішення правових питань вони використовують положення і висновки як юридичних, так і неюридич-них наук (фізики, хімії, загальної теорії статистики, медицини та ін.);

4) науки, що вивчають публічне і приватне міжнародне право, конституційне право інших країн та ін.

Юридична наука в сучасній Україні ґрунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціально-правової державності.

БІЛЕТ №12.