8. Культура стародавніх слов’ян.

Слов'яни — східна група індоєвропейських народів, які розмовляють слов'янськими мовами.

Стародавня слов'янська культура на українських землях формувалася протягом довгого часу, і в цьому процесі значну роль відігравали традиції місцевих народностей, а також культурні зв'язки з сусідніми народами. Культура давніх слов'ян характеризується цілісністю і самобутністю. На її грунті виникла культура Київської Русі.

Вважається, що слов'янські народи належать до древню індоєвропейську єдності, яке включає в себе такі народи, як німецькі, балтійські, романські, грецькі, іранські, індійські або арійські займали всю територію від Індійського океану до Атлантичного та від Льодовитого океану до Середземного моря. Центром цього масиву була територія нинішньої Малої Азії. Приблизно 4000 - 3500 років тому відбулося відділення праслов'янських племен від споріднених їм індоєвропейських, і розселення їх на північ. Слов'яни зайняли значні території на північ від Чорного моря. Із заходу на схід їх територія простягалася смугою від Одера до пониззя Дону. Жили стародавні слов'яни в невеликих селах. "Господарство велося на основі чотирьох галузей: землеробства, скотарства, рибальства та полювання" 2 (2, 3). Незважаючи на відкриття бронзи, з неї робилися лише прикраси, а знаряддя праці (сокири, ножі, серпи) до цих пір виготовлялися з каменю. Іноді бронза застосовувалася також для виготовлення доліт, необхідних у будівництві. Це неважко пояснити тим, що відкритих покладів необхідної сировини для виробництва бронзи не було, або були, але в незначній кількості.

Стародавні слов'яни вірили в переселення душ, тому, як і багато інших народів, надавали небіжчикові при похованні форму ембріона, готуючи його до наступного народженню.

Великим поштовхом до розвитку слов'янської культури послужило відкриття на рубежі I тисячоліття до н.е. Плужного землеробства. Це дозволило стародавнім слов'янам перейти до систематичного експорту хліба через Чорне море в Грецію. Також важливу роль у цьому процесі відіграло відкриття заліза, покладами якого рясніла праслов'янська батьківщина. Існують відомості, що давньослов'янські купці подорожували на південний схід, через Каспійське море аж до Багдада.

У III столітті до н.е. слов'яни вже були близькі до створення власної держави, але натиск сарматських племен змусив їх розселятися далі на північний схід і відкинув їх у розвитку на кілька століть тому. Другий раз до рубежу державності слов'янські племена підійшли вже до IV століття н.е. але навала гунів (близько 375 року) знову відкинуло їх назад і викликало їх подальше розселення.

Стародавня слов'янська культура на українських землях формувалася протягом довгого часу, і в цьому процесі знач¬ну роль відігравали традиції місцевих народностей, а також культурні зв'язки з сусідніми народами. Культура давніх слов'ян характеризується цілісністю і самобутністю. На її грунті виникла культура Київської Русі.

9. Формування та основні риси кам’яної доби.

Кам'яний вік— найдавніший період в історії людства, що тривав від появи людини до початку поширення перших металів (міді, бронзи та ін.). Кам’яна доба ділиться на:

• давня кам'яна доба або палеоліт

• перехідну епоху — мезоліт

• нова кам’яна доба або неоліт.

Кожний з цих відрізків, у свою чергу, поділяється на епохи або періоди. Через нерівномірність істор. розвитку початок К. д., як і окремих її епох і періодів, на різних територіях земної кулі не збігається в часі. В Африці людина з'явилася понад 2 млн. років тому, тоді й почалася К. д., а в Європі — бл. 1 млн. років тому. В Європі К. д. закінчилася в 3-му тис. до н. е., а в аборигенів Пд. Азії, Австралії, на о-вах Тихого ок. вона тривала до епохи великих геогр. відкриттів (серед. 15 — серед. 17 ст)Значні дослідження проведено в СРСР, у т. ч. й на Україні. Палеоліт звичайно поділяють на ранній, середній і пізній періоди. Ранній палеоліт, у свою чергу, поділяють на культури — дошельську, шельську культуру і ашельську культуру. Осн. знаряддями дошельської культури були оббиті з одного боку гальки — чопери. В польський і ашельський час з'явилися ручні рубила. Середній палеоліт відповідає т. з. мустьєрській культурі, для якої властива поява нових типів знарядь (гостроконечники, скребла та ін.), що виготовлялися з відщепів. Носіями культур раннього палеоліту були Homo habilis (людина уміла), пітекантроп і синантроп, за мустьєрської епохи жили неандертальці; в той час з'явилися перші поховання. За пізнього палеоліту складалася людина сучас. фізичного типу (кроманьйонці, грімальді). Збільшилась кількість крем'яних знарядь — скребачки, різці, вістря, проколки, що виготовлялися з ножовидних пластин, які людина навчилася сколювати з призматичних нуклеусів. Поширюються знаряддя праці з кістки. Люди почали переходити до осілості. Поряд з печерними стоянками виникли відкриті стоянки, де виявлено житла, при спорудженні яких використовували кістки тварин і жердини. З'явилося ужиткове й образотворче мистецтво, в т. ч. печерний живопис. Відомі зразки гравірування по кістці, виявлено значну кількість жіночих статуеток, вирізаних переважно з бивня мамонта або каменю. В пізньому палеоліті виділяють кілька культур — оріньякську культуру, солютрейську культуру, мадленську культуру та ін. Деякі дослідники поділяють палеоліт лише на 2 періоди — ранній, до якого відносять і мустьєрську культуру, та пізній. Мезолітична епоха характеризується використанням макролітів і мікролітів. За мезоліту з'явилися лук, перші крем'яні сокири; було пріпучено собаку. В Європі мезолітові відповідають — азільська культура, тарденуазька культура, культура Маглемозе та ін.

Неоліт — важливий період в історії людства, для якого характерний перехід від привласнюючого типу г-ва (полювання, рибальства, збиральництва, властивих для палеоліту й мезоліту) до відтворюючого типу — скотарства й землеробства. З'явився глиняний посуд. У техніці обробки кам'яних знарядь почали застосовувати нові прийоми — шліфування. розпилювання і свердління. Поширилися наскельні зображення. Виникли великі могильники, напр. Маріупольський могильник. Численні неолітичні культури в Європі поділяють на 2 великі зони — північну й південну. Для культур пн. зони (Кампіньї, дніпро-донецька культура, ямково-гребінцевої кераміки культура та ін.) властиві в основному мисливсько-рибальське г-во і переважно гостро-донний примітивний глиняний посуд; обряд поховання — випростане трупопокладення. Культури пд. зони (лінійно-стрічкової кераміки культура, буго-дністровська культура та ін.) характеризуються важливою роллю в г-ві землеробства й скотарства і більш розвинутою технікою виготовлення знарядь праці й посуду. Останній — переважно плоскодонний, прикрашений складним прокресленим орнаментом. Обряд поховання — скорчене трупопокладення на боці. Носіями культури пн. зони були переважно пізні кроманьйонці, культур пд. зони — люди середземноморського походження.

10. Мистецтво кам’яної доби на території України. Задовго перед тим, коли наші слов’янські предки виступили на історичну арену, жили на наших землях різні народи й племена; по них залишилися в землі сліди їхньої культури та мистецтва. З найдавнішої доби людського життя, званої палеолітом (старокам’яною добою), заціліло до нас кілька десятків так званих стоянок. Найцікавіші з них дві: одна — в Мізині на Чернігівщині, друга — в Києві, на Кирилівській вулиці. І тут, і там знайдемо багато крем’яного знаряддя разом із кістками різних звірів, які вже не живуть на наших землях (мамонт, носоріг), а також того, що нас особливо цікавить у тих знахідках, — мистецьких спроб людей тих часів. Вони є вже й там як проречистий доказ того, що людина ніколи не могла жити без мистецтва, навіть у своєму дуже примітивному, полутваринному стані. Так, приміром, у мізинській знахідці маємо намисто з черепашин та кістяні нараменники, на яких дуже правильно виритований геометричний орнамент, подібний до пізнішого грецького меандра. Крім цього, в Мізині знайдені ще якісь ближче неокреслені кістяні різьби, що їх дехто з дослідників назвав «пташками». Київська палеолітична стоянка менш багата на мистецькі твори, але й тут знайдені мамонтові ікла, вкриті ритованим орнаментом, подібним до того, що його зустрічаємо в пам’ятках так званої «мадленської» культури у Франції. Куди більше документів мистецьких зусиль зустрічаємо в знахідках пізнішої неолітичної (новокам’яної) доби. Останки неолітичних осель, майстерень, могил та цілих цвинтарищ розкинуті широкою смугою від Кубані до поріччя Дністра й Сану. Упродовж тисячоліть, коли неолітична культура панує на наших землях, не вгаває мандрівка племен, культурну спадщину яких наука доволі ясно окреслює й чітко розмежовує. Кам’яна могила - природний пагорб у с. Терпіння Мелітопольського р-ну Запорізької обл., з наскальними написами У-І тис. до н. е. На стелях його печер і плитах виявлено велику кількість різних малюнків кам'яного й мідно-бронзового віку - зображення биків, коней, оленів, антилоп, хижаків. Іноді зустрічаються зображення людських фігур, вершників, запряжених биків, стопи людини тощо, а також багато загадкових геометричних креслень та позначок, які поки що неможливо інтерпретувати. Упродовж багатьох тисячоліть К. М. була місцем здійснення магічних обрядів мисливсько-риболовецьких, а згодом - скотарських племен Приазов'я. Поблизу виявлено сліди перебування людей мезо- і неолітичної епох: крем'яні знаряддя праці, вироби з кістки, фрагменти кераміки тощо.