32.Писанкарство. Різьба поддереву.

Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо.

Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи яйця, середньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні існувало протягом століть. У XIX ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало на всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін. Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України і походять зі сіл Острів (1882 р., Львівщина), Слобідка (1891 р., Поділля) та ін. Своєрідні місцеві відміни писанкарства існували і на початку XX ст. Розрізняють писанки Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини тощо. На Слобожанщині й Покутті поширені крапанки, на Бойківщині й Лемківщині — так звані шпилькові й крапанки. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою. Писанки виготовляли навесні, перед Паскою, сільські дівчата і жінки, монастирські ченці й іконописці, міські панночки, пекарі та ін. Тому й техніка декорування' різнилася. На селі яйця фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фарбували у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів — наклеювали шматки кольорового паперу, фольги, тканини, нитки тощо. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку. Колись із писанками чинили магічні дії. У 60-х роках у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва й національної культури відновилося й писанкарство. У Косові, Коломиї та Вижниці навесні, перед Великодніми святами, народні майстри продавали писанки на ярмарках. Так стихійно виник писанкарський промисел, проте спочатку він не сягав далі Прикарпаття. У 70—80-х роках писанки як твори народного мистецтва експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок, не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка в світі є символом нашого народу.

Різьба

Різьблення по дереву— вид декоративно-прикладного мистецтва (також різьблення є одним з видів художньої обробки дерева поряд з випилюванням, токарною обробкою)

Різьблення по дереву й до наших днів залишається одним з національних видів прикладного мистецтва народів нашої країни.

Не всяка деревина гарна для різьблення. Найкраще підходить деревина липи, клена, вільхи, горіха, бука, груші, берези, дуба. Перевага віддається липі, її деревина піддається всім видам різьблення. Грузла, однорідна за структурою волокон, м'яка, вона однаково добре ріжеться уздовж і поперек волокон, піддається обробці практично будь-яким способом. Традиційно для росіян матеріалом для різьблення є й береза — з деревиною однорідного білого кольору, досить твердої й пружної. Для різьблення з великим малюнком гарна деревина дуба.

Розрізняють наступні основні види різьблення по дереву: плоска, ажурна, рельєфна й скульптурна.

Чіткої класифікації немає, оскільки в одному і тому ж виробі можуть поєднуватися різні види різьблення.

Умовно можна виділити три основні типи:

• Наскрізна (ажурна) різьба (сюди відноситься пропилювання і прорізна різьба).

• Глуха різьба (всі підвиди рельєфної і плоскої різьби).

• Скульптурна різьба.

Будинкова різьба (є окремим напрямком, оскільки може поєднувати в собі всі три перерахованих вище типу).

Різьблені меблі

Як і раніше, для різьблення використовують для своєї роботи одні і ті ж матеріали. Це масив горіха, вишні, ясена. Якщо необхідні твердіші породи, то підходять дуб, клен і бук.

Дуб дуже важкий в обробці, тому тонкі складні мережива з нього не роблять. Зате меблі і різьблення з такого дерева дуже довговічні. Вони можуть багато років знаходитися у ванній кімнаті, басейні, там де підвищена вологість.

Бук відрізняється сухою деревиною, яка може в процесі роботи сильно колотися і кришитися. Дрібне різьблення з буку зробити складно, тому його заздалегідь рясно змочують, а потім висушують. Різьблені меблі з цієї породи дерева необхідно обробити спеціальними захисними засобами проти вологи.

Клен буває світлих тонів. За якістю кленова деревина тверда і важка. Текстура клена трохи блищить, що прикрашає предмети інтер’єру зроблені з цього матеріалу. Клен, як і дуб, — ріжеться важко, але деревина клену схильна до хвороб. Тому клен не застосовується у виготовленні мебелі.

Евкаліпт це екзотичне дерево, при цьому тверде і міцне. Але його головною перевагою є те, що евкаліпт містить в собі велику кількість ефірних масел, тому він невразливий для комах-шкідників. Так само ця порода дерева настільки товста, що дозволяє робити з неї крупні предмети інтер’єру. Кольори деревини евкаліпта різноманітні, тому різьблені меблі із деревини цієї породи дуже ціняться.

Палісандр — це деревина незвичайного кольору. У стовбурі одного дерева може бути присутньою деревина червоного, коричневого і чорного кольорів. Не зважаючи на свою красу, палісандр не підходить для виробництва меблів через м’якість його деревини. Проте часто використовується деревина палісандра для різьблених вставок в меблеві гарнітури, шкатулки, скриньки і т.д.

Технологія різьблення

Для виконання гуцульського різьблення робоче місце — верстак або стіл, де зберігається інструмент, пристрої, добре освітлене природно або штучно. Для гуцульського різьблення та інкрустацій використовують переважно тверді породи дерев — груша, бук, клен. Виготовляють вироби столярним або токарним способом. Столярні вироби мають мідні з'єднання прямим відкритим шипом, на відкритий "ластівчин хвіст" і додаткові скріплення. Вироби вирівнюють, шліфують, інколи лакують, полірують, якщо різьблення будуть виконуватись після оформлення. Наносять орнамент за допомогою циркуля, кутника, малки, ярунка, рейсмуса. Більшість майстрів намагається робити закінчений ескіз малюнка на папері, а потім на виробі викреслюють його шилом, циркулем.

Елементи та мотиви орнаменту:

В орнаментиці використовуються стародавні солярні знаки "сонечко", "зірочки"; характерні для розпису писанок; мотиви природних рослинних форм: "дерева", "колоски" — мотиви неживих предметів. Залежно від характеру різьблення елементи та складні з них мотиви можна поділити на чотири групи, які виконуються:

1) гравіруванням або контурним різьбленням: лінії, "сходинки", "кривульки", "січені зубці", "кільчасте письмо";

2) плоским тригранно-виїмчастим різьбленням і заглибленням, основними мотивами орнаменту, як "зірочка", "сливки", "кривульки";

3) нігтеподібним різьбленням: "жолобки", "копитця", "заячі вушка", "гадючки";

4) колом з'єднаним із квадратом або прямокутником і колом, складених з окремих елементів орнаменту: "ружа", "косиця", "кочело", "сонечко".

Для тієї, чи іншої форми прикрашення виробу потрібно підібрати відповідну їй групу мотивів. Для круглих форм основними мотивами композиції вибирають четверту групу. Для прямокутних і квадратних форм більше підходять мотиви орнаменту другої групи. Мотиви першої і третьої груп використовують як допоміжні у декоративних поверхнях.

Центральна частина композиції виконується крупнішими мотивами орнаменту. На плоских полях мотиви розміщують переважно симетрично, а круглих — ритмічно. Композиція — індивідуальна творчість, у якій кожний проявляє себе в своє розуміння завдань, фантазію і культуру.

Інструменти та пристрої

Для виконання гуцульського різьблення застосовують близько 50 видів стамесок різного призначення, з них 8-10 — найуживаніші. Кожен мотив різьби виконується спеціальним видом стамесок.

"Рівчак" — має рівну горизонтальну фаску шириною 1, 3, 5, 8, 10, 25 мм. Використовується для вирізування квадратів, трикутників, прорізування неглибоких ліній.

"Листівник" — у розрізі фаски має заокруглений профіль шириною від 3 до 25 мм, ним вирізують "колоски", "листочки", "косички".

"Скосок" — для тригранно-виїмчастого різьблення.

"Лопатка" — має скіс фаски від центра до боків, нею виконують мотиви "зубці", окремі елементи "сонечка".

"Футчик" — для виконання елементів і мотивів орнаменту першої групи.

"Підківкою" — вирізують напівкруглі жолобчастоподібні елементи орнаменту.

"Вибиросчик" — потрібний для підбирання та чищення.

"Очкарик" — витискує у різьбленні кружечки — "очка".

"Гребінчик" — має насічки, використовується для карбування фону.

"Цюкавка" — призначена для такої ж мети.

"Друлівник" — саморобний дриль.

"Паскарики" — пристрій для нанесення паралельних ліній, смужок певної ширини.

"Клюкарка" — для вирізування канавок, які потім інкрустують обробляючи прямокутну чи квадратну поверхню, загнуту частину в 3-5 зубчиків.

"Ямничок" — для витискування ритмічних поглиблень від коліщати з зубцями.

"Втискач" — для наколів і втискування елементів інкрустації.

Історія.

Під час князювання Данила Галицького художні ремесла, у тому числі й деревообробка, досягають значного розвитку. В середині 13 ст. зароджуються міста Львів і Холле, будуються численні фортеці.

Для художньої обробки дерева у 14-18 ст. характерні такі напрями: виготовлення побутових предметів, знарядь праці, засобів пересування в домашньому виробництві. Ремісничі цехи та мануфактури беруть участь у декоративному оформленні церков, предметів культу. Створюють набійні дошки для вибивання узорів на тканинах, пряникові дошки, меблі для

різних верств населення.

На першому етапі 14 ст. перша половина 16 ст., коли з'являються специфічні ознаки українського мистецтва, художньої обробки дерева. Майстри виготовляють палаци, церкви, прикрашаючи пишним різьбленням. В орнаментиці з'являються мотиви листків аканто, квіток гранато-виноградних лоз і грон, серед них зображають щасливих янгелят.

Меблі цієї доби відрізняються гармонійністю античних пропорцій, прикрашаються пишним різьбленням, інколи розписом, накладними точеними профілями, використовують різні види дерева. Меблі складні за силуетом, масивні надто декоровані різьбленням або інкрустацією. Стіни оббивають тканинами, двері роблять із цінних порід дерева - стелі прикрашають

золоченими орнаментами.

В середині 18 ст. відповідно до стилю рококо меблі набувають більш облегшених форм.

В 1878 р. відбулася важлива подія в історії художньої обробки дерева - відкрилося губернське ремісниче училище в Полтаві з токарно-столярним відділенням. Училище підготувало чимало різьбярів.

В 90-х роках 20 ст. ученими дослідниками проводиться значна робота щодо вивчення народної творчості, відродження забутих або занедбаних ремесел.

Різьба по дереву мала свої регіональні особливості.

Вражає розмаїтність профілів віконних рам та дверних наличників, дерев'яних балок - сволоків у будівлях різних областей України, стилізованими рослинними й геометричними візерунками прикрашали скрині, вази, саклі, мисники, лави.

Для виробів гуцульських майстрів характерний суворий режим і системний порядок розміщення декоративних елементів, застосування інкрустації.

Цікаві за своєю формою, декором, композиційним трактуванням дерев'яні букові скрині, які виготовлялися у с.Слобода, Рунгури Коломийського району. Народні різьбярі багатим геометричним орнаментом прикрашали вікна, стінки, ніжки скринь, для кольору використовували сажу.

Скрині Східної України прикрашалися рослинним орнаментом більше. Цікаві скульптури святих (церква с.Йосафата, музей історії міста Коломия) зберігаються в нашому місті, виготовлені учнями коломийської школи деревного промислу. Об'ємна культова скульптура була характерною для Галичини та Поділля. Традиції не переривалися з часів Галицько-Волинського князівства, і коріння яких сягало ще більше віддалених епох. На Поділля і в Галичині існували ремісничі майстерні різьбярів. У творах різьбярів відчувався насичений культурний зв'язок, який приносив зміни в образну сутність, декоративних зразків. Дерев'яна фігурка ХVІ ст. з Львівського музею українського мистецтва повторює відомий в Польщі тип так званої сикстинської богородиці, з характерною для даної іконографічної схеми конусоподібною формою фігури.

Найпоширенішим видом народної творчості гуцулів є художня різьба по дереву. Вона широко використовується насамперед як декоративна прикраса на предметах домашнього вжитку - на скринях, столах, мисниках, полицях, лавах, сундуках, веретах, кушках, тарницях, декоратнивних тарелях, ліжках, барильцях, ложках, топірцях, на деталяї житлової архітектури - сволоках, на лицьовій стороні дверей, воротах, намисниках вікон і дверей, пам'ятних спорудах. Різьба широко використовувалась в інтер'єрі гуцульських церков і на церковних речах.

Як найхарактерніші орнаментальні і декоративні мотиви він вживав півкола, трикутники, рельєфно-пластичні, пшеничні колосочки, "головкаті", "ільчасте письмо", трилисники, "карпатець", "копанички", "кривульки", "слізки". Він вводив нові мотиви власної композиції, урізноманітнював їх, збагачуючи нові декоративні засоби художнього оздоблення. Орнаментальні мотиви Шкрібляка відрізняються чіткістю, якістю, виразністю і простотою. Він оперує визначною кількістю основних декоративних мотивів, про те, володіючи винятковим умінням, і відчуттям організації їх, створює заверешену орнаментальну композицію, що дає чудову гармонію переходів пластики геометричного орнаментально-декоративного рельєфу.