78. «Цар-колос» Катерини Білокур.

Однією з найяскравіших за своєю емоційною силою є картина «Цар Колос».Намальована в 1949р. Тематична суть твору, якій підпорядковані всі мистецькі засоби розкриття, — життєдайна сила хліба, колосу. Творча манера художниці вільна і розкута, як і політ її думок, фантазії, що синтезувала всі уявлення, сновидіння про «земний рай, достаток, прихисток». Усе тут величне, щедре, багате в цвітінні, урожайності. Цей твір розкриває і характер самої художниці — її щирість, любов до рідної землі, працелюбність. Картина одразу стала знаменитою, потрапила на виставку в Париж, звідки так і не повернулася 1957 року. Найвідомішу її роботу, «Цар-колос», викрали з виставки у Парижі, як найціннішу.Розуміючи значення цього твору, художниця зробила пізні варіанти з нього (1949 і 1950рр.),донині збереглися лише ці копії. 

 Один з найвидатніших митців XX ст.. Пабло Пікассо, вражений полотнами Катерини Василівни, сказав: „Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!”

На картині зображено три колоски різного збіжжя – жито, пшениця, овес. В даному творі це три символи. Також тут зображено багато фруктів. Фрукти та колоски намальовані у темних тонах. Художниця зобразила їх на задньому плані. На передньому довкола зображеного намальовані у світлих тонах найрізноманітніші квіти, на зображення яких Катерину Білокур надихнула її домівка. Частина картини, де намальовано найбільше квітів виконана у дуже світлих тонах: червоний, зелений, синій – максимально висвітлені, а от жовтий – дуже яскравий.

На перший погляд важко вирішити на чому саме акцентувала увагу художниця.

Проте через мить приходить розуміння. Адже квіти тут слугують своєрідною «рамкою», а образ трьох колосків несе інформацію, яку хотіла передати художниця глядачу.

79. «Українська ніч» куїнджі.

Архи́п Іва́нович Куї́нджі (15 (27) січня 1842 (за іншою версією — 1841) — 24 липня1910) — видатний український та російський живописець-пейзажист грецького походження, педагог.

Куїнджі Українська ніч 1876  Перед глядачами розкривався широкий простір, що йде вдалину; рівнина, пересічена зеленуватою стрічкою тихої ріки, майже зливається в обрію з темним небом, покритим рядами легких хмар. У височині вони ледве розійшлися, і у вікно, що утворилося, глянув місяць, освітивши Дніпро, хатки й павутину стежок на ближньому березі. І все в природі притихло, заворожене чудесним сяйвом неба й дніпровських вод. Публіку приводила в захват ілюзія натурального місячного світла. 

Справжній митець може відтворити у краєвиді будь-які ефекти світла. Коли А. Куїнджі дав на виставку свою картину «Місячна ніч на Дніпрі», деякі глядачі звинуватили художника в тому, що десь за.полотном він заховав… ліхтар. Не могли збагнути, як це зроблено, що місяць світить, як справжній. І серед живописців були такі, котрі не вірили, що ефекти світла Куїнджі відтворює звичайними фарбами. Навіть дорікали йому, чого, мовляв, приховує від товаришів свій «секрет». А фарби таки були звичайні, жодних таємниць, крім таємниць майстерності, якими охоче ділився Куїнджі, не було. У місячному сяйві виблискує гладінь дніпрових вод, і вона не тільки нічим не підсвічена, а навіть темніша за білий папір. Заради того, щоб «місячна доріжка» сяяла на картині як у природі, художник відкинув безліч подробиць, гранично обмежив шкалу ,світлових і кольорових відтінків. Ніч Куїнджі «така місячна, зоряна, ясна» саме тому, що на березі нічого не видно: ні стежечки, ані пенька… Якби все це було, не пощастило б відтворити місячне світло, яхе художник обрав «лейтмотивом» свого чудового «ноктюрна». Лише однієї подробиці вистачило художникові, щоб перенести глядача на Україну. На тлі сяючої річки - при першому погляді на картину впадає в око чіткий силует вітряка.

Для підсилення ефекту світла майстер використав і кольори. Місячної ночі земляоповита холодним сріблястим, блакитно-зеленуватим світлом, що приглушує, нейтралізує всі теплі кольори. Предмети, яскраво-червоні вдень, під місяцем якісь блідо-фіолетові, рожеві- біліють. Куїнджі все навколо місячної доріжки не лише затемнює, а й робить темряву теплою, рудувато-брунатною. Вода світиться і тому, що вона найсвітліша від усього в картині, і тому, що вона най-холодніша, сріблясто-зеленувата. А все оточення - тепле, темнаве.

Ефект світла майстер підсилює також способом накладання фарб. Усе він малює порівняно тонким шаром фарб, який поглинає світло. І тільки иа місячну доріжку густо накладає білу фарбу, що інтенсивно відбиває промені. Щоб забарвити доріжку «місячним кольором», він не домішує до білила золотої фарби, а наносить її зверху нантоншнм прозорим шаром. Білі промені, проходячи крізь нього, відбиваються, набуваючи бажаного зеленуватого відтінку. Якби художник просто домішав зелене до білого, колір був би мутним, а так віддзеркалене світло здається кришталево чистим, аж «дзвенить», ніби воно справжнє, місячне.

Досить глядачеві поглянути на картину «Місячна ніч на Дніпрі», як активізується його уява. Б пам’яті зринають картини чаруючої літньої ночі, далекий обрій. Він немов чує, як цвірінькають коники, плескають дрімотливі хвилі, в срібних сітях яких заплуталася сяюча місячна таріль. І безліч-невимовно солодких почуттів ворухнеться в його душі. Яка чудова українська ніч!