- •1.Періодизація української культури.
- •2. Культура духовна і матеріальна.
- •3. Дослідження української культури вченими.
- •4. Функції культури.(2)
- •5. Стоянки первісних людей на території України.
- •6. Трипільська культура.
- •7. Культура скіфів (образотворче мистецтво, міфологія).
- •8. Культура стародавніх слов’ян.
- •9. Формування та основні риси кам’яної доби.
- •11.Біблія в культурі українського народу.
- •12. Українські переклади Біблії.
- •222222Переклади Біблії українською мовою
- •13. Античний світ та характерні риси його культури.
- •14. Монументальний живопис , вазопис, скульптура в античних містах-полісах.
- •15.Українські скульптори (й. Г. Пінзель, і. Кавалерідзе, л. Позен, м Микешин, о. Архипенко.)
- •16. Особливості античної міфології.
- •17. Словянська міфологія.
- •18.Архітектура Київської Русі
- •1 Софія Київська
- •1.Кирилівська церква
- •19. Середньовіччя як епоха в історії світової та української культури.
- •20. Основні стилі Середньовіччя (візантійський, романський, готичний).
- •22. Творчість й.Г. Пінзеля.
- •23. Християнське мистецтво: книжкова мініатюра, іконопис, найвідоміші пам’ятки Русі, їх оздоблення.
- •24. Фольклор і народна культура.
- •25. Українська народна пісня, її виконавці і популяризатори, літературні пісні, що стали народними.
- •26. Кобзарське мистецтво і його найвидатніші представники.
- •27. Звичаї та обряди українців.
- •28. Гуманізм як ціннісна основа культури Відродження.
- •29. Титани європейського Відродження.
- •30. Українське культурне піднесення кінця 15- початку 17 ст.
- •31. Вишивка. Килимарство.
- •32.Писанкарство. Різьба поддереву.
- •33. Кераміка. Вироби зі скла.
- •34. Народна архітектура.
- •35. Українське національне вбрання.
- •36. Стиль бароко у світовому мистецтві.
- •37. Визначальні риси українського барокко.
- •38. Братські школи. Острозька та Києво-Могилянська академія.
- •39. Іван Мазепа – гетьман-будівничий, поет.
- •40. Г. Сковорода – філософ, письменник, музикант.
- •42.Визначні діячі української музики 17-18 ст.
- •43. Лисенко та розвиток української музичної культури 19-початку 20 ст.
- •44.Внесок українців у світове оперне мистецтво.
- •45. Зірки української естради.
- •46. Епоха Просвітительства в Європі і в Україні.
- •47. Стиль рококо і класицизм в європейському та українському мистецтві.
- •48. Стильові течії в європейському та українському мистецтві 18-19 романтизм, сентименталізм, реалізм.
- •49. Стильові течії в європейському та українському мистецтві другої половини 19 ст.: 1) натуралізм, 2)імпресіонізм, 3)символізм, 4) неореалізм.
- •50. Українське мистецтво 19ст. Архітектура, образотворче мистецтво, музика, театр корифеїв.
- •54.Скульптор і художник Олександр Архипенко.
- •55.Мистецтво Тетяни Яблонської.
- •56.Театр корифеїв.
- •59. Модернізм як стильова течія у світовому та українському мистецтві.
- •60. Історичний авангардизм.Неоавангардизм.
- •61. Злети і втрати української культури 20ст.
- •62. Розстріляне відродження.
- •63. Відлига і поява шістидесятників.
- •64. Постмодернізм в українському мистецтві 20-21 ст.
- •69. Картина «катерина » т шевченка.
- •70. Скит манявський як духовна памятка.
- •73.Почаївська лавра
- •II. Церкви в почаївській лаврі.
- •1. Стародавні церкви.
- •2. Новий успінський собор 1771-го року.
- •3. Латинська побудова усшнського собору.
- •5. Печерна церква.
- •6. Тепла церква.
- •8. Почаївська дзвіниця.
- •9. Братський корпус.
- •75. Зарваниця.
- •76. Замки України.
- •77. Фортеці України.
- •78. «Цар-колос» Катерини Білокур.
- •79. «Українська ніч» куїнджі.
- •80.Андріївська церква
- •81. Палаци у Качанівці, Сокиринцях.
- •82. Шевченківські місця на Україні.
- •85. Скіфська золота пектораль
- •86. Мініатюри м. Стадницького.
- •87.Будинок з химерами Городецького
- •88. Українські дендропарки.
- •89. Знаменитий фільм Параджанова «Тіні забутих предків».
- •90. Фільм «Земля »
- •91. Вірш в. Сосюри «Любіть Україну» і його доля.
- •92. Кіноповість «Україна в огні» о. Довженка, її історія.
- •93. Печера Вертеба.
- •94. Картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану»
- •95.Ікона Волинської Богоматері. Ікона Хомської Богоматері.
- •96. Цикл анімаційних фільмів в. Дахна про козаків.
70. Скит манявський як духовна памятка.
Скит Манявський — православний монастир, заснований Йовом Княгиницьким у 1606 р. біля с. Манява (Богородчанський район Івано-Франківська область).
З 1621 р. монастир був обнесений кам'яним муром з 3 оборонними вежами, за якими ховалися жителі навколишніх сіл під час нападів турків і татар.
У 1785 був закритий австрійським урядом.
Був одним із осередків культурного життя в Галичині. Мав велику бібліотеку, славився головним іконостасом, виконаним українським живописцем Ю.Кондзелевичем. Пізніше іконостас знаходився в церкві с. Богородчани.
З 1923 т. зв. «Богородчанський іконостас» зберігається в Українському Національному музеї (Львів).
1980 року відкрито історико-архітектурний музей.
28 травня 1998 року було відкрито Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир.
Детальніше
Скит Манявський — аскетичний чоловічий монастир східного обряду (український Афон або Атос), визначний осередок духовності, культури й мистецтва України.
Святе місце з цілющою, за повір'ями, джерельною водою знаходиться у мальовничому карпатському міжгір'ї з оздоровлюючим мікрокліматом, первісною дикою природою.
Засновником та першим ігуменом (настоятелем) монастиря був Йов (Іван) Княгиницький (1550—1621), родом з м. Тисмениці — один з плеяди видатних представників церкви, котрі активно займалися богослужбовою і культурно-просвітницькою діяльністю. Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським у 1606 році створено чернечу общину (громаду). Роки заснування Скита Манявського — 1606—1785.
Архітектурний монастирський комплекс будівель становить ансамбль кам'яних і дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною з вежами й бійницями — вдалий синтез гірського рельєфу і фортифікаційних забудов. Між схилами гір, покритих вічнозеленою смерекою, з трьох сторін омивається водами (потік Батерс) (Скитець) правої притоки річки Манявки. Колись це було місце для молитви, очищення, сповіді і причастя, а рівночасно надійне сховище в часи нападів кримських татар і турецьких агресорів. Майдан монастиря має підземні склепінчасті пивниці, справжні лабіринти з потаємними виходами в гори, сполучними переходами між будівлями.
Скит — духовний трибунал на вибір митрополитів на Львівську катедру та видання богослужбових книжок (приклади з Йосипом Тисовським та Кирилом Ставровецьким)
На початку XVIII ст.
Монастирський цвинтар (великий площею і досліджений ленінградськими вченими на початку 80-х років) став місцем вічного спочинку для тисяч віруючих християн різних конфесій та ченців Скита.
На думку вчених, саме у Скиті Манявському поховано гетьмана Івана Виговського.
Як оригінальний експонат у Скиті залишилась надгробна плита, під якою були захоронені перші два ігумени: Йов Княгиницький та Теодозій (Феодосій). Крім того, ще є 6 давніх ікон і 5 копій з Богородчанського іконостасу, є хоругви, ризи, декілька хрестів, зразків рельєфної різьби та виробів з металу культового призначення.
Блаженний камінь
Блаженний камінь — це місце молитви й очищення від скверни, це перше житло — скит, де поселилися "перші апостоли карпатського Підгір'я (І. Франко. Твори в 20 томах. — К., 1951, т. IV, с. 36), за І. Вагилевичем у 1281 році. Кажуть, що цілюще джерело Блаженного каменя має такі ж властивості, як і води Люрду.
Блаженний камінь знаходиться майже на кілометровій відстані від мосту на р. Манявці, по лісовій дорозі, поряд зі Скитом, монастирським озером (1617 рік), далі гірською долиною на південний схід до критого дерев'яного місточка, на піддаші якого був напис: «До Блаженного каменя — 300 метрів». Камінь — нагадує велетенський ґорґан, ніби пащу застиглого динозавра або нішу (заглиблення 10x3 м), тобто типове давнє житло ченців, скит. З цього каменя віками витікала вода.
Святі
28 травня 1998 року було відкрито Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату.
71. Софія Київська.
Софія Київська
Київська Софія. Велич Царгородської Софії цісаря Юстиніана миновалі була натхненням для князя Ярослава Мудрого, котрий ставши в Києві твердою ногою, вже в 1037р. береться до будови своєї кафедри. Будова тривала довго, аж до 1061 чи навіть 1067р., та коли Ярослав “прикрасив її золотом і сріблом, посудом та многоцінними іконами”, то “не було для неї пари на всій півночі, від сходу до заходу”.
Київська Софія первісно мала п’ять нав і стільки вівтарних апсид від сходу. В цілому Київська Софія виповнювала прямокутник 39х34м.
Софія Київська — величезна п'ятинефна хрестовокупольна споруда з 13-ма банями, оточена з північної, західної та південної сторони двома рядами відкритих галерей. Із заходу, між зовнішніми галереями до собору були прибудовані дві башти, широкі гвинтові сходи підносили на церковні хори або «полаті».
Архітектура собору урочисто-святкова, в екстер'єрі це підкреслювалось ритмом різномасштабних елементів — від аркад відкритих галерей до високої центральної бані, яка вінчала пірамідальну композицію будівлі, в інтер'єрі — об'ємно-просторовим вирішенням. Напівзатемнені бокові анфілади першого ярусу немов би переростали у високі двоповерхові аркади центральної частини храму, над якими розкривався підкупольний простір, яскраво освітлений 12-ма вікнами барабана.
В архітектурно-художньому ансамблі Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Різномаїття мозаїк, фресок, що вкривали стіни, стовпи, арки, висотний простір, відкоси віконних пройм — все це вражало пишнотою, дивними образами, до того ж не тільки релігійними, але й світськими. На південній і північній стінах центрального нефу розміщене було зображення родини Ярослава Мудрого, на західній (що впала) — портрет самого засновника храму. У баштах зображені сцени полювання, приборкання диких коней, дійства скоморохів, музикантів, танцюристів. Особливим інтересом користуються фрески світського змісту, які розповідають про візит княгині Ольги до Константинополя, прийом її візантійським імператором, відвідини іподрому тощо. Довкола Софії Київської на честь святих патронів Ярослава і його дружини Інгігерди були засновані монастирі з храмами Георгія та Ірини. Розкопки довели, що конструктивно вони нагадували зведений собор, але мали менші розміри. В їх опорядженні широко застосовували мозаїку, фресковий живопис, різьблений камінь, майоликову плитку.
72. Кирилівська церква.
Кирилівська церква
Кири́лівська це́рква ( церква Святих Кирила та Атанасія Александрійських ) — храм у Києві, одна з найдавніших і найвідоміших святинь України. Дата початку спорудження перша половина XII ст. Дата завершення спорудження 1139 Стиль українське бароко (сучасний).
Архітектура Кирилівської церкви добре збереглася з XII століття. Перебудови XVII — XVIII ст. виявилися в перекладці частини склепінь, зведенні чотирьох бічних бань та пишного фронтону над входом, оздобленні вікон і порталів ліпним декором. Древні архітектурні форми чітко вирізняються під цими добудовами. Це була тринавна триапсидна шестистовпна однобанна споруда, витягнута по осі захід — схід. Її розміри — 31 х 18,4 метра, висота — 28 метрів. Стародавнє закомарне покриття не збереглося. Декор фасадів складався з аркатурного пояска у верхній частині стін, бані й легких напівколонок на бані та апсидах. Стіни зовні, мабуть, були потиньковані, укоси вікон і портали прикрашав фресковий розпис. Складено будову в техніці порядової кладки на вапняно-цем'янковому розчині.
Центральний підбанний простір храму — високий, вільний, добре освітлений, з хорами у західній частині — контрастував з іншими приміщеннями: напівтемним нартексом з нішами-аркосолями для гробниць, хрещальнею, вузькими сходами на хори у товщі північної стіни, невеличкою молитовнею на хорах. Особливістю храму були маленькі бокові хори перед південною апсидою, куди вели сходи у товщі стіни вівтаря.
Стіни Кирилівської церкви покрито живописом — фресками XII століття, розкритими з-під олійних записів, окремими фрагментами темперного розпису XVII сторіччя та олійними роботами XIX сторіччя на ділянках, де фрески не збереглися. Від древніх фресок, що прикрашали все приміщення храму, залишилося близько 800 квадратних метрів розписів, які являють собою цінні художні твори періоду Древньої Русі.
У підбанній частині збереглися зображення апостолів у барабані, євангелістів на парусах, напівпостаті мучеників у медальйонах на попружних арках. У вівтарі — «Євхаристія», під нею — зображення святителів. На стовпах передвівтарної арки — «Благовіщення», «Стрітення» й монументальні постаті апостолів Петра й Павла. У центральному нефі важливе місце займають зображення святих воїнів, що, напевно, відповідало запитам феодальної знаті в епоху жорстоких міжусобиць. На двох стінах трансепта — багатофігурні композиції «Успіння богоматері» й «Різдво Христа». Серед фресок — численні постаті пророків, стовпників, мальовничі орнаменти. На стінах і склепіннях нартекса збереглася композиція «Страшний суд», яка, починаючи з XII століття, була поширена у давньоруському стінопису. Церковники й феодали використовували Її для соціального пригноблення трудящих і прищеплення їм думок про смирення й покірливість.
Для фресок Кирилівської церкви характерне поєднання великих колірних плям — білих, рожевих, блакитних, оливкових. Розпису властива виражена графічність. Вирішуючи площинно вбрання постатей, майстри робили акцент на обличчя, створюючи образи виняткової виразності (наприклад, постаті святителів у північній апсиді). Багатством колориту та великою кількістю життєвих деталей відзначаються сцени з «Житія Кирила Александрійського» у південній апсиді. Багато зображень, наприклад фреска «Ангел, що звиває небо», позначені сміливістю композиційних засобів. Кирилівські фрески — один з найцікавіших живописних ансамблів XII сторіччя у давньоруському мистецтві.
З темперного розпису XVII століття зберігся портрет ігумена Інокентія Монастирського — відомого дипломата і громадського діяча, написаний на пілоні південного нефа. Портрет є цінною пам'яткою українського портретного живопису того часу.
Серед олійного розпису, виконаного під час реставрації у XIX сторіччі, особливе місце належить роботам відомого російського художника Михайла Врубеля, у яких виявився його могутній талант монументаліста і новатора-колориста.
Один з найсильніших його творів у храмі — «Зішестя святого духа», що займає склепіння хор. У зображеннях апостолів художник з надзвичайною силою передав складність людських почуттів, створив галерею портретів з глибокою психологічною характеристикою. Тут же на хорах Врубелем виконані ,,Ангели з лабарами", напівпостать Христа, голови пророків Моїсея і Соломона.
У ніші нартекса художник написав «Надгробний плач». Побудована на контрасті плавних рухів трьох ангелів, які похилилися у скорботі, й нерухомості тіла Христа, на поєднанні холодного зеленувато-сірого та напружених вохристих тонів, ця сцена вражаюче передає глибину людського горя.
Для мармурового іконостаса, виконаного за ескізами А. Прахова, Врубель написав у Венеції ікони «Афанасій», «Богоматір», «Христос» і «Кирило». Ці твори відзначаються образністю, глибоким реалізмом і високою живописною майстерністю. Найбільш вдалася художникові «Богоматір». У бездонних очах цієї тендітної молодої жінки, одягненої у дорогі шати, стільки страждання й тривоги за долю сина, що вона сприймається як втілення материнської скорботи і стоїть у ряду кращих жіночих образів, створених художником. Кирилівський розпис та ікони стали важливою віхою у творчій біографії Михайла Врубеля і в історії вітчизняного монументального живопису XIX сторіччя.