- •1.Періодизація української культури.
- •2. Культура духовна і матеріальна.
- •3. Дослідження української культури вченими.
- •4. Функції культури.(2)
- •5. Стоянки первісних людей на території України.
- •6. Трипільська культура.
- •7. Культура скіфів (образотворче мистецтво, міфологія).
- •8. Культура стародавніх слов’ян.
- •9. Формування та основні риси кам’яної доби.
- •11.Біблія в культурі українського народу.
- •12. Українські переклади Біблії.
- •222222Переклади Біблії українською мовою
- •13. Античний світ та характерні риси його культури.
- •14. Монументальний живопис , вазопис, скульптура в античних містах-полісах.
- •15.Українські скульптори (й. Г. Пінзель, і. Кавалерідзе, л. Позен, м Микешин, о. Архипенко.)
- •16. Особливості античної міфології.
- •17. Словянська міфологія.
- •18.Архітектура Київської Русі
- •1 Софія Київська
- •1.Кирилівська церква
- •19. Середньовіччя як епоха в історії світової та української культури.
- •20. Основні стилі Середньовіччя (візантійський, романський, готичний).
- •22. Творчість й.Г. Пінзеля.
- •23. Християнське мистецтво: книжкова мініатюра, іконопис, найвідоміші пам’ятки Русі, їх оздоблення.
- •24. Фольклор і народна культура.
- •25. Українська народна пісня, її виконавці і популяризатори, літературні пісні, що стали народними.
- •26. Кобзарське мистецтво і його найвидатніші представники.
- •27. Звичаї та обряди українців.
- •28. Гуманізм як ціннісна основа культури Відродження.
- •29. Титани європейського Відродження.
- •30. Українське культурне піднесення кінця 15- початку 17 ст.
- •31. Вишивка. Килимарство.
- •32.Писанкарство. Різьба поддереву.
- •33. Кераміка. Вироби зі скла.
- •34. Народна архітектура.
- •35. Українське національне вбрання.
- •36. Стиль бароко у світовому мистецтві.
- •37. Визначальні риси українського барокко.
- •38. Братські школи. Острозька та Києво-Могилянська академія.
- •39. Іван Мазепа – гетьман-будівничий, поет.
- •40. Г. Сковорода – філософ, письменник, музикант.
- •42.Визначні діячі української музики 17-18 ст.
- •43. Лисенко та розвиток української музичної культури 19-початку 20 ст.
- •44.Внесок українців у світове оперне мистецтво.
- •45. Зірки української естради.
- •46. Епоха Просвітительства в Європі і в Україні.
- •47. Стиль рококо і класицизм в європейському та українському мистецтві.
- •48. Стильові течії в європейському та українському мистецтві 18-19 романтизм, сентименталізм, реалізм.
- •49. Стильові течії в європейському та українському мистецтві другої половини 19 ст.: 1) натуралізм, 2)імпресіонізм, 3)символізм, 4) неореалізм.
- •50. Українське мистецтво 19ст. Архітектура, образотворче мистецтво, музика, театр корифеїв.
- •54.Скульптор і художник Олександр Архипенко.
- •55.Мистецтво Тетяни Яблонської.
- •56.Театр корифеїв.
- •59. Модернізм як стильова течія у світовому та українському мистецтві.
- •60. Історичний авангардизм.Неоавангардизм.
- •61. Злети і втрати української культури 20ст.
- •62. Розстріляне відродження.
- •63. Відлига і поява шістидесятників.
- •64. Постмодернізм в українському мистецтві 20-21 ст.
- •69. Картина «катерина » т шевченка.
- •70. Скит манявський як духовна памятка.
- •73.Почаївська лавра
- •II. Церкви в почаївській лаврі.
- •1. Стародавні церкви.
- •2. Новий успінський собор 1771-го року.
- •3. Латинська побудова усшнського собору.
- •5. Печерна церква.
- •6. Тепла церква.
- •8. Почаївська дзвіниця.
- •9. Братський корпус.
- •75. Зарваниця.
- •76. Замки України.
- •77. Фортеці України.
- •78. «Цар-колос» Катерини Білокур.
- •79. «Українська ніч» куїнджі.
- •80.Андріївська церква
- •81. Палаци у Качанівці, Сокиринцях.
- •82. Шевченківські місця на Україні.
- •85. Скіфська золота пектораль
- •86. Мініатюри м. Стадницького.
- •87.Будинок з химерами Городецького
- •88. Українські дендропарки.
- •89. Знаменитий фільм Параджанова «Тіні забутих предків».
- •90. Фільм «Земля »
- •91. Вірш в. Сосюри «Любіть Україну» і його доля.
- •92. Кіноповість «Україна в огні» о. Довженка, її історія.
- •93. Печера Вертеба.
- •94. Картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану»
- •95.Ікона Волинської Богоматері. Ікона Хомської Богоматері.
- •96. Цикл анімаційних фільмів в. Дахна про козаків.
44.Внесок українців у світове оперне мистецтво.
Соломі́я Амвро́сіївна Крушельни́цька (*23 вересня 1872, село Білявинці, Бучацького району Тернопільської області — 16 листопада 1952, Львів) — відома українська оперна співачка, педагог. Ще за життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання "Вагнерівська примадонна" ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом "Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй". Успіхи С.Крушельницької на оперних сценах світу був успіхом і визнанням української музики й мистецтва.
На оперній сцені
Ще під час навчання в консерваторії, Соломія Крушельницька отримала запрошення від польського Львівського оперного театру, проте вона прагнула української опери, якої на той час не існувало. Для того, щоб продовжити навчання, співачка вирішила їхати до Італії. На її рішення вплинула знаменита італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка в той час гастролювала у Львові.
Восени 1893 року Соломія їде вчитися до Італії, де її вчителями стали знамениті Фауста Креспі (спів) і професор Конті (драматична гра і міміка). Фауста Креспі, яка підготувала не одну знамениту співачку, вважала Соломію найздібнішою з своїх учениць.
Доброю школою для Соломії були виступи на концертах, в яких вона співала оперні арії. Так, на концерті музично-драматичної школи "Л'Армонія" вона проспівала арії з опер "Фауст" Ш. Гуно, "Африканка" Д. Мейєроера, "Єврейка" Ф. Галеві. О. Бандрівська так згадує про цей період життя Соломії Крушельницької:
З 1894 року Крушельницька виступає в Львівській опері, завойовуючи симпатії глядачів.
У другій половині 1890 року почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі в операх «Аїда», «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Страшний двір» С. Монюшка, "Африканка" Д. Мейєрбера, «Манон Леско» і «Чіо-Чіо-Сан» Д. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Електра» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П. Чайковського та інших.
У 1910 році С. Крушельницька одружилася з відомим італійським адвокатом, мером міста Віареджо Чезаре Річчоні, який був тонким знавцем музики й ерудованим аристократом. Вони взяли шлюб в одному з храмів Буенос-Айреса. Після одруження Чезаре і Соломія оселилися у Віареджо (Італія). Тут Соломія купила віллу, яку назвала «Саломеа».
В 1920 році Крушельницька в зеніті слави залишає оперну сцену, виступивши останній раз в неапольському театрі в улюблених операх «Лорелея» і «Лоенгрін». Далі своє життя присвятила камерній концертній діяльності, пісні виконувала на 8 мовах. Здійснила турне по Україні, Європі, Америці. У 1894—1923 майже щороку виступала з концертами у Львові, Тернополі, Стрию, Бережанах, Збаражі, Чернівцях та інших містах Галичини. Її єднали міцні узи дружби з І.Франком, М.Павликом, О.Кобилянською, М.Лисенком, Д.Січинським та багатьма іншими культурними діячами Галичини і Наддніпрянщини.
Особливе місце у творчій діяльності співачки займали концерти, присвячені пам'яті Т. Г. Шевченка та І.Я. Франка. Для участі в цих концертах вона часто приїжджала в Західну Україну.
У 1929 році в Римі відбувся останній гастрольний концерт С.Крушельницької.
У 1938 році помер чоловік Крушельницької Чезаре Річчоні. У серпні 1939 року співачка відвідала Галичину і через початок Другої світової війни не змогла повернутися в Італію. Після приєднання в листопаді 1939 року Західної України до СРСР, нова влада націоналізувала будинок артистки, залишивши їй тільки чотирикімнатну квартиру, у якій вона жила із сестрою Ганною. Під час німецької окупації Львова С. Крушельницька дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу.
У післявоєнний період С. Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Однак її викладацька діяльність ледь почавшись, мало не завершилася. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність консерваторського диплома. Пізніше диплом був знайдений у фондах міського історичного музею.
Мешкаючи й викладаючи в Радянському Союзі, Соломія Амвросіївна, не дивлячись на численні звернення, довший час не могла отримати радянського громадянства, залишаючись підданою Італії. Нарешті, написавши заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, Крушельницька стала громадянкою СРСР. Віллу відразу продали, компенсувавши власниці мізерну частину від її вартості.
У 1951 році Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 року, за місяць до кончини, Крушельницька, нарешті, отримала звання професора.
16 листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки. Поховали С. А. Крушельницьку у Львові на Личаківському кладовищі поруч з могилою друга і наставника — Івана Франка.
У 1993 році у Львові іменем С. Крушельницької названо вулицю, де вона прожила останні роки свого життя. В квартирі співачки відкрито меморіальний музей Соломії Крушельницької.
Лі́дія Я́ківна Липко́вська (* 28 квітня (10 травня за новим стилем) 1884, село Бабин, нині Кельменецького району Чернівецької області — † 22 березня 1958, Бейрут, Ліван) — російська і українська співачка (колоратурне сопрано).
Партії
Наталка («Наталка Полтавка» Миколи Лисенка).
Татьяна («Євгеній Онєгін» Петра Чайковського).
Голос та артистизм
Лідія Липковська мала надзвичайно красивий голос «сріблистого» теплого тембру та широкого діапазону (три октави, вільно брала фа третьої октави), легко виконувала віртуозні пасажі. Її голос порівнювали із флейтою та скрипкою. Зарубіжні музичні критики називали артистку «північною зіркою», ставили її в один ряд із видатними співачками Марією Ван Зандт, Аделіною Патті, Марією Малібран, Амелітою Галлі-Курчі.
Відзначали також драматичний талант співачки: «Вона — завершена трагедійна актриса. Патетична гра, сильна промовистість і скульптурно гармонійна жестикуляція роблять Лідію Липковську однією з найвидатніших артистичних фігур епохи».
Анатолій Борисович Солов'яненко (* 25 вересня 1932, Донецьк — †29 липня 1999, Козин) — Герой України (2008, посмертно), всесвітньо відомий український співак та видатний громадський діяч.
В 1962 був запрошений до Київського Театру Опери та Балету, проходив стажування в театрі Ля Скала (Мілан), де став лауреатом конкурсу «Неаполь проти всіх». З 1965 — соліст Київської опери. У 1967 році був удостоєний звання заслуженого артиста УРСР, в 1975 — народного артисат СРСР.
У репертуарі Солов'яненка — 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія, Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада… Кілька сезонів він проспівав у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Р. Штрауса, Д. Верді, П. Масканьї.
Народні українські пісні в його виконанні стали взірцем майстерності для всіх наступних співаків.
Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Ш. Ґуно), Альфред («Травіата» Дж. Верді), Надір («Шукачі перлин» Ж. Бізе), Рудольф («Богема» Дж. Пуччіні) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов'яненком пісеньки герцога в "Ріголетто" Дж. Верді було найкращим - вершиною майстерності.
Вільно володів італійською мовою. Такі видатні майстри оперної сцени, як Пласідо Домінґо і Лучано Паваротті, вважали, що майстерність Солов'яненка не поступається їхній власній.