22. Творчість й.Г. Пінзеля.

Іван Георгій Пінзель (Іоан Георг Пінзель, майстер Пінзель~1707 — †~1761) — український скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів.

Біографія

Біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, а також обставини появи в Галичині та смерті наразі невідомі. В середині 1740-х років він з'явився при дворі магната Миколи Василя Потоцького, який став його головним замовником і патроном. 13 травня 1751 року одружився у Бучачі із вдовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських. Від цього шлюбу мав двох синів — Бернарда (1752) і Антона (1759).

Протягом 1750-60-х років працював у Львові, Ходовичах (тепер Львівська область), Городенці (нині Івано-Франківська область), Монастириську та Бучачі (обидва — сучасна Тернопільська область). Для творів Пінзеля характерна велика емоційність та динаміка, надання створеним формам життєвих рис.

За наявними документами, 24 жовтня 1762 року Єлизавета Пінзелева втретє вийшла заміж за Беренсдорфа. Отже, Пінзель, імовірно, помер до цієї дати (близько 1761 року, певно, у Бучачі).

Перелік творів

• Кам'яні монументальні скульптури Богородиці і святого Яна Непомука у Бучачі (збереглися голови, 1750)

• Самсон роздирає пащу лева

• Кам'яні скульптури для парапету Бучацької ратуші (початково 14, вціліли 9^[9])

• Святий Юрій (на парапеті собору святого Юра у Львові)

• Святі Леон та Атанас (статуї покровителів родини Шептицьких на соборі святого Юра у Львові)

• Святий Вікентій та Франциск Борджа

• Скульптури Козака і Невільника, що розриває пута (відомі тільки за документами)

• Алегорія Звитяги

• Вівтар костелу Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці (з 18 скульптур врятовано 5^[10])

• Колона зі статуєю Пречистої Діви Марії у Городенці

• Розп'яття для костелу Святого Мартина у Львові

• Благовіщення

• Вознесіння

• Жертвоприношення Авраама (Музей Пінзеля, Львів)

• Богородиця зі сцени Розп'яття

• Розп'яття (варіанти)

• Цар Соломон * Святий Онуфрій (Рукомиш)

Ескізи (боцеті)

Вдова Пінзеля вивезла з собою частину скульптурних майстра (6 боцеті). Робилися як ескізи до великих скульптур. Віднайдені 1999 року на мистецькій ярмарці в Мюнхені. Всі (окрім більшого Святого Йосипа) висотою близько 10 сантиметрів.

Святий Яким, Свята Анна, цар Давид, пророк — ескізи втрачених^[11] вівтарних скульптур костелу в Монастириськах.

Святий Ієронім — ескіз невідомої скульптури.

Святий Йосип — найбільший за розміром ескіз знищеної скульптури вівтаря костелу в Городенці.

23. Християнське мистецтво: книжкова мініатюра, іконопис, найвідоміші пам’ятки Русі, їх оздоблення.

Християнське мистецтво — мистецтво (живопис, скульптура, музика) християнської церкви, культури, як і християнського світу загалом.

Мініатюра книжкова — зроблені від руки малюнки, багатобарвні ілюстрації клейовими й іншими фарбами в рукописних книгах, а також декоративні елементи оформлення цих книг - ініціали, заставки та інше.

Розвивається книжкова мініатюра, що становить собою живу та яскраву розповідь (заголовна літера, ініціал розростались у цілу картину). Яскраві барви, оклад з металу, слонової кістки, коштовного каміння, емалі перетворювали середньовічний рукопис у коштовну річ. Книги переписували ченці в спеціальних майстернях — скрипторіях (особливо славилися скрипторії французьких, англійських та ірландських монастирів). Окремої уваги заслуговує каролінзька рукописна книга. У Каролінзькій імперії (кінець VIIІ — перша половина ІХ ст.) виникло кілька великих центрів виготовлення книг.

Іконопис — мистецтво писання ікон. Іконописання, особливо характерне і розвинене у православній традиції, як і загалом у східному християнстві (православній, греко-католицькій, коптській, маронітській церквах і т. д.), широко поширене і популярне в Україні, Росії, Румунії, Греції, Сербії, Грузії та інших східно-європейських та близько-східних краях.

Ікона, перш за все, віронавчальний текст, який покликаний допомогти пізнанню істини. Ікона є своєрідним вікном у духовний світ, тому вона має особливу мову, де кожен знак — символ (І. К. Язикова). За допомогою знаково-символічної системи ікона передає інформацію подібно письмовому тексту, мову якого необхідно знати, щоб сприйняти, зрозуміти й пережити її духовний смисл. Мета ікони — направити всі наші почуття, розум і всю нашу людську природу до її істинної мети — на шлях перетворення.

НАЙВИЗНАЧНІШІ ПАМ’ЯТКИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Перше місце посідає комплекс Софії Київської — однієї з найвідоміших пам’яток Європи. Софійський собор, завершений 1037 p., був релігійним і культурним центром Русі. Звести такий храм могла лише багата і сильна держава. З огляду на те, що він був розписаний фресками та прикрашений мозаїками не тільки всередині, а й зовні, і навіть підлога викладена мозаїкою, можна уявити, яке враження він справляв на сучасників.

На території Видубицького монастиря збереглися рештки Михайлівської церкви, закладеної 1070 p. біля підніжжя Звіринецької гори на березі Дніпра.

У Києво-Печерській лаврі збереглися уламки Успенського собору, головної колись споруди ансамблю Києво-Печерського монастиря. Його було зведено в 1073—1075 pp., а зруйновано під час Другої світової війни.

Біля Національного музею історії України відкрито фундаменти Десятинної церкви — першого кам’яного храму на Русі. Він був зведений у 989—996 pp., поряд — залишки фундаментів цивільних будинків, які можна побачити на вул. Володимирській та прилеглих до неї районах.

У Золотоворітському сквері — руїни Золотих воріт та валу, що проходив по вулиці Прорізній вниз до Хрещатика та по вулиці Ярославів вал до Львівської площі, Лядських воріт. Залишки Золотих воріт сьогодні накриті декоративною спорудою, яка начебто відтворює Золотоворітську церкву.

На Володимирській гірці у 1108—1113 pp. було зведено Михайлівський монастир, що був зруйнований у 1934—1935 pp. у зв’язку з будівництвом урядового центру.

Одна з вишуканих пам’яток Київської Русі — церква П’ятниці на торгу, або П’ятницька церква. Точний час спорудження невідомий, фахівці збігаються на думці, що її було збудовано в 90-ті роки XII ст.

Навіть та невелика частина пам’яток, що вціліли і дійшли до нас, дає можливість уявити, як розвивались архітектура і мистецтво Київської Русі.