89. Знаменитий фільм Параджанова «Тіні забутих предків».

Для початку невеличка інформація про фільм. Знімався він в 1963-64 рр., як вже було зазначено вище, за однойменною повістю Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» Київською кіностудією ім. О. Довженка. Над фільмом працювали: режисер-постановник — Сергій Параджанов, оператор — Юрій Іллєнко, художник — Георгій (Юрій) Якутович, композитор — Мирослав Скорик, актори — Іван Миколайчук (Іван), Лариса Кадочникова (Марічка), Тетяна Бестаєва (Палагна), Спартак Багішвілі (Мольфар). Автор сценарію — закарпатський письменник Іван Чендей, у співавторстві з С. Параджановим.

Фільм було знято до 100-річчя М. Коцюбинського, що відзначалося 17 вересня 1964 р.

У 1965 р. на Міжнародному кінофестивалі «Південний хрест» (Мар-Дель Плата, Аргентина) фільм одержав золоту медаль та приз ФІПРЕССІ за колір, світло й спецефекти.

«Тіні» отримали ще десятки призів на різних кінофестивалях. Зокрема, Кубок Фестивалю фестивалів у Римі (1965), Премію Британської кіноакадемії за кращий зарубіжний фільм (1966), Золоту медаль за режисуру Міжнародного кінофестивалю(МКФ) у Салоніках, Греція (1966). У 1965 р. на МКФ «Південний хрест» (Мар-Дель Плата, Аргентина) фільм одержав золоту медаль та приз ФІПРЕССІ за колір, світло й спецефекти.

Деталі сюжету

Десятки років ворогували два гуцульських роди — Палійчуки та Гутенюки. Але сталось так, що покохав Іван Палійчук красуню із ворожого роду — Марічку, якій судилося прожити коротке, але щасливе життя… Не міг без неї бути щасливим Іванко. Але він жив далі. Одружився. Був коханим. Дітей не було. Господарював. І шукав смерть, яка забрала в нього кохану.

Відмінною рисою фільму, як я вже казала є майстерність передачі. Ти, ніби вживаєшся в сюжет, опиняєшся на місці подій. Для режисера, це, певно, найвищий пілотаж - вміти вдало відобразити картинку. З перших хвилин перегляду розумієш, що перед тобою гуцули, а не мешканці Київської, Вінницької, чи Житомирської області.

Друге, що різало очі – містичність зображуваного. Ракурси камер, часто знизу догори, давали відтінок величі, недосяжності, міфічності. Гуцульська мова, традиції, поведінка людей, образи Палагни, Мольфара , їх ворожіння, та майже кожна деталь перетворювала фільм на якусь легенду, казку про «тіні забутих предків».

Сам сюжет доповнював і без того яскравий місцевий колорит. Сила любові, божевілля втрати передавалися через крупні плани, гарну акторську гру, зовнішній спокій та навислу хмару гуцульських традицій. До речі, чого так бракує сьогоднішньому кіно, інтимні сцени та сцени психологічного навантаження, емоційного натиску не знімалися. Фільм і без того постійно тримає глядача в тонусі, зосередженим. Це далеко не розважальне кіно.

90. Фільм «Земля »

Земля — український радянський художній кінофільм (чорно-білий, німий)

Сюжет

Фільм О. Довженка «Земля» є одним з найбільш відомих радянських фільмів. Цей гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, є частиною космічного ритму буття. Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд, якісно відмінний від досі зображуваного. Це світогляд нації хліборобської, в якої спокійна гідність зумовлена її способом життя. Середовище і люди — єдине і нероздільне, а їхній спосіб життя є споконвічним, світогляд непохитним. Символіка Довженка була тісно пов’язана зі світоглядом українського народу, з образністю народної поезії. Саме в цьому відмінність фільмів Довженка від фільмів російських авангардистів (формалістів) 20-х років.

Початок фільму символічний: помирає старезний дід Семен, колишній чумак – відмирає старе. І народжується нове, героєм якого виступає комсомолець Василь Трубенко, натхненник і організатор колективізації їх села. Автор з симпатією змальовує свого героя: він і рішучий революціонер, і мрійливий, ніжна людина у коханні.

Персонажі фільму по-різному сприймають доленосні події в Україні. Більшість односільчан, особливо молодь, іде за Василем. “І село вже не темна нерухома маса, а клас-творець”. Це вже слова від автора. Характерно (як і в інших кіноповістях Довженко), що сюжет включає “внутрішній монолог”, авторські репліки, ремарки, поради артистам.

Кульмінацією фільму-повісті стає поява у селі трактора, який привів Василь Трубенко, та розорювання одноосібних меж у єдине колгоспне поле. Саме це і породило конфлікт “куркуляки” (так пише автор) Хоми з Василем. Хома вбиває Василя. Біля його труни при зібраному народі батько Василя (вже переконаний колгоспник) виголошує прощальні слова: “Мій Василь загинув за нове життя. Поховайте його теж по-новому, щоб не попи та дяки... а наші хлопці-комсомольці та дівчата... самі з новими піснями...” Фільм закінчується не лише мінорно: “Щебечуть солов’ї по молодих садках. Лине здалеку дівочий спів. Колгоспна земля квітне як ніколи”.

Керівництво «Українфільму» визнало, що «Земля» відповідає за своєю ідеологічною орієнтацією лінії партії та заходам, вжитим для земельної реорганізації у сільському господарстві. Але критики Павло Бляхін, Хрисанф Херсонський та особливо Дем’ян Бєдниймиттєво почали звинувачувати Довженка у нехтуванні висвітленням класової боротьби, пантеїзмі та біологізмі, у захисті куркулів та оспівуванні журби за минулим. Микола Бажан, один з небагатьох, що стали на захист режисера, розуміли його особливе ставлення доколективізації: перехід патріархального селянства до колективістського суспільства обов’язково проходитиме через постійний конфлікт людини та природи.

Після необхідних купюр та 32-х офіційних та приватних показів 8 квітня 1930 року «Земля» виходить на київські екрани, а вже 17-го числа фільм з показу знімають. Офіційна причина — натуралізм та замах на звичаї.

Довженко пише в «Автобіографії» про те, що сталося з ним після випуску «Землі»:

«Радість творчого успіху була жорстоко подавлена страховинним двопідвальним фейлетоном Дем’яна Бєдного під назвою «Философы» в газеті «Известия». Я буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Спочатку я хотів був умерти».

Довженко з подивом дізнався, що фільм має грандіозний успіх у Європі, у той час як його заборонено в Україні. Після прем’єри у Берліні про Олександра Довженка з’являється 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти називають Довженка «Гомером кіно». А ось уРадянському Союзі стрічку реабілітують лише у 1958 році після міжнародного референдуму уБрюсселі, де він увійде до числа 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно.

Разом із фільмом «Броненосець Потьомкін», «Земля» вважаеться дуже цінною та важливою картиною радянських часів.

Режисер: Олександр Довженко Сценарист: Олександр Довженко Оператор: Данило Демуцький Художник-постановник: Василь Кричевський Композитор: Лев Ревуцький Композитор відновлення: В’ячеслав Овчинніков

Актори

Степан Шкурат — Опанас

Семен Свашенко — Василь

Юлія Солнцева — сестра Василя

Олена Максимова — Наталя, наречена Василя

Володимир Михайлов — сільський священик

Петро Масоха — Хома

Микола Надемський — Семен

Павло Петрик — молодий партійний активіст

Лука Ляшенко — молодий кулак

П. Уманець — голова колгоспу

О. Бондіна — селянка

І. Франко — Архип Білокінь, батько Хоми

В. Красенко

Нагороди

1932 — свідоцтво про участь у І МКФ у Венеції (фестиваль закрився без присудження нагород).

1958 — на Всесвітній виставці в Брюсселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематикою серед 117 видатних критиків і кінознавців з 26 країн світу, фільм було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів.