8.5. Дискурс

У лінгвістиці терміном дискурс називають уривок усного чи писемного зв'язного мовлення більший, ніж висловлювання. На підставі форми висловлювання розрізняють лінгвістику тексту (писемне мовлення) та лінгвістику дискурсу (усне мовлення).

Лінгвістичний енциклопедичний словник трактує дискурс як текст у сукупності з екстралінгвальними (прагматичними, соціокультурними, психологічними тощо), паралінгвістичними чинниками; мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія [14; 136-137]. Поняття дискурсу включає в себе мовну й позамовну ситуацію, реакцію, контексти, що породжу­ють власне текст.

Останніми десятиліттями широкого застосування набув дискурсійний аналіз, за допомогою якого визначають та дослі­джують одиниці тексту (висловлювання, його лексико-грама­тичні засоби вираження, зв'язки між ними, поєднання в певну структурну цілісність та завершеність з погляду мовлення), а також поведінку мовця, його стратегію подачі теми, варіювання її та реакцію реципієнта, тобто зворотний зв'язок, за допомогою якого відбувається комунікація.

8.6. Основні риси тексту як критерії для лінгвістичної характеристики

Лінгвістичне оцінювання та аналіз тексту є непростим завдан­ням. Параметри, критерії, за якими здійснюють оцінювання тек­сту, є загальними для всіх видів літератури, бо, власне, вимоги до тексту однакові скрізь. Текст як об'єкт лінгвістичного досліджен­ня уявляється насамперед як інформаційна та структурна єд­ність, довершена функціонально й тематично в мовленнєвому цілому. Звідси починаються пошуки законів текстотворення.

Критерії лінгвістичної характеристики тексту можна виріз­няти з погляду комунікативної, прагматичної функцій текстів.

Зупинимося на тих, що мають більшою мірою лінгвістичне походження – це точність, логічність, повнота, діалогічність, зв'язність, цілісність, ясність, стислість, компактність, достатня аргументованість тощо. Окреслимо й схарактеризуємо найголовніші.

1. Точність – цей критерій визначається як комунікативна властивість тексту, що формується на основі відповідності змісту мовлення та дійсності, тобто всі використані слова адекват­ні своєму значенню і будуть правильно потрактовані читачем. Отже, точність може ототожнюватися з однозначністю, надто важливою в офіційно-діловому мовленні, яке не допускає різних трактувань документа. Саме тому на цьому рівні тексту стає важливим: 1) використання уніфікованих, усталених мов­них зворотів, виразів (кліше); 2) високий ступінь термінологі­зації; 3) нейтралізація загальних лексичних одиниць, тобто надання їм одновимірності, моносемантичності тощо. На пра­вильне й точне розуміння тексту впливає також синтаксична побудова речень. Точність організується автором тексту не ли­ше на лексико-фразеологічному рівні, а й на екстралінгвальному – структурному, композиційному тощо. Стає важливим спів­відношення між різними фрагментами тексту, їхня логічна послідовність та організація.

2. Логічність тексту складається з двох компонентів: логіч­ності викладу та логічності суті тексту. Під логічністю викла­ду здебільшого розуміють послідовність розгортання думки, під логічністю суті тексту – структурно-змістове композицій­не оформлення тексту, іншими словами, логічна послідовність розташувань надфразових єдностей у тексті.

3. Повнота тексту стосується більше комунікативної прагматичної функції тексту, хоча впливає на неї також і лексико-фразеологічний рівень розгортання інформації. За цим критерієм стоїть просте розшифрування: текст має бути оптимальним за повнотою інформації. Неповнота інформації відчувається на­самперед у лінгвістично-фразеологічному аспекті, отже, можливе неправильне розуміння, тлумечення тексту, що призводить до викривлення інформації. Також може бути ком­позиційна неповнота, але тоді текст взагалі втрачає свою кому­нікативну цінність, адже якщо не вистачає якогось зі струк­турно-синтаксичних цілих, то неможливо зрозуміти суть та завдання тексту загалом.

4. Діалогічність проявляється у використанні спеціальних елементів адресації як самостійних реквізитів, апелятивних займенників, текстових фрагментів, що спонукають до зво­ротного зв'язку, тобто надають змогу й навіть підштовху­ють до комунікативного акту. Власне ділові папери, на відміну від інших текстів, неможливі без цієї діалогічності або комунікативності, це закладено в їхній природі: давати інфор­маційний сигнал та отримувати відповідь (зворотний зв'язок) тощо.

5. Зв'язність є однією з конструктивних (формальних, структурних) ознак тексту. Реалізується зв'язність лексико-граматичними засобами. Зв'язність поділяється на локальну та глобальну. Локальна зв'язність складається з ланцюгової послідовності висловлювань (ними можуть бути речення) та надфразових єдностей (це синтаксичні зв'язки між текстовими блоками, їх можуть виконувати вставні слова, однотипні фор­ми, види дієслів, лексичні повтори, порядок слів, сполучники тощо). Глобальна зв'язність організує змістову єдність тексту, вона проявляється через ключові слова, що тематично та кон­цептуально об'єднують текст у блоки (фрагменти) [2]. Тобто зв'язність тексту досягається зовнішнім логічним зв'язком між реченнями, їхнім структурним поєднанням у, так би мови­ти, текстові блоки та формуванням з них надфразових єднос­тей, між якими також повинен бути семантично-структурний зв'язок (в іншому разі, вони втрачають свою перманентне зна­чення та завдання). Важливу цементувальну, організуючу роль у зв'язності тексту відіграють ті ж таки конструкції-кліше: «у зв'язку з тим, що...», «вважаю за потрібне довести до Вашо­го відома, що...», «зважаючи на згадані факти», «вищезазначе­не дозволяє твердити, що...».

Зв'язність може бути прихованою та наявною, що досяга­ється в тексті тими ж лексико-морфологічними, синтаксични­ми засобами мови.

Цілісність тексту означає його змістову та комунікативну організацію. Цілісність тексту треба розглядати нерозривно зі зв'язністю, бо вони утворюють одне ціле: зв'язність тексту – структурно, цілісність – семантично (змістовно), концепту­ально.

Цілісність тексту визначається ключовими словами-«скріп­ками», організацією мовних засобів (зв'язність), концептуаль­ною підпорядкованістю загальної думки авторській позиції. Також текст повинен мати комунікативну установку, тобто ад­ресацію, бо від цього залежить вибір засобів повідомлення, жанр і стиль тексту.

7. Завершеність тексту тлумачиться в лінгвістиці як відповідність заголовка (назви) власне змісту тексту, бо назва повинна відображати головну думку, тобто зміст тексту [2].

РОЗДІЛ 9. ДОКУМЕНТИ ТА ЇX РІЗНОВИДИ: ВИМОГИ ДО

ОФОРМЛЕННЯ, ЗАГАЛЬНА МОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕКСТІВ