8.3. Тексти з ланцюговим та паралельним зв'язком.

Текст з лінійним, або ланцюговим, зв'язком характерний послідовним поєднанням речень, повторенням певних слів-маркерів (їхніх замінників – контекстуальних синонімів). Кожне наступне речення розвиває думку попереднього, таким чином, об'єднуючись за смислом і будовою в ланцюговийй текст. Лан­цюговий зв'язок є вдалим прикладом актуального поділу речен­ня, бо саме повторення й чергування з речення в речення теми і реми створює цей ланцюговий ефект. Ланцюговий зв'язок влас­тивий описовим текстам.

Якщо лінійний зв'язок можна схарактеризувати як залеж­ність і безпосередню пов'язаність наступного речення з попе­реднім, то відмітна риса паралельного зв'язку полягає у струк­турній співвіднесеності речень, висловлювань, абзаців тощо. Текст із паралельним зв'язком відрізняється від ланцюгового тим, що події, явища (часто незалежні одні від одних) описані в ньому, передаються на письмі не ланцюгово за плином роз­повіді, а одночасно, почергово. Речення з паралельним зв'язком більш самостійні і поєднуються насамперед змістово (семан­тично). Характерною ознакою паралельного зв’язку вважають також синтаксичний паралелізм структури єдність видово-ча­сових форм присудків. Паралельний зв’язок поєднує не лише окремі речення, а й частини тексту – абзаци, надфразові єдності. Цей зв'язок ґрунтується на семантичних відношеннях переліку, порівнянь, протиставлень, які супроводяться структурним па­ралелізмом. Паралельний зв'язок більш властивий розповід­ним текстам, однак використовують його також в описових.

У великих за обсягом текстах звичайно є обидва типи зв'язку, хоча домінантним вважається ланцюговий, а паралельний – допоміжним, другорядним.

8.4. Види текстів за способом викладу

Тексти за способом викладу поділяють на розповідь, опис, роздум.

Розповідь – спосіб викладу подій, явищ, фактів у хронологічній послідовності. У текстах-розповідях виділяють такі умовні частини, як вступ, розгортання теми в основній частині і висновки. Відступом від цього принципу є наголошення на за­лежності роз'єднаних у часі, але внутрішньо пов'язаних подій, фактів у таких видах документів, як автобіографія, протокол, характеристика тощо [8; 54].

Опис – це спосіб загальної характеристики явища, події, факту за їхніми ознаками, властивостями. В описі використовують (елементи, що докладно обґрунтовують, конкретизують характеристику певного явища, події тощо. На основі низки аргументів роблять певний висновок, яким завершують текст (акт, наказ, розпорядження, постанову тощо). Речення тексту-опису, що виражають часово-просторові відношення, пов'язуються найчастіше паралельним синтаксичним зв'язком. Здебільшого текст-опис використовується в офіційно-діловому, науковому, художньому стилях.

Роздум – це спосіб викладу, в якому автор, дотримуючись логічно послідовної низки визначень, суджень, аргументів, розкриває внутрішню суть явища. Спростування чи доведення певних положень відбувається за допомогою аналізу, зв'язку думок-аргументів, на основі чого роблять висновок. Здебіль­шого текст-роздум будується у вигляді причиново-наслідкових зв'язків, де можна розгорнути й розкрити шляхом аналізу порівняння, протиставлення зміст цих зв'язків. Для тексту-роздуму можливі два способи побудови: дедуктивний та індуктивний. Дедуктивний спосіб характерний викладом думок від загаль­ного до конкретного. Натомість індуктивний спосіб викладу будується від конкретного до загального, тобто спочатку наво­дять окремі факти, на яких ґрунтується висновок, що водночас є основною думкою тексту. Обґрунтовуючи свою позицію, ук­ладач послуговується переконливими і правдивими доказами (службові записки, відгуки, рецензії, висновки тощо).