2.3. Рід іменників

Деякі іменники, що називають професії, посади, звання, статус тощо, виражені лише в чоловічому роді, хоч і назива­ють осіб як чоловічої, так і жіночої статі: бухгалтер Олена Пи­липівна, бібліотекар Ольга, менеджер Наталя Іванівна, інспектор Петро Степанович.

Частина іменників жіночого роду на позначення назви про­фесії, заняття утворена від чоловічого роду й закріплена вже в обігу як унормована: авторка, поетеса, студентка, учениця, вихованка, дисертантка, дослідниця, аспірантка тощо.

Лише жіночий рід мають такі іменники: друкарка, покоївка, праля, швачка.

2.4. Правопис складних іменників

– пишуться разом іменники:

а) з частиною пів-: піввідра, півмісяця, півдині, півлітра, півхлібини, пів'яблука, пів'яйця;

б) утворені від дієслова в наказовій формі: звіробій, горицвіт, пройдисвіт, шибайголова, Держидерево, Вернигора, Крутивус;

в) утворені зі зрощення трьох і більше основ: теплозвукоізоляція, радіотелемайстер, веломотоавтотрек, світловодолікування;

– через дефіс пишемо іменники:

а)  власні назви з частиною пів-: пів-Азії, пів-Києва, пів-Сахаліна, пів-Урала;

б) традиційно: свят-вечір, зелен-сад, сон-трава, чар-зілля, мати-й-мачуха.

3. Синтаксичні функції іменників

У реченні іменник найчастіше виконує функції підмета та додатка. Також іменник може бути частиною іменного склад­ного присудка, неузгодженим означенням, обставиною.

Особливості використання іменників в офіційно-діловій мові:

– уживаються лише нормативні, зафіксовані в словнику, імен­ники; перевага надається однозначним, абстрактним іменникам;

– не бажане використання збірних іменників, вони заміню­ються іменниками в множині;

– назви посад, звань, ступенів, професій вказуються в чолові­чому роді (за винятком: покоївка, швачка, прачка, друкарка – ці назви професій жіночого роду), навіть якщо їх обіймає жінка, прізвище, ім'я, ім'я по батькові якої зазначене поряд з поса­дою, званням тощо. Проте жіноче прізвище, ім'я, ім'я та по батькові узгоджується з іншими членами речення, залежни­ми, наприклад, дієсловами, займенниками тощо;

– у звертанні до особи обов'язково назва посади, звання то­що узгоджується з родом і зазначається в кличному відмінку разом із прізвищем.

6.2. Прикметник

Прикметник виражає ознаку, властивість, якість, присвійну, відносну характеристику предмета і відповідає на питання який? чий?

За допомогою прикметників визначають ознаки:

1. запаху (духмяний, ароматний, смердючий);

2. смаку (гіркий, кислий, терпкий, солодкий);

3. кольору (кремово-білий, світло-зелений);

4. віку (юний, старенький, архаїчний, давній);

5. розміру (величезний, маленький, просторий);

6. матеріалу (дерев'яний, вовняний, паперовий);

7. властивості (рідкий, твердий, тягучий, гарячий, холодний);

8. присвійності (Андріїв, сестрин, курчин);

9. простору (далекий, близький, широкий, довгий);

10. часу (ранній, вчорашній, минулорічний);

11. риси характеру, сутності особи (добрий, привітний, гнів­ний, лихий);

12. зовнішні прикмети (кучерявий, вусатий, смаглявий, ви­сокий) тощо.

1. Прикметники поділяються за ознаками на такі розряди (табл. 17):

№ з/п	Групи	Значення	Приклади
1	якісні	виражають певну міру оз­наки предмета за допомо­гою ступенів порівняння	тонкий — тонший — найтон- ший; великий — більший — найбільший
1 2	якісні від­носні	виражають певну міру ознаки предмета за допомогою ступенів порівняння визначають певну ознаку через відношення до іншо­го предмета, явища, дії або обставини	тонкий – тонший – найтонший; великий – більший – найбільший росяний ранок, дощова погода, читальна зала, військова частина сонний стан, вантажний ліфт, міський вокзал, заліз­ні ґрати, пластикові вікна, заміський будинок, несвіжа вода, метровий бар'єр, відсот­кова ставка, подвійний тариф
3	при­свійні	виявляють належність предмета певній істоті	мамине фото, татів записник, зміїна шкіра, зозулине яйце