Лексичні та фразеологічні засади документознавчої діяльності

Теоретичний блок модуля

РОЗДІЛ 3. ФОНЕТИКА Й ОРФОЕПІЯ

3.1. Вимова й правопис приголосних у звукосполуках

1. Дзвінкі приголосні в будь-якій позиції вимовляються дзвін­ко: гриб, сніг, сад, книжка, кладка.

Проте в словах нігті, кігті, легкий, вогкий, дьогтю, дігтяр замість дзвінкого [г] звучить глухий [х], хоча пишемо літеру г.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими звучать дзвінко. Така зміна відбувається в незапозичених словах боротьба, молоть­ба, лічба, Великдень, повсякчас, якби, аякже, отже та в запози­чених словах вокзал, рюкзак, екзамен, анекдот, футбол і на письмі не позначається.

3. У дієсловах шиплячі приголосні та м'який [т'] перед -ся змі­нюють своє звучання, проте на письмі це не відбивається: вчиш – вчиться, вчать – вчаться, маж – мажся, не муч – не мучся.

3.2. Подовження приголосних та подвоєння літер

1. Подовжені приголосні позначаються поєднанням літер.

2. Літери подвоюються:

1. при збігові однакових звуків на межі значущих частин слова: відділ, беззмістовний, законний, годинник, міськком, юннат, розрісся, піднісся;

2. якщо м'який зубний приголосний чи пом'якшений шип­лячий стоїть між двома голосними (це не стосується назв малих істот типу гуся, теля): життя, життів, життєвий, колосся, збіжжя, затишшя, тінню, міццю, ніччю, подорожжю, суддя, стаття, попідвіконню, зрання, навмання, а також: ллю, ллєш, ллється. Проте не між двома голосними: щастя, тертя, радістю, жовчю, знань (знання), знарядь (знаряддя);

3. якщо прикметник вказує на збільшену міру ознаки чи на неможливість здійснення чогось або має старослов'янське похо­дження (у таких прикметниках суфікси -анн-, -енн- наголошені): здоровенний, страшенний; нездоланний, недоторка'нний, незбагненний; свяще' нний (але священик), окаянний; а також божественний;

4) у словах: лляний, бовваніти, ссати, ссавець, овва; захланний, старанний, притаманний, останній.

Проте нема подовження звуків, а отже, і подвоєння літер у дієприкметниках та в прикметниках, які не вказують на збільшену міру якості: скажений, шалений, довгожданий, сказаний, завершений, нездо'ланий, недото'рканий.

3. У словах іншомовного походження літери подвоюються (хоч звуки, зазвичай, не подовжуються):

1. у власних назвах та похідних від них, якщо подвоєння літер є в мові першоджерела: Аддис-Абеба, Аллах, Апполон, Ассирія, Бессарабія, Белла, Будда, Віссаріон, Голландія, Йоганнес­бург, Канни, Калькутта, Марокко, Міссурі, Ніцца, Оттава, Руссо, Стелла, Торрічеллі, Шиллер, Яффа; голландець, марок­канець, яффський.

Проте подвоєння не зберігається в термінах, утворених від власних назв: Ватт – ват, Максвелл – максвел, Бессемер – бесемерівський, Жаккард – жакардовий тощо;

2. у таких загальних назвах: алло, бонна, брутто, булла, ванна, вілла, донна, манна, мадонна, мірра, мокко, мотто, мул­ла, нетто, осанна, пенні, тонна; еллін, бритт, галл, галльсь­кий, пруссак.

В інших загальних назвах літери не подвоюються: бароко, беладона, інтелектуальний, інтермецо, лібрето, кореспон­дент, піанісимо, стакато, тераса, шасі тощо.

3. у випадку збігу однакових приголосних префікса і кореня: аддукція, апперцепція, іррадіація, імміграція, іммобілізація, інновація, ірраціональний, ірреальний, контрреволюція, контр­розвідка, сюрреалізм.