1. Грудня 1959 р. У м. Вашингтон був укладений Договір про Антарк­тику, який набрав чинності 23 червня 1961 р. (беруть участь понад зо держав).

Договір встановив режим нейтралізованої і демілітаризованої території, тобто Антарктика використовується лише в мирних цілях. На її території заборонено створювати військові бази, проводити маневри, випробовувати зброю. Закріплена свобода наукових дослі­джень. Оскільки на Антарктику не розповсюджується територіальна юрисдикція держав, то особи, що там перебувають, знаходяться під персональною юрисдикцією своєї держави.

Для сприяння реалізації цілей і принципів Договору створена Консультативна рада, що надає свої рекомендації національним урядам та готує проекти конвенцій щодо ресурсів Антарктики.

Договір про Антарктику 1959 р. є основою ряду суміжних угод, які разом з заходами, прийнятими в рамках Договору про Антарктику та суміжних угод, нерідко називають Системою Договору про Антарк­тику. До цих угод відносяться: Протокол з охорони навколишнього середовища до Договору про Антарктику (1991 р.), Конвенція про ібереження морських живих ресурсів Антарктики (1980 р.), Конвенція про збереження тюленів Антарктики (1972 р.).

Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. є самою загальною. Згідно з нею всі види живих організмів можуть бути об’єктом промислу за умови збереження чисельності будь-якої популяції не нижче за рівень, що забезпечує її стійкий стан, і а ненанесення шкоди екосистемі в цілому. Для нагляду за дотриманням Конвенції створено Комісію зі збереження морських живих ресурсів Антарктики.

Режим використання мінеральних ресурсів встановлено Конвен­цією по регулюванню освоєння мінеральних ресурсів Антарктики 1988 р. Освоєння ресурсів не повинне завдавати шкоди природному і ередовищу. Контроль здійснюється Комісією з мінеральних ресурсів Антарктики.

Протоколом з охорони навколишнього середовища до Договору про Антарктику 1991 р. зона дії Договору про Антарктику була оголо-

11. Юна природним заповідником, призначеним для миру і науки. В ньому ін гановлений суворий режим захисту навколишнього середовища і охорони цілісності екосистеми.

У цілому заснована на Договорі про Антарктику система представ­ши: собою ефективний механізм, що забезпечує збереження життєво можливого для всього людства регіону.

64. Поняття та кодифікація міжнародного морського права. Види морських просторів

Міжнародне морське право являє собою систему міжнародно­му и» тих принципів і норм, що визначають правовий режим морських

>|>ів і регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами

м 1111 .і і »одного права з приводу їх діяльності з дослідження та викорис-

• ним» 11 росторів Світового океану та його ресурсів.

М і жнародне морське право відноситься до однієї з найбільш старих мну н іі міжнародного права і спочатку склалося у формі звичаєвих ннрм Кодифікація морського права була проведена в XX ст. в результаті І і и трьох конференцій ООН з морського права.

1. КоиференціяООНзморськогоправавідбуласяуЖеневів 1958 р.

І иіпри/іа представників 86 держав. Результатом роботи конференції 1і ймі і прийняття чотирьох Женевських конвенцій з морського права, Hit t к к у вались територіального моря і прилеглої зони, відкритого моря, (Ими и ментального шельфу та рибальства і охорони живих ресурсів ИІІМ'рП іого моря.

2. Конференція, що проходила в 1960 p., успіху не мала. Виробити И* У мгбудь суттєву угоду про межі територіального моря і права на |Ж»іімі.і і но не вдалося.

3. Конференція, що проводилась з 1973 р. по 1982 p., стала найваж- ммінімим етапом кодифікації морського права. Усього було проведено фмні.нщмть сесій. Результатом роботи III Конференції стало прийняття Миміігмції ООН з морського права,яка 10 грудня 1982 р. була відкрита ЦПП підписання.

• »кремі питання співробітництва з використання морських про-

• t "pm і .і їх ресурсів регулюються спеціальними угодами (Міжнародною и іиг 11 ції ю з охорони підводних телеграфних кабелів 1884 p., Конвен­ції і" про заснування ІМКО 1948 р. таін.).Таким чином, міжнародне морське право регламентує діяльність І у водних просторах, що включає у себе визначення правового режиму 1 різного роду територій, встановлення статусу членів екіпажу і паса- І жирів морських суден, порядку освоєння природних ресурсів океану, 1 охорону морського середовища та ін.

Існує декілька видів водних просторів, що відрізняються між со-1 бою за правовим режимом:

• внутрішні води;

• територіальні води (територіальне море);

• відкрите море;

• прилегла зона;

• континентальний шельф;

• виключна економічна зона;

• міжнародний район морського дна;

• міжнародні проливи та канали;

• архіпелажні води.

65.

Внутрішні морські води і їх правовий режим

Внутрішні морські води - це води, розташовані в сторону берега від вихідної (базисної) лінії територіального моря.

До складу внутрішніх морських вод входять: води заток, бухт, ли манів, «історичні» затоки, води морських портів, а також води, розті шовані в сторону берега від вихідних ліній, прийнятих для обчисленим ширини територіального моря.

Під морською затокою розуміють добре окреслене поглибленим берегу, що значно вдається у сушу і утворює щось більше, ніж про сту звивину берегу. Не визнається проте затокою поглиблення, якщо його площа не дорівнює або не більша площі півкола, діаметром яко|І І є лінія, що пересікає вхід у це поглиблення. Води затоки відносятмм до внутрішніх морських вод, якщо її берега належать одній держані, >■ ширина природного входу до затоки не перевищує 24 морських милі. Якщо відстань між пунктами природного входу до затоки перевищуі £ 24 морські милі, всередині затоки проводиться лінія в 24 морські милі так, щоб нею було обмежено як можна більший водний простір.

()бмеження ширини входу не застосовується до так званих істо­рії ' п і и х вод і заток, тобто таких, що здавна розглядаються як внутрішні Мі'і’і і.кі води відповідної прибережної держави. Прикладом таких вод Ми‘її у ті, бути моря, що знаходяться у північних берегів Сибірі, і роз-

Ц ІНІТЬСЯ як історичні води Росії та відносяться до внутрішніх мор-

і м и < под. Історичними є затока Петра Великого в Російській Федерації, И 'і " ніова затока у Канаді, затока Делавер у США.

Якщо віднесення вод морських портів до внутрішніх морських вод ІІК иикликає сумнівів, то це є спірним щодо вод морських рейдів, які ни і "і ніс говуються для завантаження,розвантаження, якірної стоянки

• уД* " Конвенція ООН з морського права не розглядає води портів мі і іи і >ему категорію внутрішніх морських вод, а включає їх до складу и І'її тріального моря.

Таким чином, внутрішні морські води є частиною державної те- ІЖ і "і мі відповідної держави, на яку поширюється в повному обсязі її І) і" і" пітет та юрисдикція. Іншими словами,внутрішні морські води, Мя >і їм і їх дном та надрами, знаходяться під повним територіальним Це|'»ііііспством прибережної держави. Тому режим перебування іно- Я*мііих суден, інше використання цих вод цілком залежить від при- Рі» і'і ті держави.

66 Поняття і межі територіального моря. Право мирного проходу. Правовий режим територіальних вод

Територіальне море - це пояс морських вод шириною до 12 м<>| ських миль, що розташований між берегом (чи безпосередньо за ви ||і|іиміми морськими водами або архіпелажними водами держави) та ніниритим морем або водами спеціальних зон.

Класне територіальне море мають острови, а прибережні установки

учні острови територіальних вод не мають. Внутрішня межа те-

Ни і • >| мального моря називається вихідною лінією і від неї відміряється И ширина. Територіальне море, як й внутрішні морські води,є час­ти. >и і території прибережної держави. Зовнішня межа територіального Мири і державним кордоном.

1. Іормальною вихідною лінією є лінія найбільшого відливу впро- М"н і Оерега. При сильній звивистості та зрізаності берегу, наявності (Им щ м на островів, прибережна держава може використовувати систему Нрммих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки найбільш ВИ­НУ миючої у море лінії найбільшого відливу, морських островів, звіль­ни тчи тим самим внутрішні морські води, що знаходяться у сторону Р<р> І у під цих ліній.

Допустима ширина територіального моря становить 12 морських Міси , що відраховуються від вихідної лінії. Лінія, кожна точка якої

||* ми п,ся від вихідної лінії на відстані, що дорівнює ширині терито-

п о моря, утворює зовнішню межу територіального моря.

2. межах територіального моря прибережній державі належить

Ьр і »і.ілі,не верховенство над ним, його дном та надрами. Єдиним

■імі і .-ііпим її верховенства є право мирного проходу, що належить Нмоым іноземних держав. На підставі цього права торгівельні судна ■Мі'у п. проходити через територіальне море іноземної держави без ■Ifni.єн.ного дозволу лише за умови дотримання права прибережної ■МіМііи. 11рохід військових кораблів також є допустимим, якщо це не Я| |1ім>уі спокою, доброму порядку чи безпеці прибережної держави. І ІІцін •дні човни пропливають територіальне море у надводному стані Ці •! цідим і им прапором своєї держави.

3. д 111 ч »ходом розуміється перепливання через територіальне море

§М* пере гнути це море без заходуу внутрішні морські води, пройти

Ш ин v і морські води або вийти з цих вод у відкрите море. Прохід

Цнші і ієн бути безперервним та швидким. Однак, прохід може включати ■»нині' v та стоянку на якорі, коли це пов’язано зі звичайним плаванням Ip і in і «охідним внаслідок непереборної сили або лиха.

Мирність проходу означає, що судно або корабель у межах терито ріального моря уникають таких дій, як використання будь-якої зброї, збирання інформації на шкоду безпеці прибережної держави, пору шення її митних, міграційних або санітарних правил або здійсненим рибальства.

Торгівельні судна (недержавні та державні), що знаходяться у те риторіальному морі, підлягають кримінальній і цивільній юрисдик прибережної держави.

Кримінальна юрисдикція прибережної держави може здійснювати ся на борту іноземного судна, що проходить через територіальне морі-, лише в наступних випадках: якщо наслідки злочину поширюються на прибережну державу; якщо злочин порушує спокій в країні або добрий порядок в територіальному морі; якщо капітан судна, дипломатичний агент або консульська посадова особа держави прапора звернеться д< і місцевої влади з проханням про надання допомоги; або це необхідно для припинення незаконної торгівлі наркотичними засобами чи пси хотропними речовинами.

Прибережна держава не повинна зупиняти прохід через територі альне море іноземного судна з метою здійснення цивільної юрисдикції щодо особи, яка перебуває на його борту.

З-під юрисдикції прибережної держави виключаються військом кораблі та неторговельні (наприклад, дослідницькі) судна іноземної держави, які розглядаються як органи держави і тому користуються п(> вним імунітетом. Проте у разі порушення законів прибережної держави їм може бути пред’явлена вимога покинути територіальне море.

67

Поняття та правовий режим прилеглої зони

Прилегла зона - це пояс морських вод, що примикає до територі ального моря, в межах якого прибережна держава здійснює контролі) І з метою недопущення порушень певних правил (митних, фіскальних, імміграційних, санітарних).

Прилегла зона не входить до державної території і за своєю право І вою природою є частиною відкритого моря зі спеціальним режимом: у І межах даної зони прибережна держава має право здійснювати контролі. І з метою запобігання або покарання за порушення її приписів із зазіш чених питань. Із цих питань вона здійснює юрисдикцію над іноземними суднами так само, як і у територіальному морі.

Режим прилеглої зони має виключно цільовий характер: воїн встановлюється задля забезпечення дотримання митних, фіскальних, імміграційних чи санітарних законів та правил прибережної держали Розширення цих цілей за змістом Конвенції 1982 р. є неприпустимим Відповідно розрізняють чотири види прилеглої зони: митну, фіскальну, і імміграційну та санітарну.

Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. всти* новлює, що прилегла зона не може пролягати далі, ніж на 12 морськи* миль від вихідної лінії, від якої відміряється ширина територіального моря, проте Конвенція з морського права 1982 р. містить положені»!, що прилегла зона не може пролягати за межі 24 морських миль під цієї лінії.

Розвитком інституту прилеглої зони стала практика встановленії#!] прибережними державами - за межами свого територіального моря «] зон виключного рибальства. Така зона представляє собою морський пояс, у межах якого прибережна держава у справах рибальства ми* такі самі повноваження, як і у територіальному морі. Допуск рибам* іноземних держав до вилову у цій зоні є можливим лише за згодом прибережної держави, яка закріплюється у міжнародних договорах аби односторонніх актах. Ширина морських зон виключного рибальстві в практиці держав різниться. Інколи вона встановлюється у межах ЦЯ морських миль, а в деяких випадках досягає навіть 200 морських милі. Це є припустимим в світлі визнання за прибережною державою пр.ш.і встановлення виключної економічної зони такої ширини.

68

Ниключна економічна зона та її правовий режим

Виключна економічна зона є районом, який знаходиться за меж- йми к риторіального моря і прилягає до нього. Ширина виключної иімни»мічної зони не повинна перевищувати 200 морських миль, що ПОцмховуються від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина f*|>n юріального моря. Прибережна держава в межах виключної еко- іінмі'іііої зони має суверенні права на розвідку,розробку і збереження |МИ|>< >діі их ресурсів,як живих, так і неживих, що знаходяться у її водах, ін мі 'і ч і,кому дні або його надрах.

І Ірибережна держава в межах своєї виключної економічної зони |Иі|'П' і усться не тільки економічними повноваженнями, але й юрис­ти 11 к к > щодо створення і використання штучних островів, установок

11. ііі'і'УД; морських досліджень та захисту і збереження морського > і і'і'дітища.

• у неренні права прибережної держави у межах виключної еконо-

Ці іони не відміняють свобод відкритого моря, що належать всім

ІМИІІЙ ііпм. Тому у виключній економічній зоні всі держави користують- ф\ ■ моїюдою судноплавства і польотів, свободою прокладки кабелів і ■уОі и іроводів. Держави при здійсненні своїх прав повинні враховувати шін'і" шіі права прибережної держави.

Виключна економічна зона може бути піддана делімітації між дер- ■иміімп і протилежними або суміжними узбережжями на підставі між- ВИодпих домовленостей з дотриманням принципу справедливості.

69

Континентальний шельф і його правовий режим. Можі континентального шельфу. Делімітація континентального шельфу

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. конти- II*-111 й ш.ііий шельф прибережної держави включає морське дно і надра ІіОнн щи их районів, що простираються за межі територіального моря D* Ці і.ому протязі природного продовження її сухопутної території

мі іиіньої межі підводної околиці материка або на відстань 200

Мо|" і.ких миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина те­риторіального моря, коли зовнішня межа підводної околиці материк« не тягнеться на таку відстань.

Підводна околиця материка включає продовження континеп тального масиву прибережної держави, що знаходиться під водою, І складається з поверхні і надр шельфу, схилу і підйому. Вона не включає дна океану на великих глибинах, зокрема його океанічні хребти або його надра.

Виходячи з визначення, наданого у Конвенції 1982 p., внутрішнім кордоном континентального шельфу є зовнішня межа територіальною ■ моря (лінії на відстані 12 морських миль від вихідної лінії). Зовнішнім же кордоном континентального шельфу є зовнішня межа підводпої околиці материка або лінія, що знаходиться на відстані 200 морських І миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної околиці материка не тягнеться >м таку відстань.

У випадку, коли підводна частина материка простирається :і|І межі 200 морських миль від вихідних ліній, прибережна держава :м погодженням з Комісією з кордонів континентального шельфу можи подовжити свій континентальний шельф, але зовнішній кордон конти нентального шельфу повинен знаходитися не далі 350 морських ми/іь від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального морії, або не далі 100 морських миль від 2 500-метрової ізобати, яка є ліні« к>, що поєднує глибини в 2 500 метрів.

Прибережна держава здійснює ресурсний суверенітет над конти нентальним шельфом: вона має виключні суверенні права на розвідку та розробку природних ресурсів континентального шельфу. Це означ«», що якщо прибережна держава не здійснює розвідку континентальні >ги шельфу або не розробляє його природні ресурси, ніхто не може цьогв робити без її на те згоди.

Можна говорити про два режими експлуатації континентального шельфу: один - у межах 200-мильної зони, в якій прибережна держи н» користується виключними суверенними ресурсними правами. Дру гий - на континентальному шельфі за межами 200 морських миль під вихідних ліній. Особливістю режиму експлуатації континентального . шельфу за межами 200 морських миль є те, що, по-перше, продовжнії ня континентального шельфу за такі межі погоджується з Комісією | g

ніліл 14. МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО

(

157

Иірдонів континентального шельфу; по-друге, прибережна держава Приводить відрахування або внески натурою у зв’язку з розробкою її ні и иих ресурсів континентального шельфу за межами 200 морських ИНні.. що відраховуються від вихідних ліній, від яких відмірюється || и І >и 11 а територіального моря.

Відрахування і внески проводяться щорічно відносно всієї про- тціі на ділянці після закінчення перших п’яти років добичі на цій ЦІ шпіці-

І ’і кімір відрахувань або внеску за шостий рік складає один відсоток Кі| 111 и ті або об’єму продукції на даній ділянці. Цей розмір збільшується Ий і іди п відсоток кожен подальший рік до закінчення дванадцятого tody і потім зберігається на рівні семи відсотків. Відрахування або

|цн. і п робляться через Міжнародний орган з морського дна, який

їм діляє їх між державами-учасниками Конвенції 1982 р. на основі

йриіі’ріїв справедливості, зважаючи на інтереси і потреби держав, що рп пишаються, особливо тих з них, які найменше розвинені і не мають ■Мпду до моря.

Делімітація континентального шельфу між державами з проти- ЦМ’Пими або суміжними узбережжями здійснюється шляхом угоди ЦК (її мові міжнародного права, як це вказується в статті 38 Статуту Ml'i' народного Суду ООН, в цілях досягнення справедливого рішен­им І оптинентальний шельф розмежовується за принципом рівної Цддимі пості від ближчих точок вихідних ліній, від яких відмірюється Éitpmi.i територіального моря.

Ницо протягом розумного терміну угода не досягнута, зацікав- ВріїІ держави можуть передати розгляд існуючого між ними спору ІШідіі делімітації континентального шельфу до Міжнародного Суду (il H І, Міжнародного трибуналу з морського права або прибігти до Щііи 11 мжиих процедур розгляду спору. Так, спір щодо розмежування ІЦМ • и ментального шельфу та виключної економічної зони між Руму­нії ю і і Україною було передано сторонами у 2004 році на вирішення Ми. м и род ним Судом ООН. З лютого 2009 р.Суд оголосив своє рішення,

їй і їй ювлює морські кордони між державами та визначає виключні ■нііпмі'їні зони Румунії та України.

70

Відкрите море і його правовий режим. Свободи відкритого моря

За зовнішньою межею територіального моря знаходяться простори морів і океанів, які не входять до складу територіальних вод будь-які її держави і утворюють відкрите море. У ст. 1 Конвенції про відкрите мор» 1958 р. відкрите море визначено як «усі частини моря, які не входяп ані до територіального моря, ані до внутрішніх вод будь-якої держави я Конвенція ООН з морського права 1982 р. встановила, що положені ні Частини VII «Відкрите море» застосовуються до всіх частин моря, які не входять ані до виключної економічної зони, ані до територіального моря або внутрішніх вод будь-якої держави, ані до архіпелажних інім держави-архіпелагу (ст. 86).

Відповідно до ст. 87 Конвенцій 1982 р. всі держави (у тому чиї лі

І ТІ, ЩО НЄ МаЮТЬ ВИХОДУ ДО МОря) КОРИСТУЮТЬСЯ у ВІДКрИТОМу М<Ч'І правом на:

• свободу судноплавства;

• свободу польотів;

• свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи;

• свободу рибальства;

• свободу зводити штучні острови й інші установки, що допускні ються міжнародним правом;

• свободу наукових досліджень.

Вказаний перелік не є вичерпним.

Відкрите море не знаходиться під суверенітетом жодної з дер» .111 всі держави мають право користуватися ним в мирних цілях на засадЩ рівності. Ніяка держава не має права претендувати на підпорядкувати! будь-якої частині відкритого моря своєму суверенітету.

У відкритому морі судно підлягає юрисдикції тієї держави, ИІІ прапором якої воно плаває. Судно розглядається як частина териш рії держави, в якій воно зареєстроване. Виключення з цього праній* встановлюються міжнародними договорами. Так, ст. 22 Конвенції прм відкрите море 1958 р. встановлює, що військовий корабель немає принц піддавати огляду іноземне торгівельне судно, якщо немає достатнії підстав підозрювати:

• що судно займається піратством або работоргівлею;

що судно, хоча на ньому піднятий іноземний прапор, має ту ж Ми тональність, що і даний військовий корабель.

Арешт або затримання судна у відкритому морі може здійснити НИМИ' влада держави прапору судна.

І ‘азом з тим, ст. 23 Конвенції про відкрите моря 1958 р. передбачає И|"іно прибережної держави на переслідування по «гарячих слідах». Пе­рі і мідування іноземного судна може бути здійснене, якщо компетентна Цнид.і прибережної держави має достатні підстави вважати, що судно Ціі|>у шило закони і правила цієї держави. Переслідування повинне по- ЧліН' ч тоді, коли іноземне судно або одна з його шлюпок знаходяться у нн у 111 і 111 ніх водах, в територіальному морі або в прилеглій зоні держави, Що і и і >< слідує,і може продовжуватися за межами територіального моря ирилеглої зони тільки за умови, що воно є безперервним. Право И* І" і мідування припиняється,як тільки переслідуване судно входить К и і ні горіальне море своєї країни або третьої держави.

І Іереслідування може бути розпочато після подачі звукового або І НІ і /н того сигналу зупинитися. Переслідування може здійснюватися )Ы<" ічйськовими кораблями або військовими літальними апаратами, > удами і апаратами, що знаходяться на урядовій службі (напри- д, поліцейськими) і є спеціально на це уповноваженими. Право • і /ндування не може здійснюватися відносно військових кораблів, мі у інших суден, що перебувають на державній службі (поліцей- Мімі. , митних).

71

потовий статус Міжнародного району морського діш. Використання ресурсів Міжнародного району морського дна. Міжнародний орган з морського дна

Морі і.ке дно за межами континентального шельфу і економічної її і територією з міжнародним режимом і утворює міжнародний ні морського дна (далі-Район). Відповідно до ст. 1 КонвенціїООН Ін і.кі п о права 1982 р. «Район» означає дно морів та океанів і його и ш межами національної юрисдикції.

Концепція 1982 р. встановлює, що жодна держава не може пре- уи и іи па суверенітет або здійснювати суверенні права відносно (і іо не було частини Району і його ресурсів (ст. 137). Район було оголошено «загальною спадщиною людства». Це означає, що права їм ресурси Району належать всьому людству (незалежно від географіч ного розташування держав - як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря), від імені якого діє Міжнародний орган з морського дна (далі - Орган).

Корисні копалини Району можуть бути відчужені відповідно до норм міжнародного права і правил, що встановлюються Міжнарод ним органом з морського дна, який створюється на підставі Конвенції 1982 р. Передбачається, зокрема, можливість розвідки і розробки ре­сурсів Району як спеціальним підрозділом Органу - Підприємством, так і окремими державами за договором з Органом. Підприємство безпосередньо здійснює діяльність в Районі, транспортування, пере робку і збут мінералів. Орган забезпечує справедливий перерозподіл фінансових та інших економічних вигод, що надходять від діяльності в Районі, на недискримінаційній основі з особливим урахуванням ін­тересів і потреб держав, що розвиваються, і народів, які не отримали повної незалежності або іншого статусу самоуправління.

Орган має не тільки функції і повноваження, надані Конвенцією, але і повноваження, що маються на увазі, необхідні для його діяльності. В рамках Органу засновані Асамблея, Рада і Секретаріат.

72Поняття і види міжнародних проток. Правовий статус і режим міжнародних проток

Протока - це природний водний шлях, що поєднує морські про­стори (наприклад, відкрите море, виключну економічну зону або територіальне море).

Берега протоки можуть належати одній державі або двом чи більше державам. Якщо ширина протоки перевищує подвійну ши­рину територіального моря прибережної держави або держав, на тій частини протоки, що знаходиться поза межами територіального моря, діє принцип свободи судноплавства. Якщо ж ширина протоки не є більшою, ніж подвійна ширина територіального моря, міжнародно- правовий статус протоки є подібним до статусу територіального моря (так звані «територіальні протоки»). Традиційно на підставі звичаєвої

• юрми міжнародного морського права в водах протоки діяло право мирного проходу.

Женевська конвенція про територіальне море і прилеглу зону за- Пороняє у п. 4 ст. 16 призупиняти право мирного проходу іноземних

• у ден через протоки, які служать для міжнародного судноплавства між двома частинами відкритого моря або між відкритим морем і терито­ріальним морем іноземної держави.

Враховуючи, що внаслідок збільшення ширини територіального моря, багато проток стало територіальними, Конвенція ООН з мор- > і.кого права 1982 р. задля гарантування морського судноплавства за­провадила новий інститут - право транзитного проходу.

Транзитний прохід полягає у використанні свободи судноплавства 11 юльоту лише з метою безперервного і швидкого транзиту через про- і оки між однією частиною відкритого моря або виключної економічної іони і іншою частиною відкритого моря або виключної економічної юни. Транзитний прохід має бути безперервним і швидким, що не ви- і иючає прохід через протоку для цілей входу, виходу або повернення і держави, що межує з протокою, при дотриманні умов входу в таку державу.

Судна і літальні апарати при здійсненні права транзитного про­ходу повинні утримуватись від будь-якої діяльності, окрім тієї, яка властива їх звичайному порядку безперервного і швидкого транзиту, і.» винятком випадків, коли така діяльність викликана обставинами непереборної сили або лихом. Також вони повинні дотримуватись морських коридорів, що визначені прибережною державою, а також інших правил цієї держави.

У свою чергу прибережна держава не повинна ані чинити перешкод транзитному проходу, ані призупиняти це право.

Держави, що межують з протоками, не повинні перешкоджати транзитному проходу і повинні відповідним чином сповіщати про будь-яку відому їм небезпеку для судноплавства в протоці або прольо­ту над протокою. Не повинно бути ніякого припинення транзитного проходу.

Конвенція ООН з морською права допускає, щоб правовий режим деяких проток було врегульовано окремими міжнародними угодами, укладеними задовго до набрання чинності Конвенцією. До таких про­

ток можна віднести Балтійські протоки, Чорноморські протоки та Магелланову протоку.

Правовий режим Балтійських проток (Великий Бельт, Малий Белі, і та Сунд) врегульовано Копенгагенським трактатом 1957 р., за яким Данія відмовилась від стягування мита за прохід через протоку, а також зобов’язувалась гарантувати свободи судноплавства.

Магелланова протока підлягає регулюванню положеннями аргентинсько-чілійського договору 1881 р. Ця умова закріплює свободу судноплавства через протоку, приписує її нейтралізувати та забороняє будування військових укріплень і фортець на її узбережжі.