- •1. Поняття міжнародного права та його особливості 3.Міжнародне право як самостійна правова система
- •2.Юридично обов’язкова сила норм міжнародного права
- •4.Сфера дії міжнародного права. Суб’єктна і об’єктна сфери дії міжнародного права. Просторова сфера дії міжнародного права
- •5.Виникнення міжнародного права та періодизація його історії
- •6.Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •7. Дуалізм і монізм у взаємовідношенні міжнародного і внутрішньодержавного права. Ст. 9 Конституції України про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
- •8. Імплементація норм міжнародного права
- •9. Система міжнародного права
- •10. Співвідношення міжнародного публічного і міжнародного приватного права
- •11. Норми міжнародного права
- •12. М’яке право
- •13. Кодифікація міжнародного права
- •14.Поняття та перелік джерел міжнародного права Міжнародний договір у системі джерел міжнародного права
- •15. Міжнародний звичай у системі джерел міжнародного права
- •16. Засоби визначення норм міжнародного права
- •17. Поняття та перелік основних принципів міжнародного права
- •18. Нормативний зміст основних принципів міжнародного права
- •19. Поняття та види суб’єктів міжнародного права
- •20. Поняття та зміст міжнародної правосуб’єктності Обмеження міжнародної правосуб’єктності
- •21. Міжнародна правосуб’єктність держав
- •22. Правосуб’єктність націй і народів, що борються за національне визволення
- •24. Поняття визнання в міжнародному праві
- •25. Інститут правонаступництва держав у міжнародному праві. Джерела інституту правонаступництва
- •26. Поняття правонаступництва в міжнародному праві. Підстави правонаступництва. Види і форми правонаступництва держав
- •27. Міжнародно-правове регулювання правонаступництва держав щодо державної власності, державних архівів, державних боргів
- •28. Правонаступництво України у зв’язку з розпадом срср
- •34. Поняття та джерела права міжнародних договорів
- •35. Поняття та види міжнародних договорів
- •36. Стадії укладання міжнародного договору
- •37. Набрання міжнародним договором чинності. Дія міжнародного договору
- •39.Недійсність міжнародних договорів
- •42.Функції міжнародних організацій
- •43.00Н: цілі і принципи діяльності, членство
- •48. Населення та громадянство в міжнародному праві
- •И ’мадян, осіб без громадянства.
- •Мної держави. Іноземний громадянин знаходиться під територіальне по юрисдикцією країни перебування та під особистою юрисдикцією держави, громадянином якої він є. Передбачається, що іноземний
- •Її н прохання про надання політичного притулку не означає, що такий ||ри і улок буде автоматично наданий.
- •56. Спеціалізовані органи 00н із захисту прав людини
- •|І н людини, і представляти їм рекомендації з метою сприяння н|н і ти иному заохоченню і захисту всіх прав людини; заохочувати
- •К і поширюється суверенітет відповідної держави (повітряні, морські, річні судна, космічні об’єкти, штучні острови та споруди у морі, на
- •60. Державні кордони
- •Грудня 1959 р. У м. Вашингтон був укладений Договір про Антарктику, який набрав чинності 23 червня 1961 р. (беруть участь понад зо держав).
- •Юна природним заповідником, призначеним для миру і науки. В ньому ін гановлений суворий режим захисту навколишнього середовища і охорони цілісності екосистеми.
- •73Правовий режим Чорноморських проток
- •73Правовий режим міжнародних каналів. Режим Суецького каналу
22. Правосуб’єктність націй і народів, що борються за національне визволення
Нації і народи, що борються за національне визволення, як суб’єкт міжнародного права набули актуальності в 60-ті роках XX століття її період розпаду колоніальної системи. Народ, який в процесі ви¬звольної боротьби набуває елементи державності, створює органи,
цивільні або військові, що здатні його представляти на міжнародній арені, стає суб’єктом міжнародного права і трактується як держава in statu nascendi.
Сучасним прикладом народу, що бореться за свою незалежність як суб’єкт міжнародного права, є палестинський народ. У 1964 р. було створено його представництво в особі Організації Визволення Палести¬ни (ОВП). У1974 р. ОВП було визнано ООН офіційним представником Палестинського народу. ОВП отримала статус спостерігача в ООН. В березні 1993 р. ОВП було визнано представником палестинського народу ізраїльським урядом. В даний час статус спостерігача в ООН має не ОВП, а Палестина, яка має право участі в сесіях ГА ООН (без права голосу). Палестинський народ як суб’єкт міжнародного права має: право посольства (наприклад, Палестина утримує постійну місію спостерігачів при ООН), право укладати двосторонні угоди (наприклад, ізраїльсько-палестинські домовленості 1993 p.), право участі в роботі міжнародних організацій (наприклад, статус спостерігача в ООН, членство в Лізі Арабських Держав).
До створення палестинської держави палестинський народ зали¬шатиметься суб’єктом міжнародного права
23.
Державоподібне утворення - це особлива історично сформована політико-релігійна або політико-територіальна одиниця (Ватикан, Мальтійський орден).
Міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень, до яких належать так звані вільні міста та території (Краків — до 1846 р.; "вільна держава Данциг" - 1920-1939 рр.; "вільна територія Трієст"); а також такі специфічні утворення як Ватикан і Мальтійський Орден обумовлюється міжнародними договорами. Державоподібні утворення мають певну подібність з державами, проте не володіють у повному обсязі притаманними державам ознаками.
Їх часто називають квазі-суб'єктами міжнародного права. Наприклад статус Ватикану - резиденції глави католицької церкви (Папи Римського) в особливому районі Риму - у даний час визначений угодою 1984 р. між Італією і "Святим престолом" (так Ватикан іменується в міжнародних актах).
Такі учасники міжнародних відносин мають право укладати міжнародні договори з іншими суб'єктами міжнародного права, відкривати дипломатичні та інші представництва, брати участь у роботі міжнародних організацій тощо.
Як і раніше, спірною є думка про правосуб'єктність індивідів (фізичних осіб) у міжнародному праві. Так, австрійський юрист-міжнародник А. Фердросс, розглядаючи поняття і види суб'єктів міжнародного права, відзначав, що "суб'єктами міжнародного права є особи, поведінка яких регулюється безпосередньо міжнародним правопорядком".
Американський юрист Ч. Хайд у своїй багатотомній праці "Міжнародне право, його розуміння і застосування Сполученими Штатами Америки" зазначав, що у численних багатосторонніх договорах відображається властиве різним групам держав усвідомлення необхідності обмежити свободу фізичних осіб вчиняти протиправні дії (наприклад, проти дипломатичних та інших "представників" держав), які, якщо їх не припиняти, зробили б неможливим міжнародне спілкування.
Слід згадати, що Україна ратифікувала 1996 р. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Відтепер є реальна можливість кожного громадянина України за потреби і якщо вичерпані всі національні засоби звертатися для захисту своїх прав у Європейський суд з прав людини. При цьому кожна така фізична особа стає стороною у відносинах із суверенною державою, тобто стає учасником міжнародних правовідносин. Отже, індивід дедалі безпосередніше й тісніше контактує з міжнародним правом, розширюється обсяг його міжнародної правосуб'єктності.
Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава почала свою новітню історію з моменту прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 p., схваленого 1 грудня 1991 р. всенародним референдумом. Суверенітет України як об'єктивно властива з моменту виникнення будь-якої держави особливість, характеризує верховенство держави на всій її території і незалежність у міжнародних відносинах. Саме суверенність, притаманна тільки державам, визначає характерні риси держави і як суб'єкта міжнародного права. На основі своєї суверенності Україна ipso facto (в результаті факту свого існування) стала суб'єктом міжнародного права - носієм юридичних прав та обов'язків.
У ст. 2 Конституції 1996 року закріплена норма про устрій держави, тобто про те, що Україна є унітарною державою. Відповідно до уявлень класичного міжнародного права, що відображені у деяких фундаментальних теоретичних курсах міжнародного права, питань про міжнародну правосуб'єктність унітарної держави не виникало. Вважалося, що унітарна держава бере участь у міжнародних відносинах як єдина держава. Проте на сучасному етапі міждержавних відносин питання про правовий характер не лише самої унітарної держави, а й її складових частин є дуже актуальним. Зростає обсяг таких зв'язків між містами-побратимами, адміністративно-територіальними одиницями тощо.
Ця тенденція належно відображена у конституційному праві України. Поряд з принципом єдності і цілісності державної території (ст. 132 Конституції) за основу територіального устрою України взято також принципи єднання, централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів. Систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста і т.д. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, що визначається законами України. Загалом зростає обсяг укладених регіональних і транскордонних угод у галузі культури, економіки тощо. При цьому питома вага таких зв'язків у системі взаємодії держав стає дедалі більш відчутною і значущою.