21. Міжнародна правосуб’єктність держав

Держава є основним суб’єктом міжнародного права. Міжнародна правосуб’єктність держав виникає з самої природи міжнародного пра¬ва, яке окрім своєї традиційної назви є по суті правом міждержавним. СЛІД підкреслити, що всі держави мають статус суб’єкта міжнародного права. Лише держава має повну право- та дієздатність. Інші суб’єкти мають обмежену право- та дієздатність, обсяг яких визначається дер¬жавами. Саме держави можуть створювати інші суб’єкти міжнародного права.

Міжнародні угоди, оперуючи поняттям «держава», не дають визначення його змісту. Єдиним міжнародним договором, в якому надано дефініцію держави, є Конвенція про права та обов’язки держав 1933 р.

Не дивлячись на регіональний характер цієї Конвенції, в доктрині міжнародного права стаття 1 Конвенції використовується для визна¬чення держави як суб’єкта міжнародного права. Згідно з цим положен¬ням, держава як суб’єкт міжнародного права повинна мати наступні складові: а) постійне населення; Ь) визначену територію; с) уряд, а також сі) здатність встановлювати стосунки з іншими державами.

Невід’ємним атрибутом держави є суверенітет. Суверенітет означає верховенство держави у межах її території та незалежність і самостій¬ність у взаємовідносинах з іншими державами. Елементами суверені¬тету держави є територіальне верховенство, територіальна цілісність, нероздільність державної влади, незалежність державної влади.

Зміст міжнародної правосуб’єктності держави складають її права та обов’язки.

Унітарні та складні держави

В доктрині міжнародного права виділяють прості та складні держави.

Простими (унітарними) є держави з єдиною системою вищих цен¬тральних органів влади, єдиною законодавчою та судовою системою, єдиним громадянством. Унітарні держави можуть бути поділені на прості і складні. Складна унітарна держава має в своєму складі певні

національно-культурні автономії, наприклад Україна, в якій є Авто¬номна республіка Крим.

До складних держав відносяться федерації та конфедерації.

Федерація - це союзна держава, суб’єкти якої володіють значною самостійністю у внутрішніх справах, а зовнішні зносини віднесені до компетенції центральної влади. Суб’єкти федерації не мають права на зовнішньополітичні зносини, але можуть підтримувати економічні, культурні, наукові стосунки з іншими державами. Суб’єктом міжна¬родного права виступає федерація в цілому.

За принципом виділення суб’єктів федерації поділяються на:

- національні - побудовані за національним принципом виділення суб’єктів федерації, наприклад, Індія;

- територіальні - побудовані за територіальним принципом виді¬лення суб’єктів федерації, наприклад, Сполучені Штати Америки;

- змішані - що поєднують національний та територіальний прин¬цип утворення суб’єктів федерації, наприклад, Росія.

За правовим статусом суб’єктів федерації поділяються на:

- симетричні, суб’єкти якої мають однаковий правовий статус в рамках федерації, наприклад, ФРН;

- асиметричні, правовий статус суб’єктів яких розрізняється. На¬приклад, в Російській Федерації є такі суб’єкти, як республіки, області, автономні округа, міста федерального значення та ін.

За способом утворення федерації поділяються на договірні - що утворюються на підставі укладення міжнародного договору (наприклад, Канада), та недоговірні (наприклад, Російська Федерація).

Конфедерація - це союз держав, що утворюється для досягнення певної мети. Конфедерація носить тимчасовий характер, який визна¬чається метою досягнення певних результатів, по настанні яких кон¬федерація розпадається або перетворюється на федерацію. Прикладом конфедерації можуть бути Сполучені Штати Америки в 1778-1787 рр. До 1848 р. конфедерацією була Швейцарія, яка і досі офіційно назива¬ється Швейцарська конфедерація,хоча за природою в даний час є феде¬рацією. На відміну від федерації, суб’єкти якої не наділені міжнародною правосуб’єктністю і яка виступає самостійним суб’єктом міжнародного права, суб’єкти конфедерації зберігають свій суверенітет, а тому є само- сгійними суб’єктами міжнародного права. Проте конфедерація може мати певні права в міжнародній сфері, делеговані їй членами.

Ще одним історичним видом складної держави була унія.

Унії поділялися на:

- особисті - об’єднання суб’єктів в унію відбувалось під егідою одного монарха, без реального злиття органів управління. Суб’єкти особистої унії зберігали свій суверенітет та виступали самостійними суб’єктами міжнародного права.

- реальні - створення такої унії супроводжувалось реальним злиттям органів управління держав та формуванням єдиної системи державного управління.

Особливою категорією держав є постійно нейтральні держави, міжнародна правосуб’єктність яких виражається в наступному:

- інші держави гарантують постійно нейтральній державі її тери¬торіальну недоторканість та незалежність;

- постійно нейтральна держава не може брати участь в збройних конфліктах;

- постійно нейтральна держава не може брати участь у військових союзах й організаціях;

- постійно нейтральна держава не може розміщувати на своєї те-риторії іноземні військові бази або дозволяти інші форми перебування іноземних військ;

- постійно нейтральна держава має право на самооборону, а тому може мати власну армію.

Загальновизнаною постійно нейтральною державою є Швейцарія (від 1815 р.). В 2002 р. Швейцарія приєдналась до ООН, що однак не порушує зобов’язань постійно нейтральної держави, оскільки ціллю ООН є встановлення постійного миру.