60. Державні кордони

Державний кордон - юридично обґрунтована умовна лінія і іи-ртикальна поверхня, що проходить по цій лінії, яка визначає межі ді ржавної території. Значення кордонів обумовлено тим, що вони ви- ш.ічають межі територіальної юрисдикції держави.

Міжнародне право зобов’язує утримуватися від будь-яких по- і игань на кордони інших держав, від будь-яких вимог або дій, спря­мованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави. Кордони можуть змінюватися відповідно до міжнародного права мирним шляхом.

Лінія проходження кордонів і їх режим закріплюється договорами між прикордонними державами. Відомі також випадки, коли тради­ційні кордони визнаються без договірного оформлення, спираючись

іі.і норми звичаєвого права.

Залежно від виду території, розрізняють сухопутні, водні і пові- і ряні кордони, а також кордони надр.

Сухопутні кордони, проведені по характерних позначках, лініях рельєфу або ясно видимим орієнтирам (річки, гори і т.п.) мають назву орографічних. При цьому повинні враховуватися інтереси місцевого населення.

Відомі також так звані астрономічні кордони, що співпадають із меридіанами і паралелями географічної сітки (наприклад, кордон між Північною та Південною Кореєю).

У багатьох випадках кордони доводиться проводити між умовними позначками без природних орієнтирів шляхом проведення прямих ліній - це геометричні кордони. Широко застосовувалися такі кордони при розмежуванні колоніальних володінь в Африці.

Водні кордони на річках встановлюються таким чином: якщо річка судноплавна, то посередині головного фарватеру або по тальвегу (лінії найбільших глибин); якщо ж річка несудохідна - по її середині; якщо річка має декілька рукавів - посередині головного рукава. На озерах і інших водоймищах кордон проходить по прямій лінії, що з’єднує виходи сухопутного кордону до берегів водоймища. Кордон, що проходить по річці, озеру або іншому водоймищу, як правило, автоматично не пере­міщується при зміні контуру берегів або рівню води і при відхиленні русла річки.

Після створення водосховища або іншого штучного водоймища кордон залишається на тому ж місці, де він проходив до затоплення. Він лише перетворюється з сухопутного на водний. По мостах і дамбах кордон проходить по центру цих споруд або по технологічній осі, не­залежно від лінії водного кордону.

Морські кордони - це зовнішні кордони територіальних вод дер­жави.

Повітряні кордони - умовна проекція сухопутних і водних кордо­нів держави, що обмежують стовп повітря над сухопутною й водною територією держави. Висотна межа повітряного кордону встановлю­ється на відстані 100 - 110 км від поверхні моря, оскільки саме на цій висоті знаходяться мінімальний перигей орбіти штучного супутника Землі.

Проведення кордону проходить у дві стадії. Перша стадія нази­вається делімітацією - це детальний опис кордону в договорі і його нанесення на карту. Після цього кордон визначається на місцевості, встановлюються прикордонні знаки, складаються відповідні документи

• це стадія демаркації. Відновлення або оновлення раніше встановле­ного кордону називається редемаркацією.

Уздовж державного кордону на місцевості (як на суші, так і на воді), як правило, встановлюється прикордонна зона шириною до 5 км, в межах якої прикордонні війська володіють особливими правами від­носно забезпечення прикордонного режиму.

З метою врегулювання прикордонних інцидентів уряди багатьох держав призначають спеціальних прикордонних представників, що п.і іиваються прикордонними комісарами або прикордонними уповно- мїї женими. Вони взаємодіють з аналогічними представниками сусідніх держав на основі двосторонніх договорів. В практиці договір^{них В}'Д^_ ні» ин з даного питання зустрічаються приклади, коли ісам інститут прикордонних представників як такий, і порядок їх призначення, а і і юж права і обов’язки таких представників, правила їх стосунків між

• иііою, імунітет і т.п. спочатку визначаються договорами пр° режим кордону і про порядок врегулювання прикордонних Інцидентів.

Режим державного кордону України встановлюється Законом України «Про державний кордон України» 1991 р.

61.

Міжнародні річки

Міжнародні річки - річки, що протікають по території декількох держав або розділяють території декількох держав.

Розрізняють власне міжнародні річки - судноплавні річКИ, що ма-

нихід до моря і використовуються для цілей інтенсивного торгового

і удноплавства; трансграничні (багатонаціональні) річки - ті. Щ° ^ПР°- ііі лють по території декількох держав і що не мають виходу Д° моря, і»ній або несудноплавні, або судноплавство по них носить місцевий к практер; та прикордонні - річки, що розділяють території держав.

У визначенні статусу міжнародних річок найбільша роль від- иодиться міжнародному праву. Першим документом, який містив принцип свободи судноплавства по міжнародних річках Європи, став Іиключний акт Віденського конгресу 1815 р. Одночасно була визнана юрисдикція прибережних держав над відповідними ділянками річок.

В 1885 р. було встановлено свободу торгового судноплавства по річках Конго і Нігер. Після Першої світової війни мирні договори і» і ановили свободу судноплавства по таких європейських річках, як ()дср, Німан, Вісла та ін. В 1921 р.було прийнято Конвенцію пр° режим

І (у паю, у розробці та підписанні якої, крім придунайськщ держав, при- IIмали участь Франція, Великобританія, Італія, Бельгія, Греція.

Режим трансграничних і прикордонних рік визначається за вза- і мною згодою прибережних держав.

Якщо у минулому режим міжнародних річок стосувався лише судноплавства, то сьогодні росте значення регулювання використання річок у господарських цілях: для отримання електроенергії, для за­безпечення потреб промисловості і сільського господарства. Тут діє загальний принцип: будь-які способи використання не повинні за­вдавати шкоди законним інтересам інших прибережних держав. Більш того, прибережні держави спільно і кожна окремо повинні приймати заходи, необхідні для збереження річки.

62. Режим Арктики. Секторальний принцип розподілу арктичних просторів

Арктика - розташована навколо Північного полюсу область земної нулі, що включає Північний Льодовитий океан з островами і прилеглі частини Атлантичного і Тихого океанів. В нього входять також північ­ні частини материків Євразія і Північна Америка в межах полярного кола. Приарктичними країнами є Росія, Канада, США, Данія (завдяки

І (іенландії), Норвегія, а також Ісландія, Фінляндія і Швеція.

Природні ресурси, військово-стратегічна безпека, міжнародні спо­лучення - ось причини уваги, яка приділяється режиму Арктики.

Правовий режим Арктики встановлюється міжнародним правом, а також законами приарктичних держав. Простори Арктики істо­рично поділені між Росією, Канадою, США, Данією та Норвегією на п’ять секторів. Процес привласнення території Арктики розпочався в 1925 p., коли Канада прийняла доповнення до національного закону про північно-західні території, якими були визначені географічні межі Канадської Арктики і заборонено іноземним державам і їх громадянам здійснювати будь-яку діяльність в межах Канадської Арктики без до­зволу влади Канади.

В 1928 р. Ухвалою Президії ЦВК СРСР «Про оголошення терито­рією Союзу PCP земель і островів, розташованих в Північному Льодо­витому океані» було проголошено право СРСР на всі землі і острови, відкриті і ще не відкриті, в межах встановлюваних географічних меж.

Так з’явилася концепція арктичних секторів держав, що володі­ють арктичним узбережжям. Сектор є трикутником, основою якого є узбережжя відповідної держави, а сторонами - лінії, що проходять по меридіанах до Північного полюсу. Встановлення Канадою і Росією полярних секторів означає, що землі і острови, як відкриті, так і невід- криті, що знаходяться в їх межах, належать цим державам.

Режим морських просторів Арктики є загальним, але має деяку спе­цифіку. На Арктику розповсюджується загальне положення Конвенції з морського права 1982 p., щодо права прибережної держави приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і правил із запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища з суден у вкритих кригою районах (ст. 234). Це право діє в межах виключної економічної зони.

Особливості режиму морських просторів Арктики проявляються, по-перше, у тому, що, оскільки природа Арктики особливо чутлива до негативних впливів, приарктичні держави прийняли національні закони про охорону природного середовища регіону.

Друга особливість стосується прибережного судноплавства. Норвегія і Канада своїми законами встановили особливий режим для такого судноплавства. В Росії про це йде мова в Законі про морські води (ст. 14). Північний морський шлях розглядається як історично націо­нальна, цілісна комунікація Російської Федерації, що проходить також через ділянки відкритого моря. Користування нею здійснюється відпо­відно до законів і договорів Росії, а також Правил плавання по трасах Північного морського шляху, затверджених Урядом РФ. Відповідно доІравил плавання по трасах Північного морського шляху 1991 p., цей ішиїх відкритий для міжнародного судноплавства. Здійснюється воно м подою і під контролем російських органів влади. Центральне місце

• еред них займає Адміністрація Північного морського шляху.

Розпочато формування міжнародних органів, що займаються Перш за все охороною навколишнього середовища в Арктиці. Так, і і порена Рада Баренцева євроарктичного регіону (1993 р.) і Арктична Рада (1994 p.).

63. Правовий режим Антарктики. Система договору про Антарктику

Антарктика - це область земної кулі, що охоплює власне материк Антарктида площею близько 14 млн. кв. м, що складає 1/10 площі суші земної кулі і прилеглі до нього ділянки Атлантичного, Індійського і Тихого океанів, включаючи розташовані там острови, від Південного полюса до 60-ї паралелі південної широти.

З метою визначення міжнародно-правового режиму Антарктики