- •1. Поняття міжнародного права та його особливості 3.Міжнародне право як самостійна правова система
- •2.Юридично обов’язкова сила норм міжнародного права
- •4.Сфера дії міжнародного права. Суб’єктна і об’єктна сфери дії міжнародного права. Просторова сфера дії міжнародного права
- •5.Виникнення міжнародного права та періодизація його історії
- •6.Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •7. Дуалізм і монізм у взаємовідношенні міжнародного і внутрішньодержавного права. Ст. 9 Конституції України про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
- •8. Імплементація норм міжнародного права
- •9. Система міжнародного права
- •10. Співвідношення міжнародного публічного і міжнародного приватного права
- •11. Норми міжнародного права
- •12. М’яке право
- •13. Кодифікація міжнародного права
- •14.Поняття та перелік джерел міжнародного права Міжнародний договір у системі джерел міжнародного права
- •15. Міжнародний звичай у системі джерел міжнародного права
- •16. Засоби визначення норм міжнародного права
- •17. Поняття та перелік основних принципів міжнародного права
- •18. Нормативний зміст основних принципів міжнародного права
- •19. Поняття та види суб’єктів міжнародного права
- •20. Поняття та зміст міжнародної правосуб’єктності Обмеження міжнародної правосуб’єктності
- •21. Міжнародна правосуб’єктність держав
- •22. Правосуб’єктність націй і народів, що борються за національне визволення
- •24. Поняття визнання в міжнародному праві
- •25. Інститут правонаступництва держав у міжнародному праві. Джерела інституту правонаступництва
- •26. Поняття правонаступництва в міжнародному праві. Підстави правонаступництва. Види і форми правонаступництва держав
- •27. Міжнародно-правове регулювання правонаступництва держав щодо державної власності, державних архівів, державних боргів
- •28. Правонаступництво України у зв’язку з розпадом срср
- •34. Поняття та джерела права міжнародних договорів
- •35. Поняття та види міжнародних договорів
- •36. Стадії укладання міжнародного договору
- •37. Набрання міжнародним договором чинності. Дія міжнародного договору
- •39.Недійсність міжнародних договорів
- •42.Функції міжнародних організацій
- •43.00Н: цілі і принципи діяльності, членство
- •48. Населення та громадянство в міжнародному праві
- •И ’мадян, осіб без громадянства.
- •Мної держави. Іноземний громадянин знаходиться під територіальне по юрисдикцією країни перебування та під особистою юрисдикцією держави, громадянином якої він є. Передбачається, що іноземний
- •Її н прохання про надання політичного притулку не означає, що такий ||ри і улок буде автоматично наданий.
- •56. Спеціалізовані органи 00н із захисту прав людини
- •|І н людини, і представляти їм рекомендації з метою сприяння н|н і ти иному заохоченню і захисту всіх прав людини; заохочувати
- •К і поширюється суверенітет відповідної держави (повітряні, морські, річні судна, космічні об’єкти, штучні острови та споруди у морі, на
- •60. Державні кордони
- •Грудня 1959 р. У м. Вашингтон був укладений Договір про Антарктику, який набрав чинності 23 червня 1961 р. (беруть участь понад зо держав).
- •Юна природним заповідником, призначеним для миру і науки. В ньому ін гановлений суворий режим захисту навколишнього середовища і охорони цілісності екосистеми.
- •73Правовий режим Чорноморських проток
- •73Правовий режим міжнародних каналів. Режим Суецького каналу
|І н людини, і представляти їм рекомендації з метою сприяння н|н і ти иному заохоченню і захисту всіх прав людини; заохочувати
іикищати реалізацію права на розвиток і посилювати для цього (Іідфимку з боку відповідних органів системи ООН; надавати че- I'. і І І.гіггр з прав людини Секретаріату й інші відповідні установи Цоіи ультативні послуги і технічну та фінансову допомогу на про- |и и и її заінтересованої держави і, при необхідності, регіональних іі|н іііі націй з прав людини з метою підтримати здійснення заходів і Програм в галузі прав людини; координувати відповідні навчальні і
її І н андистські програми Організації Об’єднаних Націй в галузі
Прим людини; відігравати активну роль у справі усунення нинішніх мі і к* ні Код і вирішення нових завдань на шляху до повної реалізації И* І» прав людини й у справі недопущення продовження порушень іі|> їм людини у всьому світі; розширювати міжнародне співробітни-
і їм і і метою заохочень і захисту всіх прав людини; координувати ЦІН'їміість в сфері заохочення і захисту прав людини в рамках усієї Ни и ми ООН; здійснювати загальне керівництво діяльністю Центру і Н|>.ні людини. Управління Верховного комісара розміщується в м. ■ііііиа (Швейцарія).
Відповідно до Статуту Управління Верховного комісара ООН у і правах біженців (УВКБ), що був прийнятий у 1950 p., Верховний ріМіоїр, діючи під керівництвом Генеральної Асамблеї, бере на себе ИЛі ім'нзки із надання міжнародного захисту під егідою ООН тим біжен- Цнм. які підпадають під дію Статуту, і з пошуку остаточного вирішення проблеми біженців шляхом сприяння урядам і, за згодою відповідни урядів, приватним організаціям у полегшенні добровільної репатріації вказаних біженців або їхньої асиміляції в нових країнах.
Особливість діяльності Верховного комісара полягає в тому, що вона є цілком аполітичною та носить гуманітарний і соціальний характер. УВКБ здійснює свої програми допомоги цілком за рахунок добровільних внесків урядів і коштів з приватних джерел.
Верховний комісар слідує керівним директивам, що даються йому Генеральною Асамблеєю або Економічною і Соціальною Радою.
Верховний комісар забезпечує захист біженців, піклування про яких входить у компетенцію його Управління, шляхом: сприяння укладанню і ратифікації міжнародних конвенцій про захист біженців, спостереження за виконанням цих конвенцій і пропозиції необхідних поправок до них; сприяння за допомогою спеціальних угод з урядами виконанню будь-яких заходів, що мають своєю метою полегшення становища біженців і скорочення числа біженців, що потребують захисту; сприяння урядовим і приватним зусиллям, спрямованим на заохочення добровільної репатріації біженців або їхньої асиміляції в нових країнах; полегшення допуску біженців на територію різних держав; одержання від урядів інформації щодо числа біженців на їхній території і становища їх, а також законів і постанов,їх що стосуються; підтримки контактів
із зацікавленими урядовими і неурядовими організаціями.
Крім того, у межах наданих у його розпорядження коштів, Верховний комісар займається іншими видами діяльності, у тому числі репатріацією і розселенням. Йому доручається завідування всіма суспільними або приватними коштами, одержуваними ним із метою надання допомоги біженцям, і розподіл їх між приватними та державними установами. Верховний комісар має право викладати свою точку зору в Генеральній Асамблеї, у ЕКОСОР і в їх допоміжних органах. Він щорічно зобов’язаний надавати доповідь Генеральній Асамблеї через ЕКОСОР, що розглядається як окремий пункт порядку денного Генеральної Асамблеї.
58.
Поняття і види територій у міжнародному праві
Під територією в міжнародному праві розуміється вся земна куля і її сухопутною і водною поверхнею, надрами, повітряним простором, и також космічний простір.
За правовим режимом територія поділяється на три основні види: І) державна територія; 2) міжнародна територія; 3) територія із зміша- пим режимом.
Державна територія - це частина простору земної кулі, що знаходиться під суверенітетом держави, яка здійснює відносно неї і в її межах своє територіальне верховенство.
У міжнародну територію входять наступні простори: відкрите море за межами виключних економічних зон прибережних держав і ионітряний простір над ним, Міжнародний район морського дна, Ан- і .ірктика, космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Між народні території не підлягають національному привласненню, на и и х розповсюджується свобода доступу, вони відкриті для досліджен- ііи і використання всіма державами на основі рівності відповідно до міжнародного права.
Територія із змішаним режимом - територія, на якій одночасно діють норми міжнародного та національного права. До таких територій належать: прилегла зона, континентальний шельф і виключна екої юмічна зона. До територій зі змішаним режимом також відноситься державна територія міжнародного користування, що включає міжна-
'< »дні річки, міжнародні протоки, міжнародні канали, а також острови, підносно яких існують спеціальні міжнародні договори (наприклад, чрхіпелаг Шпіцберген).
У міжнародному праві виділяють також умовні території, до яких підносять об’єкти, розташовані поза межами державної території, на