10. Релігійний характер філософської думки Середньовіччя. Основні філософські ідеї представників патристики (Аврелій)

Епоха Середньовіччя – це тисячолітня суперечлива історія розвитку людства. Вона ознаменована спустошливими війнами, епідеміями та засиллям церкви в усіх сферах суспільного життя. Водночас це – доба великих географічних відкриттів, розвитку освіти, науки, мистецтва.

У середньовічній філософії світоглядну основу становив теоцентризм – ідея про єдиного і всемогутнього бога. Причому всі знання, уявлення, міркування будувалися на догматі (раз і назавжди усталеному твердженні): віра панує над розумом. З метою беззаперечного обґрунтування цієї думки була сформована патристика (з латини patres – «батько», «отець») – богословські вчення, доктрини та концепції, що слугували християнській релігії.

Одним з найуславленіших представників патристики вважається Аврелій Августин, або, у вітчизняній традиції, Августин Блаженний (354-430). Августін обгрунтовує ідею творення Богом світу “з нічого”, стверджує єдність віри та пізнання, первинність віри над розумом, висуває концепцію теодицеї (виправдання Бога). Розвиває концепцію всесвітньої історії: “земному граду”, греховній державі протиставляється “град божий”. Його ідеї і сьогодні впливові.

Августин – відвертий апологет церкви, християнських догматів, намагався світську владу поставити під контроль церковної. За заслуги перед християнством отримав назву “Блаженного”. За вченням теолога, бог – абсолютна сила, абсолютна влада, начало всього існуючого, всемогутність у всьому. Бог не лише створив світ, але творить його безперервно. Він створив природу, матерію, простір, час, душу людини. Августин висунув одне з доведень існування бога, котре згодом було названо “онтологічним”. Згідно з останнім, буття бога обґрунтовується, виходячи з ідеї його все досконалості

Однак концепція Августина Блаженного про всемогутність бога і божих творінь є суперечливою. Ця суперечливість випливає з його ж питання, яке він сам поставив і яке спробував з‘ясувати. А питання стояло так: “людина вільна від діянь бога, чи підневільна”. Якщо людина є вільна від діянь бога, то вона робить те, що хоче. А це означає, що бог не має вирішального впливу на людину, не має влади над нею. А якщо бог має владу над людиною і вона невільна, то всі вчинки її, в тому числі і гріховні, заздалегідь визначені богом і тоді необхідно визнати, що підневільна людина – безгрішна, бо вона лише робить те, що передбачено богом. Людина не може грішити сама від себе. З цієї колізії Августин вийшов просто: він проголосив істинними всі божі діяння і всі божі істини. Воля людини вільна, але в межах божественного визначення. Необхідно в це вірити, щоб розуміти і необхідно розуміти, щоб вірити.

11. Філософські ідеї схоластики (Фома Аквинський). Проблема універсалій

Схоластика поділяється на ранню (бл. ХІ – ХІІ ст.), високу (бл. ХІІ – ХІІІ ст.) та пізню (XIV ст.).

Для ранньої схоластики принциповою була проблема універсалій (з латини – “загальне”). Це відображено у поглядах реалістів і номіналістів. І ті, й інші визнавали, що універсалії є лише поняттями, що узагальнюють певний ряд (різновид) речей. Але щодо визнання місця універсалій у поясненні світу, їх співвідношення з його реаліями (з латини – “речовинний”, “дійсний”), їхні погляди різнилися.

Реалісти доводили, що універсалії (як загальне) існують самі по собі і мають божественне начало. Таким чином, окрема річ, подія, як і кожна жива істота, беззастережно підлеглі загальному – богу.

Представники номіналізму реально існуючими вважали лише речі, живі істоти, події тощо. Для них універсалії – продукти людського мислення, абстраговані уявленнями про речі. Тому універсалії існують лише як поняття про них.

Ф.Аквинський, спираючись на Аристотеля, стоїть на позиціях помірного реалізму. Він виділяє три способи існування універсалій:

1. до речей (ante rem) у розумі Бога;

2. у речах (in rem) як їх сутнісні смисли;

3. після речей (post rem) як поняття про них у розумі пізнаючого суб’єкта.

Найвидатнішим систематизатором схоластики вважається Фома Аквінський. Він пов’язував існування бога з реаліями світу і на цій підставі виводив високо поціновані католицькою церквою п’ять доведень наявності бога.

Фома Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п‘ять доведень, які стали класичними в західноєвропейській теології:

1. Оскільки все на світі рухається, то повинен бути «першодвигун» або «першопоштовх» руху — Бог.

2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричина усього — Бог.

3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю, ця необхідність — Бог.

4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.

5. У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А значить, повинна існувати «остання» і головна ціль — Бог.

Проте деякі інші догми християнства не піддаються раціоналістичному обґрунтуванню (догма про Трійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих). Це неможливо зробити, не тому, що вони протирозумні і ірраціональні, а тому саме, що вони «надрозумові», їх доведення не в змозі здійснити обмежений людський розум. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.

Активно пропагуючи християнську мораль, цей філософ започаткував ідею розбудови суспільного устрою не на божественному, а на людському законі. Наразі він має бути гуманним, адже бог не бажає зла.

Фома Аквінський чітко визначив сферу науки і віри. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога.

Отже, хоча схоластика і була відірваною від реалій життя, але суттєво сприяла соціальному і духовному розвитку людства. Насамперед стверджувалася християнська мораль з її принципами добра, співчуття та милосердя. Цього навчали дітей у школах, що були розгалужені церквою по всій Західній Європі. А з ХІ ст. нею ж започатковано формування університетів (Італія, Франція, Англія та інші країни).