43. Духовне життя суспільства і його вияви в різних формах суспільної свідомості

Духовне життя суспільства охоплює багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей, сукупність їх поглядів, почуттів, уявлень, а також процеси виробництва су­спільних та індивідуальних ідей і їх засвоєння. Духовне життя -це не тільки ідеальні явища, але і його суб'єкти; у яких є певні потреби, інтереси, ідеали і які мають соціальні інститути, що займаються вироб­ництвом, розподілом і зберіганням духовних цінностей (клуби, бібліо­теки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо).

Духовне виробництво — це вид трудової діяльності, сут­ністю якої є творення предметів для духовних потреб людей. Як важливий складник суспільного виробництва, духовне ви­робництво постає як виробництво суспільної свідомості, в якій зо­середжений основний зміст духовного життя суспільства. Це ядро духовного життя.

У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Форми суспільної свідомості — це відносно са­мостійні, більш або менш систематизовані за рівнем ду­ховні утворення, що відображають певні сторони об'єк­тивного світу та суспільного буття. Визначають такі форми су­спільної свідомості, які є формами пізнання дійсності і, разом з тим, духовно-прак­тичними формами усвідомлення світу і людини, як: політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова тощо. Всі форми перебувають у взаємозв'язку, взаємопроникають і взаємозбагачуються.

У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою фор­мою суспільної свідомості є політична свідомість. Політична сві­домість — це сукупність ідей, поглядів, вчень, політичних установок, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспіль­стві, центром яких є певне ставлення до влади.

З політичною свідомістю тісно взаємопов'язана правова сві­домість. Правосвідомість — це сукупність ідей і поглядів відносно пра­вомірності чи неправомірності дій, прав і обов'язків членів суспільства, справедливості чи несправедливості юридичних законів. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відно­сини. Пра­восвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав шляхом визначення і дотримання відповідних обов'язків.

Право регулює лише найважливіші, з точки зору держави, стосунки. Решта суспільних відносин регулюється мораллю (а також звичками, традиціями, ритуалами, громадською думкою, які частково входять у мораль). Моральна свідомість є сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм — вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно з суспільством і власним уявленням добра і зла. Моральна свідомість на рівні суспільства — це ті вимоги, які приписуються індивіду і які він повинен виконувати в силу соціального обов'язку.

Потреби людей у сприйнятті і створенні досконалого, піднесе­ного, що давало б їм духовну насолоду, викликали до життя мисте­цтво і естетичну свідомість. Естетична свідомість включає смаки, уявлення, думки, ідеали, погляди і теорії, які відоб­ражають естетичну цінність предметів і явищ об'єктивної дійсності, а також предметів і явищ, створених самою людиною.

Важливу роль у духовному житті суспільства відіграє релігія і релі­гійна свідомість. Вона охоплює релігійну ідеологію і релігійну пси­хологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку сис­тему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна психологія включає несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне. Суттєве місце в побутовій релігійній свідомості посідає процес релігійного поклоніння або культ, що являє собою найбільш консервативний елемент будь-якої релігії. В процесі здій­снення такого поклоніння людина піддається значному і різнобічно­му духовно-емоційному, психологічному впливу.

Між релігійною і філософською свідомістю є дещо спільне. І релігія, і філософія спрямовані на усвідомлення граничних смис­лів людського буття, на пошук глибинної єдності і зв'язку людини із світовим універсумом. Але це усвідомлення здійснюється різними способами, різними шляхами. Так, філософія — це теоретичні, поняттєві роздуми над проблемами сенсу людського існування. Це наближує її до науки. Але, на відміну від науки, філософія служить не тільки цілям теоретичного пізнання, а й цілям, і це в першу чер­гу, людського самовизначення у світі, цілям злагоди між людиною і світом її буття. Тому вищою цінністю філософського пізнання є мудрість, як переживання і усвідомлення істини, як особисте осягнення смислів і знань усього, що існує, шляхів творчого самороз­витку людини. Релігія, спираючись не на знання, а на релігійну віру, вказує на духовно-практичний шлях осягнення сенсу життя. Вона дає людині духовні орієнтири для досягнення безсмертя, маючи специфічні форми усвідомлення єдності людини і світу.

Наука як форма суспільної свідомості спрямована на відобра­ження об'єктивних закономірностей і зв'язків природного і со­ціального світу. Вона систематизує об'єктивні знання про дійсність раціональним способом. Результатом і основною її цінністю є істина.