27. Сутність неотомізму і його різновиди (п.Т. Де Шарден, к. Барт, ж. Марітен, е. Жільсон, ю. Бохенський)

Починаючи з ХХ ст. неотомізм стає на Заході одним з найбільш значущих напрямків сучасної філософії. Найбільш відомими представниками сучасного неотомізму є Жак Марітен (1882-1973), Етвен Анрі Жильсон (1884-1978), Герман Веттер (н. 1911 р.), Юзеф Марія Бохенський (н. 1902 р.) та ін.

Предмет філософії неотомізму — буття Бога. Це відкрита ре­лігійна філософія. Вона протиставляє абсолютне, надприродне бут­тя — буттю конкретних речей. Буття саме по собі — це чисте буття (Бог). В основі теорії буття лежить ідея креаціонізму (від лат. сгеаііо — створення). За цією ідеєю органічний і неорганічний світ виникає вна­слідок акту Божественного творіння.

Мета філософії неотомізму — раціональне обґрунтування бут­тя Бога.

Найважливішим принципом неотомізму є постулат гармонічної єдності віри та знання, які не виключають, а за правильного використання доповнюють один одного. Це два шляхи пізнання. Джерело віри – божественне одкровення, яке дає абсолютні істини (вище знання).

Розум дає нижче знання, яке повинне контролюватися вірою. Тут вже примат віри над знанням. Таким чином, мова йде про синтез науки, релігії, теології, але за визначаючого впливі теології.

Важливими є у неотомізмі соціально-етичні, антропологічні проблеми, де здійснюється пошук людиною себе, свого “Я”, своєї неповторної духовності, “євангелізації душі”, у кінцевому підсумку – служіння Богу.

Екзистенціальний неотомізм Ж. Марітена та Е. Жильсона. Соціальні ідеї Жака Марітена спрямовані на розв'язання проблем сучасності в християнському ключі. Вихід із ситуації кризи сучасної йому доби Марітен бачив в утвердженні «теоцентричного гуманізму», «персоналістичної демократії», християнізації всіх галузей духовної культури та екуменічному зближенні релігій.

Саме в ізоляції (самоізоляції) людської природи від Вищої істоти, за вченням Марітена, заховані проблеми сучасного людства. За відсутності Бога, людина губить і свою душу, що веде до появи таких теорій зневіри та абсурду як філософія Ніцше і/або екзистенціалізм.

Духовні перетворення й оновлення цивілізації Марітен пов'язував із висуненим ним проектом «інтегрального гуманізму», який долає відхід людини від Бога шляхом поновлення трансцендентних підвалин людського існування.

Дотримання трьох засадничих принципів інтегрального гуманізму:

• утвердження особистісних цінностей;

• співіснування людей у прагненні до загального добра;

• християнсько-теїстична направленість гуманізму, що веде до екуменічного зближення вірників.

Все це, на думку Марітена, приведе до існування суспільства, в якому найбільш повно зможуть розкриватися здібності й хист особистості, а також буде знаходити своє втілення людська свобода.

Згідно Жильсон філософи повинні врешті-решт визнати перевагу віри, одкровення — перед розумом. Найважливіший для неотоміста Жильсон предмет дослідження — істотна відмінність між християнським Богом як Богом релігії і «філософським богом», тобто чином і поняттям бога в нерелігійній філософії. Жильсон докладно досліджує шляхи і методи конструювання «філософського бога».

“Діалектична теологія” Барта – джерело віри є Бог, який породжує цю віру через одкровення ( віра – діалог між Богом і людиною, але цей діалог можливий лише через Христа чи пророків, духовенство). Проблема людини через призму гріховності (людина гріховна одвічно, від природи, подолання гріховності можливе в релігійній жертві).

Родоначальником християнського еволюціонізму (тейярдизму) є П’єр Тейяр де Шарден (1881-1955). Він виходить з визнання факту еволюції всього існуючого.

Світ, як результат “христогенезу” (тобто світ пов’язаний з Богом), починає розвиватися (від простого до складного, від нижчого до вищого – ось він еволюціонізм!) і у цьому процесі проходить кілька критичних точок (етапів): етап неорганічної природи (“переджиття”), етап органічної матерії (“життя”), етап духовного світу (“думка”, “ноосфера”) та етап наджиття (Бог, “точка Омега” - повернення до “христогенезу”).

Особливе значення П.Тейяр надає третьому етапу еволюції, який пов’язаний із становленням та розвитком людства та його всесвітнім духовним (“мислячим”) пластом – ноосферою.

Ідея “наджиття” – це соціальний ідеал П.Тейяра. Він вірив у силу союзу християнства і гуманізму, покликаних згуртувати всіх людей планети, висунув ідею поєднання науки і містики як панацеї від усіх бід сучасності.

У цілому концепція П'єра Тейяра де Шардена глибоко супереч­лива — це складна суміш наукових прогнозів, утопізму, абстрактно­го гуманізму, містицизму й традиційного теїзму. Тейярдизм досить впливовий серед «лівих» католиків, які видають це вчення за «новий світогляд», що нібито вказує шляхи поєднання науки і релігії.