51. Філософське осмисленн проблем культури і цивілізації

Людство живе особливим, притаманним лише йому життям у створеному ним же особливому середовищі. Це суспільне явище має назву культури (лат. – “обробка”, “виховання”, “освіта”). Саме культура є першопочатком і вершиною людської діяльності, а водночас і умовою досягнень людства і цими ж досягненнями.

У ХХ ст. у західній філософії з’явився новий напрям – філософія культури. Виявилися різні підходи до її розуміння.

Так, німецький філософ Освальд Шпенглер (1880 – 1960) у книзі «Присмерк Європи» (1918) характеризував культуру як живий організм, що досягає розквіту, а потім занепадає і гине. Таким чином, кожна з восьми культур, які він розглядав, – це явища одноосібні та не споріднені з іншими.

На цій же позиції стояв і його співвітчизник Вільгельм Дільтей (1883 – 1911), обґрунтовуючи залежність культури від світогляду людей. Ще один німецький філософ Макс Вебер (1864 – 1920) створив теорію «ідеальних типів» – особливих образів-схем тих явищ культури, що вивчаються. Він уже допускав існування зв’язків між різними культурними утвореннями.

Уся філософія культури характеризується перевагою духовного над матеріальним.

За своєю сутністю культура охоплює увесь історичний процес, усі прояви та стани розвитку людства. Вона не обминає жодного народу і жодної людини та вбирає індивідуальне й соціальне, об’єктивне й суб’єктивне. Культура – явище історичне і глобальне. Вона існує стільки, скільки і люди, і є там, де вони діють. Таким чином, у філософському вимірі сутність культури складає творча діяльність людей з перетворення світу. Вона є процесом і продуктом реалізації сутнісних сил людини, оскільки остання, створюючи культуру, тим самим творить себе. Культура є актом реалізації історичного призначення людства. Отже, філософія інтегруючи часткові визначення культури бачить у ній всі матеріальні, духовні та соціальні здобутки за всю історію активно-творчої діяльності людства.

За змістом культура вбирає в себе засоби, форми та результати перетворювальної діяльності людей, спрямованої на задоволення власних потреб і подальший розвиток. Відповідно до основних сфер існування суспільства, культура поділяється на матеріальну, духовну, соціальну та культуру особистостей. Вона реалізується в житті кожної людини в індивідуальному або соціально-груповому значенні. Який зміст основних сфер культури? 1. До матеріальної культури належать створені суспільством знаряддя праці, виробничі та побутові споруди, транспорт, породи виведених людьми тварин і сорти рослин та ін. Сюди входять і технологічні процеси, організація виробництва, способи розподілу благ тощо. Тобто матеріальною культурою є перетворене людьми для життя зовнішнє середовище. 2. Духовна культура – це результати інтелектуальної діяльності людей. Вона складається з досвідних та наукових знань, різноманітних поглядів і теорій, фольклору та здобутків мистецтва, а також їх матеріалізованих проявів у вигляді книг, фільмів, картин, спектаклів, архітектурних споруд тощо. Сюди також відноситься творчість учених, винахідників, діяльність освітніх, інформаційних та інших закладів, що розповсюджують духовні цінності. Важливим елементом духовної культури є мова – засіб мислення, спілкування та соціалізації людей. 3. Сфера культури соціального життя є результатом тривалого матеріального і духовного розвитку суспільства. У його процесі поступово виникали та формувалися такі соціальні інститути, як держава, політичні та громадські організації та рухи. Сформувалися і способи соціальної діяльності та її регулятори: мораль, релігія, політика, право, мистецтво, освіта тощо. Суспільна організація багатьох країн досягла найвищого для нашого часу рівня демократії шляхом забезпечення верховенства права і через наявність громадянського суспільства.

Відлучення будь-якої частини населення від культурних досягнень (сучасної продукції виробництва, освіти, мистецтва, демократичних свобод тощо) робить її обмеженою в культурному плані. Тому необхідне повне функціональне розгорнення культури.

Головні функції культури: Перетворювальна функція: культура є, перш за все, засобом задоволення потреб людства, створення відповідних умов і організації життя, яких не надає природне середовище. Люди перетворюють, змінюють світ і себе, щоб досягнути кращого рівня життя. Орієнтувальна функція, адже завдяки таким елементам культури, як знання, освіта, технології, навички, досвід тощо, люди можуть змінювати дійсність у бажаному напрямку, свідомо забезпечувати потреби – як індивідуальні, так і суспільні. Комунікативна функція виявляється через мову, освіту, засоби масової інформації, Інтернет та ін., що веде до обміну досягненнями культури, кращої організації життя, викликає взаємопорозуміння окремих людей і народів. Виховна функція: культура регулює поведінку людей через систему норм, принципів і зразків життя. Функція соціалізації: під впливом культури людина відчуває необхідність спільних дій з іншими людьми, дає собі соціальну оцінку й усвідомлює свою відповідальність за стан суспільства.

Через функціональний прояв культура “олюднюється”, стає надбанням конкретних людей, населення в цілому. Від рівня причетності суспільства до загального стану культури, засвоєння ним її досягнень залежать стосунки як великих груп людей, так і окремих індивідів.

Таким чином, культура є узагальненим результатом творчої діяльності людей для забезпечення кожного індивіда і суспільства всім необхідним, для задоволення різноманітних потреб через сутнісну самореалізацію. У глобальному масштабі йдеться про світову культуру як сукупність усіх типів культур, їх діалектичну єдність і цілісність на певному історичному етапі розвитку людства.

У цілому функціональність культури – процес суперечливий. На перший погляд, суперечливий він за своєю суттю, оскільки творення культури відбувається завдяки усвідомленій і цілеспрямованій діяльності людей незалежно від того, на якому історичному рівні вони знаходяться. У той же час неоднаковий стан культурних здобутків різних народів робить загальнолюдську культуру дуже різноманітною за змістом. Навіть на початку третього тисячоліття поряд із країнами з високим рівнем культурних досягнень наявні племена, які ще не вийшли з первісної культури.

Крім того, суперечливість культуротворчого процесу очевидна завдяки його прогресивним і регресивним тенденціям. Наразі сучасна науково-технічна культура сприяє самореалізації людини, покращено добробуту тощо. Але ж культура сьогодні здійснює страшний тиск на довкілля і несе загрозу для життя. Вихід тут мають знайти самі люди.

Культура людства при глибокому осмисленні постає не як цілісність, а як низка послідовних і співіснуючих соціокультурних утворень, розмежованих у просторі та часі. Для нелінійного осмислення цієї проблеми важливо опанувати поняттям “цивілізація” (з лат. – “громадянський”, “громадянське суспільство”).

У ХVI–XVII ст. цивілізацію розуміли як соціально-історичне явище, як ступінь розвитку суспільства, а цивілізуванням вважалося залучення людей до культури. Пізніше американський етнограф Льюїс Морган (1818 – 1885) назвав цивілізацією стан суспільства, відмінний від дикості та варварства. А російський соціолог Микола Данилевський (1822 – 1885) вже розглядав історичний процес як низку автономних співіснуючих культурно-історичних типів, етап зрілості яких він назвав цивілізацією. Німецький філософ О. Шпенглер виділяв в історії 8 замкнених у собі культур, але для нього цивілізація була не злетом, а змертвіння культури.

По-іншому оцінив феномен цивілізації англійський історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889 – 1975). Він виділяв послідовне існування 30 культур і пояснював, що кожна з них не замкнене й уособлене явище, а таке історичне утворення, що має тисячі соціокультурних зв’язків з іншими. Така, наприклад, “цивілізація християнського Заходу”, яка є спільним здобутком багатьох народів.

Однак А. Тойнбі довів: при всій відмінності і несхожості культур різних народів всі вони належать до єдиної цивілізації і в своєму розвиткові рано чи пізно проходять ідентичні етапи, які характеризуються однаковими ідеями, і хоча мають свої особливості, та сутність їх єдина.