46. Поняття науки, особливості наукового знання. Наука як соціальний інститут. Основні тенденції розвитку науки

Наука – це форма духовної діяльності людей, спрямована на виробництво знань про природу, суспільство, людину і саме пізнання, мета якого збагнути істину і відкрити об’єктивні закони на підставі узагальнення реальних фактів і встановлення їхнього взаємозв’язку. Наука — це і продуктивна сила, і соціальний інститут, і діяльність з метою одержання нових знань, і результат цієї діяльності: сукупність знань, зведених у цілісну систему на основі відповідних принципів.

На відміну від інших видів діяльності, в яких результат, як правило, буває наперед відомим, наукова діяльність дає приріст нового знання, і тому її результати часто є непередбаченими. Саме тому науку розглядають як силу, що революціонізує інші види діяльності людини.

Особливості наукового знання:

Наукове знання розвивається з форм донаукового, побутового знання, опирається на повсякденний індивідуальний і загальнолюдський досвід, здоровий глузд, історично певний тип мислення, синтезує в собі всю історію соціального практичного перетворення світу. Виникаючи і розвиваючись у певному культурно-історичному контексті, наукове знання зазнає на собі впливу інших форм суспільної свідомості.

Наукове знання передбачає не лише констатацію фактів та їх опис, але й пояснення фактів, осмислення їх у системі відповідних понять.

Буденне пізнання лише констатує і то, як правило, поверхово, як протікає та чи інша подія. А наукове пізнання відповідає на питання не тільки як, а й чому воно протікає саме таким чином. Сутність наукового пізнання полягає в обгрунтованому узагальненні фактів, у тому, щоб за випадковим виявити необхідне, закономірне, за одиничним — загальне. А завдяки цьому здійснюється передбачення майбутнього і свідоме його формування.

Істотною ознакою наукового пізнання є його системність, яка грунтується на відповідних засадах. Кожна наука перебувала настадіїїїформування. Критерієм формування будь-якої науки є такий: визначення предмета дослідження, продукування понять, що відповідають її предметові, встановлення фундаментальних законів, які діють у відповідній сфері створення теорії, здатної пояснити відповідну множину фактів.

Наука грунтується на фактах. Під фактом розуміють все те, що існує чи існувало в минулому. Нагромаджені наукою факти потребують пояснення, з'ясування їх причин, зв'язків, сутності.

Найбільш характерні закономірності розвитку науки:

1. Внутрішнім джерелом, рушійною силою розвитку науки є різноманітна система її суперечностей. Вирішення суперечностей і дає можливість досягати нових наукових результатів і відкриттів.

2. Розвиток, історія науки за своїм внутрішнім механізмом є єдністю періодів поступового накопичення знань у відносно спокійні епохи («нормальна наука») і періоди «крутої ломки» її фундаментальних законів і принципів (наукові революції).

3. Зміна і чергування поступових (кількісних) змін знань в історії науки корінними, якісними (стрибками, науковими революціями), супроводжується такою важливою загальною закономірністю її розвитку як спадкоємність. Остання означає збереження позитивного змісту старих знань (ідей, методів, принципів) і втілення в нові сфери наукових здобутків.

4. Діалектична взаємодія двох протилежних процесів – диференціація (виділення нових наукових дисциплін) та інтеграція (синтез знання, об’єднання ряду наук – найчастіше в дисципліни, що знаходяться на їх «стику»).

5. Взаємообмін методами і прийомами дослідження, тобто застосування методів одних наук в інших.

6. Зростання складності й абстрактності наукового знання, поглиблення процесів математизації і комп’ютеризації науки як бази нових інформаційних технологій.

7. Відбувається зростання активної ролі науки в усіх сферах життєдіяльності людей, підвищення її соціального значення, зближення наукових і позанаукових форм знання, зміцнення аксіологічної (ціннісної) суверенності науки.

8. Свобода критики, можливість безперешкодного обговорення суперечливих або незрозумілих до кінця проблем науки, відкрите і вільне дискутування різних, зокрема й альтернативних підходів, неприпустимість наукового монополізму.

Порушення загальних закономірностей розвитку науки спричиняє серйозні помилки і відхилення від істини в діяльності окремих науковців і, навіть, цілих наукових колективів і шкіл.